Реквієм по Мінкульту,
або «кімнати жахів» в національних музеях
Відразу хочу попередити: беручи до уваги моє обурення тим, що
робиться в мінкульті, ця стаття буде повністю упередженою і
тенденційною. Жодній редакції не рекомендую брати на себе
відповідальність за думки автора.
Також, хотів би зустрітись в суді з «героями» цього нарису, куди я
міг би запросити пару десятків свідків та притягти купу матеріалів, за
якими вони в правовій державі давно повинні бути покарані та відбувати
терміни.
Отже, почнемо, браття. Після недовгих роздумів та осяянь нова
смарагдова влада об’єднала під одним дахом коня, осла і трепетну лань.
Тобто міністерства культури, молоді, спорту і ще чогось, що мало назву
«Мінстець». Можна одразу спрогнозувати, що прорив новому міністерству
гарантовано. Як не в одному напрямку, так в протилежному.
Я почну з культури. По-перше, мрія багатьох поколінь може збутись –
будівлю мінкульту ось-ось можуть здати в оренду. І, якщо її правильно
здадуть, на ній, нарешті, з’явиться вивіска: «Прачечная». Між тим, нові
очільники об’єднаного міністерства, розчулено спостерігаючи зелену гладь
культурного простору, не уявляють, які вибухи болотяного газу там
скупчилися.
Першим дзвіночком можна вважати перформенс багато разів заслуженого
гурту імені Григорія Верьовки. Коли сіра нудьга у вишиваних одностроях
замість одноманітних заяложених варіацій, що вже не сприймаються
українським вухом, радісно заспівала лютий трешняк про підпал будинку
сусіда (голови Нацбанку), народ стрепенувся: – Так ось яка ти, сучасна
українська культура!
Але, державний хор на сумнівній підспівці у блазня – це – квіточки.
Це – такий гібридний стиль. В нашому світі багато гібридних речей.
Найцікавіше чекає молодих менеджерів з новими обличчями у царині
управління галуззю. Як відомо з багатьох напівтаємних джерел, керівники
багатьох установ, в тому числі культури, призначались за гроші. Дав
п’ятдесят тисяч іноземних грошей – і ти – очільник національного музею. А
люди, що продали тобі посаду, не мають морального права втручатись у
твою діяльність. І з’являються такі собі власники і власниці кріпосних
душ. Вони можуть карати, милувати, знімати з посад, давати або не давати
премії, звільняти – в повній мірі насолоджуватись владою.
В історії Російської імперії була така Салтичиха (Дар’я Салтикова)–
поміщиця, яка відзначалася надмірною люттю у мордуванні кріпаків.
Можливо, вона робила те, що робили інші, але потрапила в непотрібний
час в непотрібне місце, внаслідок чого замордувала «лише» 130 людей,
після чого її заперли в монастир.
Отже, повернемось до наших баранів. Сучасна система трохи захищає
громадян від каліцтва та фізичних знущань, але, на жаль, не захищає від
знущань моральних з використанням посадового положення. Багато місяців
стояли пікети під Мінкультом Нищука та Кириленка з вимогою розібратись у
сучасній «салтиківщині» Історичного музею. Багато звернень було від
інших установ, в тому числі Нацмузею архітектури у Пирогові. Нові
куратори культури, інформації, молоді та спорту повинні зрозуміти:
наскрізь корумпована музейна галузь далі так функціонувати не може. Під
загрозою – музейні колекції, які вартують мільярди, будівлі та земля.
Для того, щоб сторонні спостерігачі могли уявити атмосферу, що планує
в закладах культури, спробую змалювати портрети двох очільниць музеїв,
які ведуть «батл» за звання «музейної Салтичихи». Це, звичайно, відомі
вузькому загалу фахівців генеральний директор Національного музею
архітектури у Пирогові Оксана Повякель і гендиректор Національного музею
історії України Тетяна Сосновська. Не потрібно сприймати гучні скандали
довкола цих осіб, як бузу кількох незадоволених працівників. Насправді
ці персони уособлюють крайню стадію занепаду музейної галузі та
остаточну перемогу профанів над фахівцями. Взагалі, за нормальної
системи призначень, ні Повякель, ні Сосновська не могли б ні в якому
разі претендувати на посади очільників національних музеїв, флагманів
галузі. Одна до призначення працювала в музеї три місяці (!) Друга
багато років просиділа в музеї-квартирі свого дядька, і пішла звідти зі
скандалом, що мав всі ознаки криміналу. Отже, ці дві особи, як і багато
інших, в силу відомих обставин були призначені керівничками. Вони не
мали видатних досягнень, не були відомі в музейному або науковому
середовищі. Їхні призначення в цивілізованому світі називаються
«корупція». За призначенням Сосновської маячать фігури сумнозвісних
В’ячеслава Кириленка та Володимира Бондаренка. Призначення ж Повякель –
це якийсь лядський цирк з присвоєннями незаслужених звань, імітацією
конкурсу та замовчуванням криміналу з боку фігурантки. За цим сценарієм
стоїть Євген Ніщук з вірними збирачами Тамарою Мазур та Юлією Даценко.
Аплодисменти. Занавіс.
Керівник, який є профаном, не зможе оцінити працівників з точки зору
фаховості. Більше затребувані такі якості, як підлабузництво,
хабарництво, вміння угадати бажання керівництва та стукачництво. Ви
спитаєте, чий стиль керівництва відповідає даним вимогам? Відповідь:
обох фігуранток. По кількості незаконних звільнень, доган та травлі
незгідних працівників обидві дами йдуть ніздря в ніздрю. Обидві аматорки
чули, що в основі роботи музеїв лежить виставкова, експозиційна,
дослідницька та просвітницька діяльність. Тут також все рівно. Є
імітація всього вищезгаданого, без жодних наслідків для музейної науки.
То чим же відрізняються ці дві особи абсолютно різного походження,
якщо вони навіть знаходяться в одній ваговій категорії?! Спробуйте,
шановні функціонери Міністерства, завітати до кабінету однієї з
директорок. Наприклад, Оксана Повякель. В кабінеті – напівтемрява.
Горить величезна свіча. На робочих столах – їжа. В закутку сидить
генеральна директорка. По території вона майже ніколи не ходить.
Інформацію їй зносять «стукачі» з записами розмов на телефони. По
території – камери для спостережень. В розмові пані Оксана здебільшого
говорить неправду, але часто клянеться власними дітьми і хреститься на
ікони зі свічками. Оточення, яке сформувалось за час «царювання»
директорки – відповідне вирішуваним задачам. Перший заступник – Артем
Палієнко, який, здається, до музею взагалі ніде не працював –
організатор незаконних зйомок, дерибану бюджетних надходжень на ремонти
та інші «господарські» питання. Ще є бухгалтер та її заступниця Ласюк,
які махлюють з фінансами, головний інженер, що організує продаж «лівих»
квитків – повний комплект! А, ні, ще забув – відділ народного мистецтва,
очолюваний продавчинею пластикових вікон та заступник «по науці» Ігор
Паньків – за майже десять років його роботи Національний музей не провів
жодної конференції та не видав жодної збірки. Дрім тім! Паноптикум!
Ще новим очільникам галузі хочу порадити уважно вивчити документи, що
стосуються музейних земель. Їх, за словами гендиректорки Повякель, десь
«загублено». Це може означати, що відбувається жвава торгівля угіддями,
які називались «охоронними зонами» скансену. Спостерігаючи, якими
темпами рубається заповідний ліс на території музею та потрошаться
експонати, можна думати про найгірший варіант розвитку подій.
Отже, в рекордно короткі терміни опанувавши всі шахрайські та
злочинні схеми «освоєння» бюджету музею, Оксана Теодозівна Повякель може
претендувати на лідерку перегонів? – Не поспішайте – давайте-но
завітаємо до «садиби» «барині» Сосновської – в Національний музей
історії України – в «кімнату жахів» музею – кабінет Тетяни Сосновської.
Якщо вас допустять в кабінет, ви потрапите в напівтемне приміщення з
закритими шторами, на столах недоїдки, документи у безладі розкидані по
кабінету. Під столами стоять банки з яйцями, які б’ються «від
перестріту». Тож основний напрямок «роботи» пані Сосновської – прийом
їжі та окультизм? – Ні, бариня ще дозволяє зайти в кабінет та
поскаржитись на колег «наближеним» холуям. Відбувається це за допомогою
відео- та аудіо записів, сама пані Тетяна спостерігає за підлеглими в
моніторі відеоспостереження. Наближеними до неї є, звичайно, не кращі
фахівці (занадто непокірними бувають), та й не кращі представники
інтелігенції. Нещодавно «права рука» директорки, Паша Островський, який
найближче до тіла поміщиці Тетяни, постраждав від людської черствості –
поліція затримала музейного сантехніка за розбещення малолітніх – той зі
спущеними штанами бігав по парку за дітьми. Аргументація пана
Островського проста: – Хтось же повинен їх навчити життю! Його не
зрозуміли – «Вчитель» був взятий під варту, але випущений під заставу в
38000 гривень(!). Адже музей міг постраждати за тривалої відсутності
сантехніка! До речі, сантехнік-теліпат на день музеїв нагороджений
грамотою(?!).
Ще пані Сосновська, як і її колега Повякель полюбляє боротись з
нелояльною до неї профспілкою. Голова первинної профспілки Володимир
Каштанов був тричі звільнений і тричі поновлювався! За час вимушених
прогулів внаслідок незаконного звільнення Каштанову та іншим незаконно
звільненим сплачено суму, яка скоро сягне кількох мільйонів! До речі,
звільнено за час недолугої імітації керівництва рекордну кількість
працівників – вже більше, ніж 360 чоловік! Чи потрібно пояснювати, що
музейний працівник – здебільшого спеціаліст вузького профілю, інколи
унікальний, єдиний в своєму роді. Такого фахівця вирощувати складно і
довго, зате зруйнувати його роботу і кар’єру хамськими методами, що на
озброєнні у Сосновської – на раз!
В чому ще пані Сосновська неперевершена – в непотрібних закупівлях.
Після кожного безглуздого шопінгу на багато бюджетних мільйонів в
підвалах музею накопичується дорога непотрібна техніка. Можливо,
відповідь потрібно шукати у відкатах?
Про імітацію виставкової діяльності командою Тетяни Сосновської
писалось вже дуже багато. Всі розпіарені виставки з залученням та
запрошенням «високих» гостей на повірку виявились непрофесійними та
безграмотними. І тут – «двійка»! Наукова діяльність при ній теж на
«належному» рівні. Про «Школу музейних лідерів» виходила окрема стаття,
де описано цей бездарний балаган з поглинанням безумних кількостей їжі
та напоїв. Що сказати – «музейні лідери» повинні багато важити! Можна
вважати, що при Сосновській музей як наукова установа припинила своє
існування.-пише блог https://uamediacent
Що ми маємо в сухому залишку? Дві тітки, які неправильним та нечесним
шляхом призначені керувати великими складними колективами,
перетворюються на таких собі Салтичих-самодурок. Це закономірний
результат. Коли нема конкретної фахової мети, вся діяльність зводиться
до заробляння грошей та задоволення своїх амбіцій та комплексів. Повна
відсутність концепції розвитку, невміння організувати та вмотивувати
колектив, зрештою, повна профнепридатність мали б отримати бодай якусь
оцінку кураторів від міністерства. Біда в тому, що профнепридатність
одних перегукується з такою самою других. А безвідповідально призначені
на посади керівники, нехтуючи на трудовим, фінансовим, будь-яким
законодавство, показують «чудеса» сучасного українського музейного
менеджменту. Неадекватні керівнички відверто знущаються над підлеглими.
Міністерство культури, очевидно, небезкорисливо, спостерігає за цим
музейним трешняком, роблячи вигляд, що це його не обходить. А яка роль в
усьому цьому міністерства? Контракт, укладений з горе-директорками,
безбожно цими директорками порушується, але вчасно змащені коліщата
мінкульту крутяться.
Що ж, задача для нових очільників Міністерства складна, але
вирішувана. Потрібно мати силу і волю зламати цю зловісну систему
нищення культури. Інакше їх похід у владу буде мати не нульовий, а
від’ємний результат. В будь-якому разі, наслідки діяльності
горе-керівничок довго будуть даватися взнаки музейній галузі.
В.Логвінов
P.S. Коли стаття була майже написана, прийшла звістка, що Тетяну
Сосновську відсторонюють від керівництва музеєм та будуть розслідувати
її діяльність на посаді. Що ж, «перша – пішла!». Попкорном запасатись не
будемо, але чекаємо результатів та реакції Міністерства та
правоохоронців на результати діяльності Оксани Повякель.