За інформацією Департаменту охорони здоров'я Київської міськдержадміністрації, 21 січня з ушкодженнями, отриманими через ожеледицю, у лікарні Києва звернулося 579 осіб, що в чотири рази більше середніх показників у столиці. При цьому в Києві нараховується щонайменше 78 тисяч безробітних (дані Головного управління статистики у м.Києві). Виникає просте питання: де логіка у команди проффесіоналів? Припустимо, з цих 78 тисяч половина здорові молоді чоловіки. То чи не погодилися б вони, скажімо, за 100 гривень в день, взятися за розчистку столиці від ожеледі? Якщо Попов не здатен керувати міськими службами (бо ж всі бачать, що комунальники палець о палець не вдаряють), то це є рішення проблеми. Випереджаючи заперечення регіоналів, що, буцімто, немає грошей – 24 мільйона, заплановані на бесідку Януковича вистачить, щоб зробити столицю придатною для пересування.

Якщо ж Янукович, отримавши в поразку на виборах у Києві, вирішив його здати і задобрювати лише свої базові регіони, то хай так і скаже. І повертається у крісло губернатора Донецької області, а Попов – у рідний Комсомольськ. Думаю, країна буде тільки рада.

Як повідомляє TVi, прямому ефірі радіо "Ера FM" один із слухачів запитав Ганну Герман про її співпрацю з КДБ як негласного співробітника з агентурним псевдо "Тереза". Замість відповіді Ганна Герман пообіцяла з'ясувати особу додзвонювача і подати на нього до суду, оскільки вважає оприлюднену в ефірі інформацію бездоказовою і такою, що паплюжить її гідність.

Переконаний, що погрози А.Герман радіослухачу ні в якому разі не можна залишати без громадської реакції. Судове переслідування за "образу гідності" є одним з інструментів придушення свободи слова та встановлення диктатури. Лі Куан Ю протягом десятиліть свого перебування на посаді прем'єр-міністра Сінгапура через підконтрольні суди накладав мільйонні стягнення на представників опозиції. Людина, не маючи змоги оплатити астрономічну суму, була змушена тікати за кордон. Протистояти цьому механізму можна лише гуртом, коли питання радіослухача повторять сотні тисяч. Тому закликаю чесних журналістів на кожній прес-конференції за участю А.Герман уточнювати згадану частину її біографії. Вважаю, що справжня парламентська опозиція теж має нагадати колезі, що зараз не 37-ий і не СРСР. Ключова роль, однак належить громадянам. Пропоную українцям в коментарях приєднатися до запитання у назві блогу або ж висловити своє припущення у голосуванні.

24 грудня секретар Ростовського відділення «Російського Соціал-Консервативного Союзу» партії «Єдина Росія» Антон Брєдіхін зробив гучну заяву. На його думку, після вступу України до Митного Союзу до Сибіру необхідно переселити 7 млн. українців для встановлення «демографічної стіни проти китайського напливу». МЗС України повідомив, що не збирається надавати значення заяві «декого Брєдіхіна». Дарма. Адже використання заяв жириновських, корнілових, брєдіхіних тощо є улюбленим інструментом інформаційної політики Кремля і нерідко їх безумні ідеї трансформуються в офіційну політику РФ. 

Проблема, однак, не в заявах чи планах, а у стратегії. Корінне населення Росії невпинно скорочується. Наплив мігрантів наростає. Уже сьогодні понад 20% населення РФ – мусульмани. У Москві слов’яни разом складають 48%. Керівництво РФ не має бажання встановлювати візовий режим із Середньою Азією і Закавказзям, адже це призведе до виходу цих регіонів з російської імперської орбіти. Не має бажання стимулювати народжуваність у корінного населення, адже саме воно здебільшого є носієм опозиційних настроїв. Логіка Путіна – це логіка менеджера великої корпорації. Йому необхідно розмити частку мажоритарного акціонера – росіян, додавши туди через еміграцію або територіальну експансію якомога більше інших. Тоді, використовуючи ментальні відмінності між народами і нездатність домовлятися, він увіковічить своє панування.

Україна і Білорусь є критично важливими для Росії з демографічної точки зору. Маючи в сумі 55 млн. слов’янського православного населення, вони можуть, в разі приєднання до РФ, на декілька десятиліть відтягнути її перетворення на ісламську країну. Але чи потрібно нам, українцям, рятувати російський «Титанік» ціною власної загибелі? Переконаний, що ні. Зберігши власну державність, Київ зможе взяти на себе роль лідера православного світу, коли Москва з об’єктивних причин його остаточно втратить.

Втім, залишати братній народ зовсім без підтримки не варто.  Якщо не 7, то півтора мільйона можемо виділити. Йдеться про найбільш палких прихильників Митного Союзу - 1,4  млн. членів ПР та 111 тис. членів КПУ. Переконаний, що українська промисловість навіть забезпечить переселенців товарняками, а в головному вагоні поставлять золотий унітаз – спеціально для Лідера.

Кияни ніколи не підтримували і не підтримають представника політичної сили, яка принижує геополітичну роль Стольного граду Києва, схиляє голову перед його віковічним противником – Москвою. І ніякі ешелони гречки чи заколисування мантрами про"стабільність" це не змінять. Амбіції Києва набагато більші, ніж здатні осягнути Янукович чи Азаров. Вперто продовжуючи сповідувати ідеологію холуйського малоросійства, влада вимушена штучно утримувати в Києві значно завищений,порівняно з середньоукраїнським, стандарт життя, перевантажуючи містонаселенням з інших регіонів та знекровлюючи провінцію.

Причини прості – мешканцю столиці їхати до Майдану одну годину. Жоден даішний патрульне завадить йому дістатися в центр міста. Ночувати він може у себе вдома. Щоб ця трьохмільйонна діжка не вибухнула, влада уникає кроків, що можуть її запалити. Не підвищуються тарифи – в цьому році на Київ передбачено 3,4 млрд.грн. дотацій на комуналку з 6 млрд. загалом по країні, тобто понад 60%. 1 млрд.грн. виділено з державного бюджету "на виконання функцій столиці",хоча зрозуміло, що столичний статус і так приносить місту великі гроші через розміщення штаб-квартир більшості великих компаній та центральних органів влади. Мільярди йдуть на доплати столичним пенсіонерам, медикам, вчителям, тодіяк в провінції ці люди отримують копійки.

Боляче дивитися, як загинаються малі українські міста ісела, як люди кидають свої хати і їдуть в Київ, щоб усе життя батрачити на бетонну коробку. На міст Кирпи було витрачено 10 млрд. грн. – цієї суми би вистачило, щоб перебудувати кілька невеликих областей. Будь-якому економісту відомо, що віддача від капіталовкладень найбільша там, де капіталу найменше.Невідомо це тільки геологу. Нам не потрібен ситий хутір обслуги банди Януковича посеред зруйнованої та спорожнілої країни. Нам потрібен Київ – столиця потужної країни, економічний, політичний та релігійний центр Східної Європи та всьогоправославного світу.

Допоки влада цього не зрозуміє, літатиме над Києвом, як фанера над Парижем. І керівництво київського осередку не винне. Просто не по Януковичу шапка Мономаха. 

Споглядаючи за діяльністю чинної влади в економічній сфері, складається враження, що над Україною проводять досліди на тему "яку економічну політику НЕ треба проводити і чому". Однак найгірше – що експеримент ставиться не навмисно. Справа в дуже низькому фаховому рівні "команди професіоналів".

Кожен може пригадати, за допомогою Google, як були сформовані девальваційні очікування і хто розпалив курсову паніку в Україні. Її запустила сама влада. 12 січня голова НБУ Сергій Арбузов заявив про неактуальність прив'язки гривні до долара. 29 червня нагадав населенню, що в разі гострої нестачі валюти девальвація точно відбудеться. 13 листопада підтвердив, що гнучкий курс гривні не має альтернатив. І це лише найбільш знакові заяви. Запуск девальваційної  теми був помилкою №1. Чисто психологічно населення не очікувало подальшого знецінення гривні вже через три року після обвалу 2008-го. Арбузову знадобилося 9 місяців, щоб його "розкачати".

Очевидно, з найкращих міркувань втрутився пан Азаров, почавши розповідати мантри про те, що в бюджеті на наступний рік закладено 8,11-8,20, а сам він тримає заощадження в національній валюті. Якщо про те, хто такий Арбузов, знають здебільшого люди, які цікавляться новинами, то прізвище Азаров знає вся країна. Спростування майбутньої девальвації було другою помилкою. Враховуючи довіру населення до чинної влади, зрозуміло, що Азаров "переконав" населення остаточно і кожен, у кого було 800 гривень поніс їх зрозуміло куди. Тільки за вересень населення купило 2,9 млрд. дол.

Проте найсерйознішою є помилка №3 – затягування девальвації. Річ у тім, що знецінення гривні продиктовано не спекулятивним, а фундаментальним чинником – дефіцитом зовнішньоторговельного балансу (за 9 місяців – 6,5 млрд. дол.). Іноземний капітал, з відомих причин, надходить в країну в мінімальному обсязі. Резерви НБУ впали нижче психологічно важливих 30 млрд. і, за останніми даними, складають близько 26 млрд. дол. США. За даних обставин штучне втримування курсу призведе лише до його неконтрольованого падіння в майбутньому. Так, міжнародне рейтингове агентство Fitch прогнозує девальвацію на 10% уже до кінця року, а аналітики одного з найбільших міжнародних банків HSBC оптимальним вважають курс 11 гривень за долар.

Таким чином, українська економіка потрапила в пастку девальваційних очікувань. Суть цього явища полягає в тому, що купівля іноземної валюти вважається більш доходним вкладенням, ніж інвестиції в реальний сектор. Купуючи валюту, населення гарантує собі доходність та уникає ризиків, пов'язаних із розміщенням коштів на депозиті при нестабільній економічній ситуації. За даних нестабільних умов банки не дуже воліють видавати кредити – адже не виключено, що за валютною почнеться банківська паніка і їм не буде чим повертати депозити. В сумі маємо, що вся готівкова гривня спрямовується на валютний ринок, а кредитування економіки повністю припинено, що призводить до подальшого руйнування виробничої бази та деградації реального сектору. Круг замкнувся.

Постає питання про шлях виходу із ситуації, що склалася. Тут можна згадати про створення сприятливого інвестиційного клімату, насамперед через боротьбу з корупцією та вихід з міжнародної ізоляції, відмову від популізму, активне те кваліфіковане відстоювання торгових інтересів України як на східному, так і на західному напрямку. Очевидно, що для цього у чинної команди немає ані бажання, ані фахового потенціалу. Тож що можна зробити сьогодні, щоб загальмувати розпад економіки? Необхідно невідкладно здійснити девальвацію гривні – до того рівня, який у середньостроковій перспективі зможе привести до вирівнювання торгового балансу та ліквідації девальваційних очікувань. Гривня повинна бути девальвована настільки, щоб і населення, і інвестори відчули, що у найближчі декілька років курс буде стабільним, і перші здали долари і поклали гривню в банк, а другі – відновили кредитування реального сектору. За суб'єктивною оцінкою автора – необхідний курс знаходиться в діапазоні від 10 до 12 гривень за долар. В подальшому можливе незначне коливання курсу, але він в будь якому разі повинен бути економічно обґрунтованим. Загадаємо, що низький курс юаня уже протягом десятиліть є предметом невдоволення США та Європи. Експерти називають його одним з факторів, що зробив Китай другою економікою світу.

Необхідно розуміти, що девальвація – не панацея, а лише вимушений захід для гальмування розпаду економіки, і за умов збереження нинішнього курсу ми всі станемо гривневими мільйонерами набагато скоріше, ніж хотілося б.