Знакові подорожі. Ткварчел
- 07.01.22, 00:43
Розділ 2. Ткварчелі або Ткварчел
Все літо 1992 року я провела в Абхазії. Мамина кума була звідти родом і вони вирішили три місяці пожити на курорті без чоловіків. Туди ми добиралися довго, але з шиком! З Одеси до Сухумі ми три доби йшли теплоходом вздовж чорноморського узбережжя, по ходу зупиняючись в портах Ялти і Батумі. На теплоході був басейн. Я з Олькою (мамина хрещениця) любили сидіти в ньому і спостерігати за гарною жіночкою в офігенному сріблястому купальнику. Вона у великій шляпі з самого ранку займала місце на лежаку і іноді кудись ходила з чоловіками, але потім верталася і займала своє звичне положення. Це тепер я вже розумію, що то була звичайна шльондра, а тоді в тому сріблястому купальнику вона здавалася чарівною русалкою.
Мама моя дуже переживала, що нас з Олькою скосить морська хвороба і постійно придумувала нам ліки. Ми то смоктали сірники, то лизали валідол, то гризли м'ятні цукерки. Пам'ятаю, що першу ніч я зовсім не спала. Це тільки здається, що коли тебе колихає, то міцно спиться. У мене було навпаки. До ранку я ледве дожила. Я "спала" на другому ярусі, вентилятор, який був наді мною, постійно постукував. На другу ніч мій організм вже звик до качки, але вентилятор заснути так і не дав. Вже під ранок 13-ти річна я, тиха папина квіточка, влупила по вентилятору з ноги і він, падлюка, замовк. З тих пір всі мої проблеми приблизно так і вирішуються: я дуже довго терплю, а потім просто роблю так, щоб проблема зламалася. Ну ви зрозуміли... я з тих, на кому можна довго їздити, але якщо я вирішу, що доста, то скину раз і назавжди.
Грузія - це дивовижна за красою країна. Повітря там пахне зеленою кінзою, гарячим лавашем, соусом ткемалі і смаженим м'ясом. Ну мені тоді так здавалося, бо нас наперебій запрошували у гості якісь родичі і ми постійно щось їли. Ми з Олькою знали, коли завозять в крамничку гарячі лаваші і щодня зжерали їх по 2 штуки на день кожна.
Мами наші їздили в гори на радонові джерела і поки вони лежали в тих ваннах, ми бігали в сусідню крамницю прикупити щось смачненьке.
Майже все літо ми або купалися в морі, або їздили в гори, або просто лазили по місту і весь час їли, їли, їли. Було таке враження, що все там обертається навколо їжі. Всі розмови про рецепти ткемалі, або про те, яку кінзу краще додавати в аджику і, звісно, як смачніше готувати м'ясо. Саме там я закохалася в прянощі і гостре. Коли ми приїхали додому, то мій папуля з жахом дивився, як його булочка лупить з борщем по парі стрючків червоного перцю.
Літо добігало кінця, а з ним і наш відпочинок. Мами складали в сумки пачки запашного чаю, пакети з пряними травами і банки з соусами, які дарували всі, де б ми не були в гостях. Ми з Олькою пакували в сумки наші старі сандалі, бо тепер на ногах у нас красувалися рожеві тапки мильниці. Щастя наше не мало меж.
В серпні у нас були куплені білети на літак з Сухумі до Одеси. Ми їхали з міста в аеропорт, а на зустріч нам йшли російські БТРи. В місті почалась паніка. Люди збирали речі і їхали кто куди. Хтось в Росію, хтось ближче до Батумі, а хтось поодиноко стояв з квітами і махав військовим долоньками. Для мене було таке відчуття, що я опинилася всередині кіно і все навколо просто декорації.
Наш літак відірвався від землі. Казка скінчилася.
Далі була війна.
Абхазія заявила про незалежність. Великій брат надав їй кришу, але взамін ... але взамін він забрав майже все: людей, міста, шахти, мандаринові сади і сотні тисяч щасливих судеб.
На даний час Абхазія - це територія страху і зникаючих міст. Ткварчел, колись друге після Сухумі місто, покинуло все населення, тепер це місто - привид, його шахти затоплені, будинки заросли деревами, а в крамницях не пахне лавашами. Там панує руський мір. Але я іноді читаю відгуки росіян, які подорожують в Ткварчелі дикунами:"Такой удівітєльний город бєз людєй, как в фільмє ужасов. І всьо пачті на шару. На морє нікаво. В гарах нікаво. Ми так чудєсно атдахнулі."
Суки! Які же ви суки! Ви все перетворюєте на фільм жахів.
Коли я шукала фото міста, то мене на цій світлині наче вдарило струмом. Я впізнала цей будинок і цей балкон, і ці двері біля балкону. На цій довгій лоджії ми з Олькою гризли фундук (((.
20
Коментарі
disu
17.01.22, 02:17
три доби на *плавзасобі*
капєєєєц
я ледве 4години витримувала (від Дніпра приблизно до Кременчука) - і то не завжди
NoTaRь
27.01.22, 02:40
Там народ подичів вже як мавпи
Андрій1961
37.01.22, 04:40
muxa-xa-xa
47.01.22, 08:55Відповідь на 1 від disu
На другий день качки вже майже не відчуваєш, вестибюлярний апарат перелаштовується. Але коли ми сходили в портах на прогулянки, бо нам давали 3-4 години на екскурсії, то весь наш теплохід йшов, як купа алкашів, хитаючись туди-сюди. Через пару хвилин цей ефект зникає, бо організм знову вмикає сухопутний режим і так по колу
Але там був прикол. В ресторані теплоходу був молодий офіціант, він бідося ходив постійно зелений через морську хворобу, він чи практику проходив чи так заробити захотів. Всі його жаліли.
muxa-xa-xa
57.01.22, 09:04Відповідь на 2 від NoTaRь
Там ближче до моря життя трохи повертається, бо росіяни облюбували Абхазію за шарові ціни. Місто Очемчир (здається), ми туди їздили на море, було колись прекрасним курортом. Я пам'ятаю білі заможні будинки, евкаліпти, мімозу і інжир, який ріс прямо на вулиці. Потім після війни там довго по набережній вітром ганяло перекоти-поле, а особняки розграбували асвабадітєлі. Тепер потроху щось жевріє. А от Ткварчелі вже ніколи не оживе
а яке було прекрасне місто з чудовою місцевою архітектурою. В центрі старовинні будинки з колонами і кіпаріси.
muxa-xa-xa
67.01.22, 09:06Відповідь на 3 від Андрій1961
Дякую. Написала дві замітки, як приклад, що буває, коли руський мір женуть в дупу і коли руській мір перемагає.
Маммамія
77.01.22, 10:22
шикарна подорож
я в Очамчире была где то в 86 или 87 гг...запомнила, что купаться в море было не очень приятно, маслянистые пятна в нем были похожие на нефтяные.. да?вно это было
muxa-xa-xa
87.01.22, 10:39Відповідь на 7 від Маммамія
Я в тому віці не дивилася на плями. Я звідти поїхала з пакетом камінців
Мама перла їх в Україну, бо всі були красіві і викинути було жалко. Дуже запам'ятала мімози на набережній і евкаліпти на пляжі. Мама ще й листя нарвала. Ото ми скарбів тоді набрали, я - камінців, мама - листя 
Гість: DANAH
97.01.22, 10:45
страшно было когда в Тбилиси стреляли в 90-е. Нельзя было валить Союз
Андрій1961
107.01.22, 10:46Відповідь на 6 від muxa-xa-xa