Цирк на дроті з перевертачками. Отримувала сьогодні в рідній! школі мистецтв листа для посольства, щоб забрати документи. Лист стандартний, вони їх дві штуки таких самих два тижні тому наклепали. Але виявилось що у візового центру змінились правила і їм треба ще один окремий лист на отримання.
Чесно думала що це буде просто. Де там. Тут перероби, тут не так, а тут ще не так, а чого в одному екземплярі... Добре що після захисту у мене бюрократостійкість досягла небаченого рівня - я навчилась мовчки кивати і посміхатися і нутром відчуваю коли треба переробляти, а коли достатньо послатися на те що "ви точно такий вже підписували"
Ну і традиційно самі "круті" люди це секретарші.

P.S. Хоча якщо подумати - я вибила довіреність при тому що я навіть не є співробітником школи і навіть без жодної демонстрації документів. Чомусь питання підтвердження моєї особистості в цих всіх бюрократичних іграх нікого не зацікавило)))

Останнім часом ця тема часто піднімається і обговорюється.
З одного боку традиції домашньої освіти є давніми і дореволюційна знать частіше користувалася послугами гувернанток і домашніх вчителів, а не віддавала дітей в пансіонати і школи. Плюс індивідуальне навчання дає на порядок вищий рівень знань, оскільки вчитель орієнтується тільки на одну дитину, а не на цілий клас.
З іншого боку - вплив школи як соціально інституту не можна заперечувати. Окрім власне знань дитина вчиться жити серед людей, різних людей - як прихильних до неї так і не дуже, взаємодіяти, вирішувати проблеми

Як на мене то одна з кращих слов"янських письменниць. Чудова майстриня пасторалі і глибокий знавець звичаїв свого народу. Що я найбільше ціную в ній - так це відсутність песимізму притаманного більшості західно-слов"янських (українських у тому числі) письменників. В своїх творах вона не менше за Сенкевича викриває поневолення німцями свого народу, але при цьому вона дає надію на те що побороти це можна і не тільки грубою силою, а і вихованням дітей, збереженням прадавніх звичаїв. Її герої так само переживають труднощі, але вони їх долають, а не схиляються перед ними...
Її книги змушують і посміхатись і навертають деколи сльози на очі, вони зачіпають найглибші струни душі і водночас дають розраду і спокій.
Саме за її казкою знятий чудовий дитячий фільм "Три горішки для Попелюшки"

Ранок почався о 5 з багатоповерхових матів місцевої божевільної. Цікаво, чому хворі і старі завжди так рано прокидаються?
Хоча деяким чином вона мені сьогодні помогла - не маючи змоги заснути я покрутилась і встала незвично рано. І тому вийшла з дому хвилина на 15 раніше ніж потрібно. З тим що робилося сьогодні зрану в метро це дуже виручило. Хоча я дивом увіпхалася у перший же потяг він застряг в тунелі за Арсенальною. Капітально так застряг, хвилин на 15-20. З цього приводу також цівкавить питання чому стрибати під потяги в нашому метро також прийнято зрану, якраз в годину пік?
Якимось дивом я таки пережила те стояння в тунелі навіть без запаморочень, хоча задуха була просто нереальна - людей як оселедців і жодного руху повітря. Вискочила на Хрещатику і вирішила більше не спокушати долю, а добиратися до місця іншою дорогою. Навіть не спізнилася.
Третім пунктом понеділка був непрацюючий обмін валют в візовому центрі посеред глухої подільської промзони і прогулянка на кілька кварталів у його пошуках.
Ну і нарешті для повноти щастя десь встав трамвай і очевидно закрив собою і маршрутки. Ризикувати з метро вдруге не хотілось, тож прийшлось топати до Кирилівської церкви.
На цьому пригоди закінчились і почалися більш-менш нормальні будні :)
А що вам приніс цей понеділок?

Сьгодні зрану спостерігала діалог між дівчинкою років 8-9 і бабусею.
 - Одень кофту, холодно.
 - Бабушка, когда ты наконец запомнишь - мне всегда жарко! Летом, осенью, зимой, весной, мне всегда жарко, хотя тебе всегда холодно!
У мене такий діалог відбувається при кожній зустрічі вже років 25 як мінімум )))

Страшенно не люблю бути буфером між двома людьми. Особливо коли мене підставляють надаючи неправдиву інформацію для передачі другій стороні. Почуваюся тепер (а) ідіоткою (б) обманщицею і просто не знаю як вчинити - повідомляти другу сторону зараз, повідомляти тоді коли вже нічого не можна буде змінити чи взагалі сподіватися на те що вона не дізнається... З обома сторонами мають місце дружньо-ділові відносини, причому з тою яку обманули вони більш дружні ніж з тією яка обманює, але від того хто обманює я більше залежу. І від конфлікту сторін я також постраждаю, навіть якщо мене не вважатимуть винною в обмані.

Останнім часом стало модно постити всякі картинки і роздуми про "жорстокість" людей і робити висновок що от, людина єдина жива істота яка ображає слабших, полює задля задоволення і т.д. Те що ці картинки часто розходяться з підписами це інше питання.
Таке враження що біологію ніхто не вчив і взагалі навколо не дивися.
Що робить кіт коли бачить пташеня? Навіть якщо він нагодований під самі зав"язки - він його ловить і душить.
Що робить бродяча собака коли бачить кота? Вона на нього полює. Навіть якщо її щойно нагодували.
Картинки з рожевими хмарками на яких хижаки гуляють поруч з худобою існують хіба що в дитячих мультиках і брошурах Сторожової Вежі
Да, люди не ідеальні і роблять багато чого що не варто робити. У тому числі по відношенню до природи. Але не треба перегинати палку в інший бік і підносити на п"єдестал тварин. Закони природи жорстокі самі по собі - або ти переможець або ти їжа. Третього не дано. І ми теж якоюсь мірою живемо за цими законами, просто в деяких місцях вони дещо пом"якшені соціумом і його мораллю.
І як би хтось не намагався довести зворотнє тільки людині насправді властива довготривала турбота про іншого всупереч власним інтересам.

Я звісно багато чого в моді, особливо сучасній і особливо в вітчизняній її варіації не розумію. Але її останній писк у вигляді туфель на 5-сантиметрових платформах і 20-сантиметрових каблуках мене вразив. Особливо в варіаціях коли це одягають
(а) жінки зростом 1.80 і потім заходячи в двері мусять ледь не нахилятись
(б) невисокі пухленьки жінки, на яких такі туфлі виглядають просто ратицями.
Але і загалом я ще не зустріла жодної жінки який би таке взуття пасувало. Коли просто шпилька - це буває красиво і жіночно, особливо якщо ноги стрункі, а тут вся ця краса губиться на грубій високій платформі.

Легкі і водночас серйозні, веселі, але з ниточкою туги. Її оповідання зачіпають щось дуже-дуже глибоке і потаємне, те що ми старанно ховаємо від усіх ставши дорослими. Вона пише про дитячі страхи і перше кохання, про світ дитячими очима. Ні, це не дитяча проза, це проза про дітей яка дає можливість дорослим пережити це ще раз.

P.S. Можливо, якби майже сто років тому її і таких як вона не виставили з країни то і країна зараз була б іншою...

Навіяло трохи заміткою про фамілії
Зараз у мене дуже багато студентів з незвичними іменами - іноземними, старовинними, подвійними. Десь 50/50 зі звичайними.
І в останні семестри почала вимальовуватися цікава тенденція - чим дивніше ім"я тим більше ймовірність того що студент буде "проблемним" - пропускатиме заняття, невчасно здаватиме роботи і т.д. В цьому семестрі взагалі всі  кого я бачила за весь семестр один-два рази з незвичними іменами. А Івани-Василі-Марії вже давно все поздавали.
Скоро я так і почну вірити у вплив імені на долю )))