Рік Свині для мене мусив бути най вдалішим, щонайменше я так думала... А вийшов - найпереломнішим - стільки насправді доленосних рішень як цього року я за такий короткий час ще не приймала... Я дуже багато втратила цього року - кохання, мрії, перспективи, декого з друзів...Проте як виявилось цим самим - здобула ще більше...І я зараз хочу подякувати минулому року за те, що він був саме таким - важким, несподіваним, неоднозначним, але таким щедрим...

У школі мистецтв при якій існує наш ансамбль чомусь на всіх проспектах досі використовують стару-стару нашу фотографію, зроблену років 12 тому...Цікаво так на неї дивитись...Оля - єдина хто справді серйозно продовжила займатись дитячим захопленням, не побоялася повірити у своє покликання, перетворила його на професію і знайшла у цьому себе... Валя - племінниця відомої співачки, яка злякалася конкуренції і зробила все можливе, щоб зник не тільки природній дар, а і будь-яке бажання його розвивати...Альона...вона завжди звикла йти напролом...життя її зовсім не балувало, мабуть ніхто з нас не отримував від долі стільки підніжок...проте вона завжди мала і думаю досі має сили підніматись...Таня - для мене яскравий приклад того як тре добиватись свого щастя, для неї воно - в сім"ї і материнстві... Андрій - людина з якою я провела поруч 15 років життя...людина яка знає всі мої больові точки і в силу свого характеру завжди не проти по них вдарити, проте не від злості, а просто так, такий вже він вродився... Кирило - дивна і незрозуміла людина, яка так само незрозуміло власноруч пішла з цього життя...Я - крім Олі єдина хто продовжує, не як основне заняття, а як поклик душі, один з способів реалізувати ту частинку душі яка не любить фізику і залізяки...

Тепер ансамбль зовсім інший - прийшли нові люди, ми по-іншому ставимось до цього, проте жаль трохи що не виникає і не виникне тепер тої дитячої єдності...надто ми вже стали дорослі...

Вчора лягла в пів на дев"яту спати (що саме по собі дивно, звичний час перша-друга ночі), прокинулась о 10.00. Якийсь час намагалась ще себе вщипнути щоб повірити що то правда, я в цей час вже мушу на роботі бути... Майже 14 годин - з глузду з"їхати. Організм послав всіх в дупу і забив на будильник...Нє, я розумію, що в ніч на понеділок я майже не спала, проте щоб прям так...

Виявляється на збір на роботу (якщо не валятись, не роздивлятись себе у дзеркало і не вирішувати що таке сьогодні вдягти) потрібно 5 хвилин, будем знати, на майбутнє ;)

P.S. На роботі правда відбріхалась ;) Головне вчасно шефу подзвонити і нещасним голосом сказати що тобі було погано і ти спізнишся...

http://trinixy.ru/2007/11/15/japonskijj_iq_test.htmlМорочилась хвилин 10 ;)

Нє, я все чула, але слухати як хлопці обговорюють переваги грудного вигодовування над штучним і особливості перебігу пологів у дружин, то є дещо

І чого як тільки лишаюсь сама в офісі, телефон починає просто розриватись? Усім зразу все треба прям зараз і прям на позавчора і кожен вважає що я мушу кидати все і тільки ним займатись....Ще й обов"язково просинаються самі вредні клієнти і починають робити величезні замовлення ...або навпаки дзвонять з абсолютно дурнуватими і неважливими питаннями, які так відовлікають...

Під свята щось потягло у дитячі забавки... Ніби не маленька, але всерйоз задумалась над питанням, чи не забуде про мене  Святий Миколай... Вчора в купила собі в супермаркеті кіндер сюрприз - і прям на виході почала його потрошити...А ще тре купити штучний сніг і намалювати на вікні зимову казку... І почати наряжати ялинку... Ніби дрібнички, проте скільки від них радості, справжньої, щірої, дитячої радості ;)

Вдячність буває різна, показна і мовчазна, вчасна і не дуже... А буває, що розумієш, що насправді вдячний людині за те що вона робила, хоч колись ці вчинки викликали обурення і образи...

І я зараз вдячна людині яка навчила мене розуміти що причини людських вчинків часто абсолютно інші, аніж ми їх собі уявляєм...що деколи варто переступити через таку свою викохану гордість і робити перший крок на примирення...що бувають в житті моменти, коли тебе посилають чи ображають не тому що не люблять чи не цінують, а просто "попався під гарячу руку"...що не варто тріпати собі нерви раніше часу, "відсутність новин - гарна новина"...що іноді краще дати людині можливість самій розібратись у собі і зі своїми проблемами, проте при цьому зробити так, щоб людина завжди знала що ти їй допоможеш..

 А ще навчив що ніколи не можна "хилити гриву" (с), хай навіть здається що ти лупишся у скелю, і що допомагаючи людям не треба очікувати від них вдячності, вона буде проте не обов"язково від тих, кому ти допомагав, і не обов"язково у тому вигляді у якому очікуєш...така собі несподівана вдячність...