Останні статті

Свіжі шпалери



Навіщо платити більше...

  • 12.02.10, 21:15

Заметку эту я давным-давно обещала Котяре и Бджоле, но все никак руки не доходили. Это мои личные рецепты, они наверняка далеко не всем подойдут, но мне они позволяют кушать мясо/рыбу каждый день и при этом тратить на еду не более 500 грн в месяц, даже с теперешними ценами. Оговорюсь сразу - у меня много относительно свободного времени (пишу диссертацию) и руки растут из нужного места. Я не вегитарианка, на диетах не сижу, одним салатиком не наедаюсь.

Ни для кого не секрет что в магазине мы платим чаще всего за красивую обертку и большое количество Еххх. И что продукты которые надо готовить обходятся намного дешевле. Как показывает практика большую часть продуктов которые мы покупаем за бешеные деньги можно достаточно легко изготовить дома на порядок дешевле и полезней. Как показали несколькомесячные наблюдения больше всего денег у меня уходило на всякие мясные изделия типа ветчины, йогурты-кефирчики, творог, сыр, сладости и соки.

Вместо ветчины я стала покупать мясо куском и запекать его в духовке - от меня требуется только замариновать его на 8-24 часа, засунуть в рукав и в духовку. Для сравнения килограм вырезки стоит 50-55 грн, а килограм ветчины от 60 грн

С йогуртами и кефирчиками проще всего - покупаешь закваску или берешь немного кефира и заливаешь вместе с теплым молоком в термос на ночь - утром получаешь готовый кефир/йогурт.

Творог и сыр - более трудоемкие операции, но тоже вполне укладываются в полчаса-час времени. А по стоимости экономия получается раза в два, а то и в три.

Сладости я уже давно пеку сама, покупаю разве что конфеты и то изредка...

Соки заменяю компотом или домашними соками, благо есть соковыжималка.

Овощи/фрукты покупаю максимально по сезону - во-первых дешевле, во-вторых меньше всякой гадости напихано.

 

третій син Шумахера...

Было у Шумахера-отца три сына.

Двое - гонщики, а третий - водитель маршрутки

Вперше в житті пожаліла що маю звичку сідати на передні сидіння маршритки. Всі 40 хвилин маршруту водій безперервно курив, говорив по мобілці, рахував гроші і в перевах ліктями управляв маршруткою. Ми разів п"ять проїхали на червоне світло, разів десять ледь не впилялись в сусідні машини і неміряно разів тормозили і газували так що пасажирів буквально носило по салону...І як на зло номер машини був заляпаний, бо після поїздки мала велике бажання подзвонити в Київпастранс...

Знайди різницю

  • 09.02.10, 20:40

Трохи посперечались:

На якому з цих фото зображений океан?

1.  

2. 

3.

P.S. Правильна відповідь буде завтра )

P.P.S. Океан насправді на 2 фото - залив Аркашон на Атлантичному океані

На 1 фото - Середземне море

На 3 фото - Північне море


12%, 3 голоси

12%, 3 голоси

76%, 19 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Таки правда

Между пунктами "осознать проблему" и "принять решение" у женщин чаще всего присутствует пункт "поплакать, а вдруг поможет"

Про тих хто любить котів і тих хто любить собак...

"Кошка, в отличии от собаки, не бежит на зов, а принимает его к сведению"

© Мэри Блай

В очах собаки ми читаєм "Як мені добре з тобою", кішка хіба що примружиться і підморгне "Непогано сидим"...Собаку обирають ті хто потребує відданої і безумовної любові, хто хоче щоб його щовечора хтось чекав...Якщо ти спізнюєшся то собака лежатиме біля дверей прислухаючись до кроків, а кішка, якщо таки схоче, вийде тебе зустріти потягуючись від сну і мружачі очі від світла...Кішку не страшно лишити на кілька днів саму - аби було що їсти і пити, і вона не пропаде і навіть не засумує...дехто саме за це їх і не любить...але перед кішкою не почуваєшся ні в чому винним - ми є просто двоє самостійних і незалежних істот яким подобається жити поруч...

P.S. Нічого особистого, просто придумалось...


57%, 17 голосів

43%, 13 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Я в шоке)

Мне пересчитали квартплату за "Неякісне прибирання снігу в січні 2010". Аж на 9 грн 14 копеек omg

А вам?


6%, 2 голоси

27%, 9 голосів

21%, 7 голосів

45%, 15 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про відповідальність і виправдовування сподівань...

Я ніколи в житті не чула на свою адресу стільки компліментів як за останні тижні...і що саме страшне - вони абсолютно щирі...Тільки одна проблема - я не готова, не доросла, мені страшно в решті-решт...Що я зробила і що я вмію?

Мудрі і сиві професори щиро вірять що дівча, яке практично щодня хто-небуть називає "дитинкою" і яке вахтери плутають зі студентами може очолити лабораторію...І що саме парадоксальне співробітники лабораторії також з цим згодні...Якби у мене була захищена дисертація то це питання взагалі було б вже вирішене...Я буквально зараз усвідомила що я уособлюю надію практично всього старшого складу кафедри - я єдина з їх дітей/онуків хто всерйоз пішов по цій стежці. І я боюся що вони мене наділяють через це якостями яких у мене насправді немає...

Але дисертація поки що не дороблена і у мене є ще принаймі рік на прийняття рішення...хоча рік це багато і багато чого може ще змінитись...як показує практика все може змінитись за одну ніч...У лабораторії наразі призначили директора з наших професорів (велике фух з мого боку), а мені дають можливість більш-менш спокійно захиститись

"А далі подивимся" ;)

 

Про мужчин, не мое но понравилось

Иногда я с ужасом думаю, каково быть мужчиной. По большому счету, о нем, о мужчине никто не думает. Каково ему жить?О тюленях и морских котиках думают больше.
Все (не будем показывать пальцем) думают только о том, любит-нелюбит. Делает-не делает. Приедет-не приедет. Изменит- не изменит. Женщина, зависимая от мужчины, похожа на пленника, которому вывернули руки и привязали локтевыми суставами к кому-то другому. К ее мужчине. Чуть он шевельнется, она шипит- "мне больно!" Когда он замирает, она дергает -- ты чего замер? ты жив? Ты ко мне относишься?
Это я утрирую, как всегда. Но большому счету, всмотритесь в зеркало. По-настоящему думать о мужчине может женщина, которая либо от него ничего уже не ждет, либо которую он называет мамой.
Все больше моих знакомых мужчин жалуются на одиночество. Выглядят одинокими. Выбирают одиночество. Иногда им нужно, чтобы мы их просто погладили и не задавали вопросов. К стыду своему, я могу погладить, но в большинстве случаев не удержусь от вопросов. Потому что беспокоюсь за себя. Относится ли он ко мне. Большинство моих знакомых женщин так или иначе, не мытьем так катаньем, вытягивают из мужчин отношение. Хоть какое-нибудь.
Между тем, мужчина устает и закрывает глаза. Он больше не хочет видеть ни свой бизнес, ни свою женщину, ни свою глобальную ответственность за все. Если у него что-то не получается, он мудак. Он живет с ощущением "я мудак", и у него нет волшебного слова "зато". Это у нас все проще. У меня не все ладно на работе, но зато муж хороший. У меня ни мужа, ни работы, но зато ноги. И грудь. Ну да, я толстая, но зато Катька еще толще. У мужчин это "зато" почему-то не работает. Правила их честны, строги и просты. У тебя яйца большие, но зато нет карьеры? Ну ты и мудак. У тебя бентли, но зато нет любимой женщины? Ну ты и мудак. У тебя есть любимая женщина, но зато нет бентли? ну ты и мудак!
Они вечно встроены в конкуренцию -- раз, и в иерархию -- два. Они вечно выясняют, кто из них щенок и кто главный на площадке. И иногда, приходя домой, они просто хотят лечь лицом вниз и закрыть глаза. В одиночестве. Потому что если не в одиночестве -- то опять мудак. Слабак и тюфтя. Я бы никогда не смогла быть мужчиной. Я слабак и тюфтя, и часто реву под одеялом. И мне никто слова не скажет. Я сама себе слова не скажу. А у настоящих героев жесткое табу на жаление себя.
Я была молода, а мой муж строил бизнес. В 90-е годы. Он приходил домой и ложился, закрыв глаза. А я хотела, чтобы он со мной поговорил. И он говорил. Едва живой от усталости.
Потом, уже в своей незамужней жизни, я хотела от любимых мужчин еще чего-то. Чтобы любил. Чтобы женился. Чтобы розы. Не делай мне больно. Не шевелись. Или нет. Шевелись - и делай мне хорошо. Что они при этом чувствуют? Чем дальше в лес, тем меньше я в этом понимаю. И когда у меня хватает фантазии представить, что им надо иногда чтобы их просто приняли и поняли, и молчали, и принесли чай, и все это - не сегодня и не завтра, а долго, долго, пока все не наладится -- тогда мне кажется, что я все понимаю. Тогда исчезает пол, и остаются просто два взрослых человека, которые могут сделать друг для друга что-то хорошее. Поддерживающее. Дружеское. Любящее.
Я впервые в жизни об этом всерьез думаю. Мне кажется, они становятся все более одиноки и заброшены на фоне всех этих курсов для стерв и женской самостоятельности. И им нельзя никому об этом говорить, об этом своем нарастающем одиночестве. И из этого жалельного места, из этого беспокойства у меня больше никак не получается что-то от мужчины хотеть. Хотя с точки зрения успешных женщин я получаюсь полный мудак. Ведь у меня нет шубы, мужа и даже регулярной смски "спокойной ночи". Поэтому не берите с меня пример, не надо.

(с)тырено

Опівнічна маячня...про недепресію...

Вкотре впевнююсь що я таки біла ворона...мене сьогодні спитали як я провела неділю - я чесно сказала що ходила на ковзанку, а потім в кіно. На мене подивились страшними очима і спитали "Як ти можеш?"

Замість того щоб як пристойна особа жіночої статі впасти від всієї купи фігні яка на мене навалилася в депресію, лягти на дивані і тільки гірко зітхати на співчуття родичей, я починаю ранок з зарядки і прибирання в квартирі...

Да, мені фігово, да, мені страшно, да, я не знаю як я житиму далі і що робитиму далі...Але від того що я поплачу мені в данному випадку не полегшає...і від того що я скажу "Все погано", мені також не полегшає...Бо я це вже не так давно проходила і пройшла і зараз пройду...

А от від розмови зі студентами мені полегшало...і від вперше в житті прийнятих заліків мені полегшало...бо коли бачиш проблему з нею простіше боротись...доречі вельми символічно що свій перший підпис в заліковій я лишила саме в Тетянин день)))

За два роки я поховала двох людей які були моїми Вчителями. Бабуся - в житті, Олександра Миколаївна - в роботі. Чомусь вони мене навчили, а чомусь не встигли. Але навчили основному - боротися до кінця і не втрачати оптимізму, навчили мислити і приймати рішення...

Бог він мабуть щось знає і мабуть таки так треба було щоб я досягала свого сама...і я чомусь певна що я досягну того що вони хотіли б для мене - щастя і успіху...бо я таки невиправна оптимістка...

Журналісти ...мля...

І сміх і гріх...

Телеканал Сіті показав в своєму сюжеті студентів які розчищали хоч якусь доріжку для вчорашньої похоронної процесії (бо під"їзди до корпусу перекртиті) під соусом "От керівництво КПІ сказало що чистити Київ студентів не дамо, а як свою територію так чистити змушують..."

Найхарактернішим є те що декан у якого вони брали інтерв"ю пояснив ситуацію, проте журналісти чогось вирішили всеодно цей сюжет показати під потрібним їм ключем...