Про везіння, повнолуння і відповідальність...

"Ми відповідаєм за тих кого приручили"

А. Сент-Екзюпері

Не знаю чого але повнолуння на мене дуже сильно впливає - починаю ще більше ніж звичайно полуночнічати, і кудись пропадає звичне везіння...в ще на фоні цього всяка дурня в голову лізе...

Два роки тому я в цей час була найщасливішою людиною - грандіозні плани на майбутнє, кохана людина поруч...і здавалося так буде завжди...

Ну не склалось, не смертельно, рішення було моє, я про нього не жалкую, проте чого я почуваю себе винною? Чому я боюся зустрітись з потрібною мені людиною через те що вона може запитати "Чому ти це зробила?" І при всьому цьому якби була можливість все повернути. я б не погодилась...бо мені зараз - краще, бо я маю набагато більше ніж тоді справді близьких і справді дуже цінних мені друзів, з якими мені добре, бо тоді я розчинялась в чужому житті, а зара живу своїм...Але чому я підсвідомо чекаю дзвінка? Я навіть трубку не візьму, просто щоб знати що живий...Звичка? Як вона мені набридла...Так само як звичка не говорити нічого важливого по телефону, оцінювати сусідів по кав"ярні, моментально вираховувати камери...

І розумію що тре щось з цим робити, бо це вже зара мені заважає, а як з цим боротись - не знаю...

Отак-от...