4 січня, Великомучениця Анастасія Узорішительниця

Свята великомучениця Анастасія, родом римлянка, постраждала за Христа в часі гоненіння при Діоклитіані. Батько її був язичником, мати - таємною християнкою. Учителем святої Анастасії був благочестивий та освічений християнин Хрисогон. Після смерти дружини батько видав святу Анастасію заміж за язичника Помплія, але под приводом вигаданої хвороби вона зберегла  дівоцтво.

Переодягаючись убогою, у супроводі лише однієї служниці вона відвідувала в'язниці: годувала, лікувала, траплялось частенько навіть викуповувала в'язнів, як потерпали за віру у Христа. Коли служниця розповіла про все Помплієві, він застосував щодо дружини тортури і не дозволив виходити з домівки. Тоді свята Анастасія стала таємно листуватись з Хрисогоном, котрий запропонував святій озброїтись терпінням, пришпелитись усема думками до Хреста Христового, готуючи себе до служіння Господеві, і передрік швидку погибель Помплія в морі. Незабаром, вирушаючи в складі делегації до Персії, Помплій дійсно утонув. Після смерти чоловіка свята Анастасія стала щедро раздавати свої маєтки убогим та знедоленим.

Діоклитіану донесли, що християни, котрими заповнені в'язниці Риму, відважно переносять муки. Тоді він наказав за одну ніч умертвити усіх їх, а Хрисогона прислати до нього в Аквілею. Свята Анастасія слідом прямувала за своїм учителем.

Імператор особисто допитував Хрисогона, та не зумівши схилити його до відречення, наказав зтяти йому голову і кинути в море. Тіло та усічена голова святого мученика були винесені хвилями на беріг. Їх за Божественним об'явленням знайшов пресвітер Зоїл и, вклавши до ковчегу, приховав у своєму домі. Тоді святий Хрисогон явився Зоїлу та об'явив йому, що невдовзі зазнають мучеництва Агапія, Хіонія та Ірина - юні християнки, які мешкали неподалік, і звелів спрямувати до них святу Анастасію. Самому Зоїлу Хрисогон пророчив швидке мирне упокоєння. Одночасно, у видінні, Хрисогон показав святій Анастасії дорогу до Зоїла. Завітавши до пресвітера, вона помолилась біля мощей святого Хрисогона, а потім духовно укріпила трьох дів перед тортурами. Коли мучениці віддали душі Господеві, вона сама похоронила їх.

Виконавши заповідане учителем, свята почала мандрувати. Оволодівши на той час майстерністю лікування, вона повсюди з ревністю прислуговувала в'язням. За свої подвиги свята Анастасія здобула собі ім'я Узорішительниці, оскільки своїми чисельними трудами звільнювала від тяжких кайданів тривалих страждань багатьох сповідників Імені Христового.

Якось вона познайомилась з благочестивою молодою вдовою Феодотиєю і знайшла в її особі собі вірну помічницю. Незабаром обоє зазнали гонінь. Святу Анастасію схопили, коли вона перебувала в Іллірії. Тоді, коли за наказом Діоклитіана в впродовж однієї ночі були знищені всі в'язні-християни, свята Анастасія прийшла до однієї з темниць і, не знайшовши там нікого, почала гучно ридать. Наглядачі зрозуміли, що вона християнка, і доправили її до управителя області, котрий намагався переконати святу відректись від Христа, лякаючи її стражданнями, а після цього передав її до рук Капітолійського жреця Ульпіана. Лукавий жрець запропонував святій Анастасії вибір між розкошами, богацтвом і важкими стражданнями, поклавши перед нею з однієї сторони золото, дорогоцінні каміння та  одяг, а з іншої - страхітливі знаряддя тортур. Язичницький підступ був засоромлений нареченою Христовою - свята Анастасія відкинула богацтво й обрала тортури. Але Господь продовжив шлях земного подвигу святої. Приголомшений вродою Анастасії, жрець вирішив осквернити її чистоту, однак при першій спробі торкнутися до неї він раптово осліп. Потерпаючи від болю, він поспішив до язичницького храму, волаючи до ідолів допомогти, але напвдорозі впав і помер. Святу Анастасію бузо звільнено, вона разом з Феодотією знову почала прислуговувати  страждальцям християнам. Невдовзі свята Феодотія і троє її синів прийняли мученицьку смерть. Її старший син Євод відважно тримався перед суддею і з покорою переніс побої. Після тривалих тортур їх усіх кинули до палаючої печі.

Святу Анастасію було схоплено вдруге і присуджено їй голодну смерть. Вона пробула у темниці без їжі 60 днів. Мучениці кажної ночі являлась свята Феодотія і укріпляла її. Побачивши, що голод не завдав святій Анастасії жодної кривди, суддя наказав утопити її разом з засудженими злочинцями. Серед цих людей був і переслідуваний за християнську віру Євтихіан.

Коли корабель вийшов у відкрите море, воїни просверлили у ньому отвори, а самі пересіли до човна. В'язням явилась свята Феодотія і повела корабель до берега. Зійшовши на сушу, чудом спасенні 120 чоловік увірували у Христа та були хрещені святими Анастасією та Євтихіаном. Уже згодом усі вони були схоплені та віддані на мученицьку смерть. Святу Анастасію крестовидно розтягнули між чотирма стовпами над разпаленим вогнищем. Її тіло, не ушкоджене вогнем, одна благочестива жінка Аполінарія поховала в саду. В V столітті мощі святої Анастасії були перенесені до Константинополя, де на її честь було побудовано храм. Пізніше голову та правицю великомучениці перенесли до створеного неподалік від Святої Гори Афон монастир святої Анастасії Узорішительниці.

Мучениця Юліанія i ті, що з нею в Нiкомидiї потерпіли

Свята мучениця Юліанія, донька заможного язичника Африкана, народилась в м. Нікомидії. В дев’ятирічному віці була заручена з Елевсієм. Свята Юліанія таємно прийняла святе Хрещення. Коли настав час весілля, Юліанія рішуче відмовилась від нього. Батько намагався різними способами схилити дочку, щоб вона вийшла заміж, але, не досягнувши бажаного,  жорстоко над нею знущався.

Після чого віддав доньку на суд правителеві міста Елевсію, колишньому нареченому Юліанії. Елевсій просив Юліанію вийти за нього заміж, обіцяючи не примушувати її відрікатися віри в Христа.

Свята Юліанія відмовилась, обравши муки. Святу довго и жорстоко били, але вона після кожного допиту отримувала від Бога зцілення і нові сили. Тортури здійснювали при великому натовпі людей, з котрих 500 чоловіків і 130 жінок, бачачи незламність та відвагу святої та чудесні зцілення її ран, теж сповідали Христа. Вони були вбиті мечем, охрестившись власною кров’ю.

Бачачи незламність мучениці, Елевсій присудив Юліанію на смерть. Сповідниця з покорою сприйняла вирок та з радістю прославила Господа, Який сподобив її прийняти мученицький вінець.

Святу мученицю Юліанію стратили в 304 році.

Ігнатій Богоносець або Ігнатій Антиохійський (грец. ), († 107, Рим) — один з перших отців Церкви, єпископ Антіохії, учень апостола Івана Богослова, святий, мученик.

Святий Ігнатій Богоносець був учнем св. Івана Богослова. Згодом він став єпископом Антіохії і, як добрий пастир, впродовж 40 літ підтримував дух свого стада в час переслідування християн. За правління імператора Траяна його ув'язнили і повезли до Рима на суд. Під час довгої подорожі Ігнатій укріпляв місцевих християн у правдах святої віри. Тоді ж він написав сім листів до різних церковних громад. Саме Ігнатій Богоносець у листі до вірних міста Смирни в Малій Азії вперше використав вислів «Вселенська Церква».

Коли християни Рима намагалися визволити Ігнатія від смерті, він сказав їм: «Дозвольте мені стати поживою диких звірів, щоб тільки дістатися до Господа. Я — Боже зерно, і мене мають змолоти зуби диких звірів, щоб я міг стати чистим Христовим хлібом». Помер Ігнатій мученицькою смертю 107 року в Римі, а його святі мощі перенесено в Антіохію.
Мученицька смерть Святого Ігнатія

Св. Ігнатій Богоносець загинув мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Згодом святі мощі відіслали до Антіохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої поганської богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Папи Климента.

Святых мучеников Бонифатия и праведной Аглаиды      

 Едва только теплившимся в них чувством веры в Бога воспламенены были до высоты покаяния, которым из омута нечистых страстей земных возведены были до высоты небесной, воспоминаемые сегодня Церковью свв. муч. Бонифатий и достигшая праведности Аглаида.

О жизни их в мире известно, что хотя и были они - Аглаида, богатая и знатная Римлянка, и раб ее Бонифатий - по происхождению христианами, но жили не по христиански, а в пустых и порочных развлечениях расточали драгоценное время, и душевные силы, и богатые средства, которыми обладала Аглаида.

Живя во времена преследования христиан, в конце III столетия, и слыша об их изумительных мученических подвигах, Аглаида, однако же, неравнодушно относилась к рассказам о них, и стала задумываться, вникая порою в собственную жизнь, так далеко отстоящую, такую недостойную в сравнении с дивными образцами в лице единоверных своих.

Слыша также о чудесах, проявляемых мучениками и за гробом, она пожелала и сама прибегнуть под защиту и спасительное покровительство их, и пришло ей на мысль иметь в собственном доме святые мощи страдальцев за веру Христову. - «Если я получу желаемое, - говорила Аглаида, - то выстрою церковь во имя святого над мощами его, и будет он мне ходатаем и молитвенником перед Богом»... И вот, призвала она к себе любимого раба своего Бонифатия и, сообщив ему свое желание, послала его на Восток, где происходило тогда гонение на христиан, снабдив его значительною суммою для приобретения мощей, которые можно было покупать у язычников, пользовавшихся тем, что дорого ценили христиане останки своих мучеников...

Получив золото, приготовив ароматы и покровы, и собравшись в путь в сопровождены множества слуг, Бонифатий, прощаясь с госпожою своею, сказал ей, смеясь: «а что, если не удастся мне приобрести мощей никакого мученика, и вместо них тебе привезут мое тело, замученное за Христа? Примешь ли ты его с честью?»

- Не до смеха, и не до шуток теперь, - возразила Аглаида, - а с благоговением следует приступать к такому святому делу... Следует тебе строго воздерживаться от всякого бесчиния и глумления. Ведь ты знаешь, кому ты собираешься послужить: мощам святых, к которым не только прикасаться, но на которые и смотреть мы недостойны... Иди же с миром, и Господь, не помня грехов наших, пошлет тебе Своего Ангела, который направит путь твой и поможет тебе возвратиться благополучно.

Отправился в путь Бонифатий, а последние слова, сказанные ему его госпожою, стали наводить его на спасительные размышления. Стал он вдумываться, на какое святое дело идет, и как приступить к нему с оскверненными грехом руками? И вот, раскаяние возбудилось в сердце его; он наложил на себя пост, не ел мяса, не пил вина; часто и усердно взывал молитвенно к Богу; и сокрушением о своей греховной жизни и спасительным страхом Божиим все более и более преисполнялась его душа.

В таком благодатном настроены духа прибыл Бонифатий в город Киликийский Тарс. Здесь застал он гонение христиан в полном разгаре; ежедневно множество христиан привлекалось к суду, и затем предавались они страшным пыткам и казням. Остановясь в гостинице и предоставив сопровождавшим его отдохнуть, Бонифатий сам поспешил на площадь, где, проездом, он заметил, что собирался народ. Действительно, тут он увидел теперь многочисленную толпу, созерцающую совершавшиеся мучительства над христианами. И каких только ужасов он тут не увидал! Ему представились все виды мук, изобретенных изощренною человеческою злобою... Между тем, жертвы этой злобы, исповедники Христа, поражали его своим невозмутимым спокойствием, своим изумительным терпением. Лица иных как бы сияли какою-то невыразимою, неземною радостью... Какое-то неизведанное волнение и восторг охватили и его самого...

- Велик Бог Христианский, помогающей рабам Своим и укрепляющий их в таких муках! - воскликнул внезапно Бонифатий в порыве благоговения и припал к ногам мучеников, и целовал их, и ублажал, и умолял помолиться о нем...

Взоры всех с удивлением обратились на неизвестного...

- Кто ты? - спросил его судья.

- Я - христианин! - отвечал Бонифатий.

- Я спрашиваю, как тебя зовут? - повторил судья, но на этот и на все дальнейшие вопросы его Бонифатий отвечал только одно: - я - христианин, только это и услышишь от меня; если же слышать этого не хочешь, то делай со мною, что тебе угодно...

Тогда, не успев никакими угрозами склонить исповедника к отречению от Христа, судья велел предать его истязаниям. Обнажив и повесив произвольного мученика стремглав, ему вбили острое железо в ногти рук и ног, потом стали вливать в рот растопленное олово... Он же радовался и благодарил Бога, что удостоился страдать ради Него вместе со святыми мучениками.

После продолжительной пытки, среди которой Бонифатий остался невредимым, на ночь был он отведен в темницу.

На другой день снова он был подвергнут разным истязаниям, но, молясь и прославляя Бога, с чудною твердостью переносил их и чудною помощью свыше сохранялся невредимым.

Наконец, судья приказал его обезглавить, и новый мученик предстал перед Богом, хваля и славя Его.

Многие, присутствовавшие при страданиях св. Бонифатия, обратились к истинному Богу.

Между тем слуги, сопровождавшие Бонифатия, ждали его в гостинице и недоумевали, почему он так долго не возвращается; когда же на другой и на третий день он не приходил, то, зная за ним слабость к пьянству, они пошли его разыскивать, но ни от кого и ничего не могли узнать; но наконец, на расспросы их о пропавшем, наружность которого они при этом описывали, узнали они, что именно неизвестный человек, наружность которого подходила к этому описанию, пострадал на днях, как исповедник Христа, и усечен мечом.

- Не может быть, - возразили слуги Аглаиды, - тот, которого мы ищем, был пьяница и распутный человек... Разве такой пойдет страдать за Христа...

Однако же, когда им указали тела казненных мучеников, которые еще валялись на месте казни, то они с великим удивлением признали в одном из них Бонифатия. С благоговением приступили они к тому, над кем совершилось такое чудо неисповедимой благости Божией и, выкупив за золото останки его, обвили их покровами, помазали ароматами и повезли обратно своей госпоже.

Когда они приближались к Риму, то Аглаида предупреждена была о том в сновидении. - «Прими бывшего твоего слугу, а теперь нашего брата и служителя, - возвестил явившийся ей Ангел, - он будет хранителем души твоей и молитвенником о тебе...

Пораженная таким видением Аглаида, проснувшись, призвала служителей алтаря и в сопровождении их вышла на встречу возвращавшимся с останками Бонифатия, слова которого, сказанные ей при прощании, так чудно исполнились... Приняв с честью мощи мученика, Аглаида - в селе своем в 50-ти стадиях от Рима, построила церковь во имя его, куда перенесла и его мощи, и сама стала жить при них, проводя остальные годы своей жизни в полном покаянии и благочестии, употребляя все свое состояние в пользу бедных. Таким образом очистилась она и искупила перед Богом свою прежнюю греховную жизнь.

Мученический подвиг св. Бонифатия совершился в 290 г., а кончина достигшей праведности и при жизни своей еще достигшей дара чудотворений Аглаиды последовала через 15 лет после того.

Она погребена была при гробе св. Бонифатия.

Слава Ісусу Христу!Вітаю Вас усіх з Наступаючим Новим 2014 Роком!хочу побажати Вам насамперед здоров’я,віри,наснаги ,
терпіння та любові!Хай цей Новий рік стане кращим за попередній,хай всі турботи і тривоги відійдуть убік а в душі засяє сонце.

Свята Катерина Лябуре і чудотворний медальйон

Народилася 2.05.1806 р. в Fain-les Mouetiers в Bourgogue (область Saoene, сх. Франція); була дев'ятим дитям з 17 дітей простих селян. Вона була спочатку служницею і в 1830 р. стала милосердною сестрою св. Вікентія де Поля.

Під час її послушництва в Парижі їй багато разів з'являлася Богоматір в домашній каплиці головного дому ордену. Це стало приводом для виготовлення і поширення так званою "чудодійного медальйона".

Як викентка вона присвятила себе з 1831 р. з найбільшим самопожертвуванням і вірністю статуту ордена догляду за людьми похилого віку в Паризькому госпіталі d'Enghian до самої смерті 31.12.1876 р. Її нетлінне тіло покоїться в церкві викенток в Парижі (Рю-де-бак). Зарахована до лику блаженних 28.05.1933 р., до сонму святих - 27.07.1947р.

Теплим квітневим днем 1830 року на прямокутному дворі недалеко від будинку № 132 на Рю-дю-Бак у Парижі зупинився візок, на якому поруч зі своїм багажем сиділа дівчина, супроводжувана літньою черницею. Мандрівка була нелегкою для дівчини і дуже довгою - більше трьохсот кілометрів, що відокремлюють Париж від її рідного дому в Бургундії. 24-літня Зоя Лябуре прибула сюди, щоб стати послушницею Конгрегації Дочок Милосердя св. Вікентія де Поля під іменем сестри Катрін. Божий заклик

Щоб піти за Божим покликанням, рішуче налаштована Зоя пішла проти волі свого брата, який хотів, щоб вона допомагала в його ресторані. Був проти цього рішення і батько дівчини: він також потребував допомоги, керуючи сімейною фермою. Тим паче, що одна з його дочок уже була черницею. Хіба цього не достатньо?

Якось Зої Лябуре приснився сон. Старий священик підкликав її і сказав: «Дочко моя, найкраще допомагати хворим і старим... Одного разу тобі пощастить прийти до мене. У Бога є для тебе Свій задум. Пам'ятай про це!» Духовний наставник Зої припустив, що цим старим священиком міг бути святий Вікентій де Поль. Незабаром це припущення підтвердилося, коли Зоя відвідала монастир Сестер Милосердя і була надзвичайно здивована, побачивши на стіні портрет старого священика зі свого сну.

Одна за другою зникали перешкоди, що вставали перед Зоєю на шляху до монастиря. Рідні змирилися з її покликанням і навіть приготували необхідне придане. У Парижі її прийняли добре. Ігуменя оцінила нову послушницю так: «Сильна. Середньої статури... Нічого видатного в інтелекті та проникливості. Благочестива». Іншими словами, нічого особливого.

Місія

Проте, в Парижі сестрі Катрін знову снилися дивні сни і були видіння. Деякі з них, здавалося, попереджали про заворушення і падіння монархії; інші говорили про єдність, любов і відродження в її чернечій спільноті. Більшість снів були вкрай символічні і породжували в Катрін сильний емоційний відгук. її сповідник, нена­багато старший за неї, закликав Катрін відкласти ці «сни і мрії» та спокійно і смиренно виконувати свої обов'язки.

Уночі 1 липня 1830 року сестрі Катрін з'явилася Богородиця і сказала, що Бог хоче доручити їй особливу місію. Потім, 27 листопада, під час тихої молитви разом з іншими сестрами у внутрішній каплиці монастиря, сестра Катрін побачила зображення Діви Марії, одягненої в біле плаття, сріблисто-блакитну мантію і покрив «кольору ранкової зорі», її руки були розведені, аз долонь струменіли промені світла. «Ці промені - символ милостей, які Діва Марія просить для людей», - почула Катрін. Це зображення було обрамлене словами: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаємо». Потім зображення повернулося, і на зворотному боці Катрін побачила хрест над буквою «М», а під ним Пресвяті Серця Ісуса і Марії. Нарешті сестра Катрін почула: «Потрібно викарбувати відповідно до цього зразка медальйон. Той, хто буде носити його і набожно прочитає цю коротку молитву, пізнає особливу турботу Божої Матері».

«Це просто ілюзії!» - вигукнув сповідник, коли Катрін розповіла йому про видіння. Він суворо наказав їй ніколи більше не говорити про це: «Якщо ти хочеш вшанувати Пресвяту Діву, наслідуй її чесноти і остерігайся фантазій!» Через місяць сестра Катрін побачила те саме зображення Діви Марії, і Богородиця сказала: «Ти більше не будеш мене бачити, але будеш чути Мій голос у своїх молитвах». Сестра Катрін опинилася в скрутному становищі: як вона могла одночасно коритися своєму сповідникові і виконати місію, про яку просила її Божа Матір?

Керована Святим Духом, черниця обрала покору своєму земному наставнику. Зрештою, Діва Марія не просила її безапеляційно, в той час як сповідник наполягав на мовчанні. Впокорившись і заспокоївшись, сестра Катрін виконувала свої обов'язки, як і будь-яка інша черниця, ніколи не згадуючи про те, що переживала якісь видіння. Бог наділив її достатньою мудрістю, вірою і самовладанням, щоб витримати це випробування.

Чудотворний медальйон

Зрештою, поведінка сестри Катрін переконала її сповідника, що вона не є екзальтованою, легковажною або брехливою. Священик розповів про медальйон архієпископу Паризькому, котрий сказав, що він відповідає віровченню Церкви, і висловив думку про те, що такий медальйон може навіть надихнути людей більше вшановувати Бога. Архієпископ заявив, що хоче бути першим, хто отримає такий медальйон! Так, через два роки після того, як Катрін вперше удостоїлася видіння медальйона, було виготовлено півтори тисячі штук. Але крім трьох чоловік, ніхто не знав історії медальйона.

Сестра Катрін отримала один з медальйонів і сказала, що вона буде носити його «із благоговінням», але нагадала про те, що важливо поширювати і заклик Богородиці набожно молитися зазначеною Нею молитвою. Для Франції, яка все ще заліковувала рани від наслідків революції, це послання було особливо необхідним. Настала епоха Просвітництва, що звеличувала розум, здоровий глузд та індивідуалізм, при цьому ставлячи під сумнів - і навіть заперечуючи - християнські цінності, мораль, Церкву і Самого Бога. Один уряд змінювався іншим, породжуючи в людях пристосовництво, сум'яття і відчуття нестабільності. Епідемія холери забрала життя більше ніж двадцяти тисяч парижан. Страждання народу досягли свого апогею.

На тлі цих подій не дивно, що протягом двох років по всій Європі розійшлося шість мільйонів медальйонів. Незабаром почали з'являтися історії про зцілення, навернення і духовні перетворення, пов'язані з носінням медальйона. В цих історіях засвідчувалися зцілення навіть від таких захворювань, як божевілля, проказа, туберкульоз, параліч, переломи, епілепсія, пухлини. З медальйоном були пов'язані численні одужання і підчас епідемії холери. Зцілення від недуг спонукали безліч людей, що відійшли від Бога, повернутися до святих таїнств. Були й такі, котрі пережили навернення вперше вжитті.

Сповідник сестри Катрін почав вести підрахунок таких випадків, нарахувавши вісімдесят з лишнім тільки у вересні 1834 року. Через чотири-п'ять місяців їхнє число збільшилося до двохсот двадцяти! Бачачи, як могутньо діє Бог, люди почали називати цей медальйон чудотворним.

Церковна влада вже не могла ігнорувати те, що відбувається. У 1836 році почалося офіційне розслідування виникнення медальйона і видінь, які надихнули його створення. Сестра Катрін відмовилася брати участь у ньому, наполягаючи на тому, що Діва Марія дозволила їй говорити про це тільки своєму сповідникові. Зрештою, не було знайдено підтверджень того, що ця історія замішана на неправді або вигадці, на підставі чого було зроблено висновок, що культ медальйона «гідний довіри».

Роки важкої праці і рутини

Прагнучи зберегти в таємниці свій зв'язок з чудотворним медальйоном, Катрін провела залишок свого життя - наступні сорок шість років у Рейї, працюючи в притулку для старих. її обов'язки були прості: годувати своїх підопічних і стежити за тим, щоб вони були чисті й одягнені згідно з погодою, щоб у них в кисеті завжди був тютюн, а при собі, коли вони виходили за межі будинку, - кишенькові гроші. Сестра Катрін піклувалася про старих і доглядала за ними, коли вони були хворі.

Це було одноманітне життя, сповнене рутини. Робота, проста на перший погляд, була по-своєму тяжка. Старі часто були надокучливими і буркотливими. Іноді Катрін доводилося сварити їх і залагоджувати їхні чвари. Проте черниця не тільки піклувалася про матеріальні потреби своїх підопічних, але також дарувала їм любов і відчуття власної потрібності, не дозволяючи відчувати себе самотніми. Вона переконувала їх молитися і піклувалася про те, щоб вони прийняли останні таїнства. Одного разу в день святої Катерини Олександрійської, 25 листопада 1871 року, сестра Катрін Лябуре отримала в подарунок вірш, присвячений їй:

Якщо в небесах прославляють сьогодні Господню святу,

То й на землі вшановують всі сестру дорогу...

Сестру Катрін також зворушили слова, вимовлені від імені всіх одним із старих: «Сестро, Ви добрі до кожного, і за столом завжди запитуєте: "Чи вам вистачає?"».

Смиренна черниця, без сумніву, воліла б, щоб її запам'ятали тільки завдяки цьому запитанню. Але майже відразу після її смерті 31 грудня 1876 року якимось чином стало відомо, що вона і була тією сестрою, якій Діва Марія відкрила таємницю про чудотворний медальйон.

Юрби людей поспішили до каплиці, де спочивало тіло черниці, люди йшли і йшли до її смертного одра впродовж двох днів. Потім, несучи труну на плечах, тіло сестри Катрін перенесли з притулку, де вона жила і працювала, до генерального будинку Сестер Милосердя. Ескорт складався із сотень сестер, багатьох священиків і величезної юрби чоловіків, жінок і дітей з прилеглих околиць. Усі вони співали, начебто це було якесь свято, особливо часто повторюючи молитву, написану на медальйоні: «О Маріє, без гріха зачата, молися за нас, що до тебе прибігаємо».

Через 56 років після смерті Катрін Лябуре її тіло під час ексгумації у зв'язку з процесом канонізації знайшли нетлінним. Воно покоїться праворуч від вівтаря в каплиці одкровень на Рю-де-Бак, 140. Катрін Лябуре була проголошена блаженною 28 травня 1933 року папою ПіємХІ, а святою - 27 липня 1947 року папою Пієм XII. День її пам'яті Католицька церква відзначає 28 листопада.

«Вам вистачає?»

Це питання святої Катерини Лябуре Господь адресує протягом століть усім людям. І сьогодні наш люблячий Бог приходить у наш стражденний світ і запитує кожного з нас: «Вам вистачає?» Господь запрошує нас із довірою звернутися до Нього і дозволити Йому надолужити нестачу з надлишком.

А чи ти достатньо отримав у своєму житті найголовнішого? Чи вистачає тобі любові, віри, сил і терпіння, щоб жити так, як закликає Бог? Якщо ні, йди до Нього! У цьому суть послання чудотворного медальйона і свідчення життя святої Катерини Лябуре. Бог ніколи не розчарує тебе.

Святий мученик Севастіан

 Народився в місті Нарбоне ( Галлія ), а освіту здобув в Медіолані.

  При імператорах - співправителя Діоклітіане і Максиміані (284-305) він обіймав посаду начальника палацової варти. Святий Севастіан користувався авторитетом і любов'ю у воїнів і придворних, бо був людиною хоробрим, виконаним премудрості, правдивим в словах, справедливим в суді, завбачливим в раді, вірним на службі і у всіх дорученнях. Будучи сам таємним християнином, святий багато допомагав братам по вірі.

 Заточені в темницю брати- християни Маркеллін і Марк, спочатку твердо сповідували істинну віру, під впливом слізних умовлянь своїх батьків -язичників (батька Транквілліна і матері марка), дружин і дітей похитнулися у своєму намірі постраждати за Христа. Святий Севастіан прийшов до царського доморядник в будинку якого містилися у висновку Маркеллін і Марк, і виголосив натхненну проповідь. "Доблесні воїни Христові! Не кидайте прапора ваших перемог заради жіночих сліз і не давайте ослаблення позбавленому влади під ваші ноги ворогові, щоб він, отримавши знову силу, не почав з вами боротьбу. Збудуй ж над земними пристрастями славну корогва вашого подвигу. Якби ті, кого ви бачите плачучими, знали, що є інше життя - безсмертна і безболісна, в якій царює безперестанних радість, то неодмінно побажали б увійти в неї з вами і, зневажаючи тимчасове життя, намагалися б отримати вічне. Хто не хоче бути служителем вічного життя, той і цю тимчасову життя погубить даремно ".

 Святий Севастіан переконав братів йти на мученицький подвиг. Мова його потрясла всіх присутніх. Вони побачили, що обличчя святого сяє, як у ангела, що з'явилися сім Ангелів зодягли його в світлий одяг, а Прекрасний Юнак благословив проповідника і сказав: "Ти завжди будеш зі Мною ". Дружина царського доморядник Никострата, Зоя, 6 років тому втратила дар мови, припала до ніг святого Севастіана і знаками просила зцілити її. Святий осінив жінку хресним знаменням, - вона негайно ж заговорила і прославила Господа Ісуса Христа і сказала, що бачила Ангела з розкритою книгою, за якою святий Севастіян читав свою проповідь. Тоді всі присутні увірували в Спасителя світу. Нікострат зняв кайдани з Маркелліна і Марка і запропонував їм сховатися, але брати відмовилися.

 Марк сказав: "Нехай терзають наші тіла будь-якими муками; вони можуть вбити тіло, але душу, войовничу за віру, перемогти не в силах". Нікострат і його дружина просили Водохреща. Святий Севастіан порадив Никострата влаштувати так, щоб Хрещення здійснилося над максимальною числом людей. Тоді Нікострат попросив начальника в'язниць Рима, Клавдія, прислати до нього в будинок всіх ув'язнених. Розмовляючи з в'язнями, Севастіан переконався, що всі вони гідні Хрещення, і закликав пресвітера Полікарпа, який приготував їх до таїнства огласительні словом, наказав їм постити, призначивши здійснення таїнства на вечір.

 У цей час Клавдій сповістив Никострата, що його викликає римський єпарх Агресті Хромат для пояснення, з якої причини в його будинку зібрані в'язні. Нікострат розповів Клавдію про зцілення своєї дружини, і той привів до святого Севастіана своїх хворих синів, Сімфоріана і Фелікса. Увечері священик Полікарп хрестив Транквілліна, його рідних і друзів, Никострата і його сім'ю, Клавдія і його синів, а також 16 засуджених в'язнів. Всього новохрещених було 64 людини.

 Поставши перед єпархом Хромат, Нікострат розповів йому, як святий Севастіян звернув їх у християнську віру і багатьох зцілив від хвороб. Слова Никострата переконали єпарха. Він закликав до себе святого Севастіана і пресвітера Полікарпа, просвітився від них і увірував в Христа. Разом з Хромат прийняли святе Хрещення його син Тивуртій і всі домочадці. Кількість новопросвічених зросла до 1400 осіб.

 За порадою християн Хромат залишив посаду єпарха. У цей час єпископом Риму був святий Гай (згодом папа Римський, з 283 по 296 рік; пам'ять його 11 серпня). Святитель благословив Хромат, щоб він виїхав в свої маєтки на півдні Італії разом з пресвітером Полікарпом. Християни, які були не в силах йти на мучеництво, поїхали з ними. Священик Полікарп був посланий для затвердження новонавернених у вірі та здійснення таїнств.

 Син Хромат, Тивуртій, бажав прийняти мучеництво і залишився в Римі при святому Севастіаном. Залишилися також присвячений святителем Гаіем в сан пресвітера Транквіллін, Маркеллін і Марк, присвячені в диякони, Нікострат, дружина його Зоя і брат Кастор, Клавдій, син його Сімфоріан і брат Вікторин. Вони збиралися в палаці імператора у таємного християнина, сановника Кастула, але незабаром для них настав час постраждати за віру.

 Першою язичники схопили святу Зою, молівшуюся біля гробниці апостола Петра. На суді вона мужньо сповідала віру в Христа і почила, повішена за волосся над гниючими покидьками; тіло її було кинуто в річку Тибр. З'явившись в об'явленні Севастіану, вона повідомила про свою смерть.

 Після неї постраждав пресвітер Транквіллін: його язичники побили камінням біля гробниці святого апостола Петра, а тіло його також кинули в Тибр. Святих Никострата, Касторія, Клавдія, Вікторина і Сімфоріана схопили на березі річки, коли вони відшукували тіла мучеників. Їх привели до єпарха, і святі відмовилися виконати його веління - принести жертву ідолам. Тоді святим мученикам прив'язали камені на шиї і втопили в морі.

 Святого Тівуртія зрадив лжехрістіанін Торкват. Не добившись зречення від Христа, суддя велів поставити юного Тівуртія на розпечене вугілля, але Господь зберіг його: Тивуртій ходив по палаючим вугіллям, що не відчуваючи спека. Мучителі обезголовили святого Тівуртія. Невідомий християнин поховав святого.

 Торкват видав також святих дияконів Маркелліна і Марка і сановника Кастула. Після катувань Кастула кинули в рів і живого засипали землею, а Маркелліну і Марку прибили ноги до пня. Вони простояли всю ніч на молитві, а вранці їх прокололи списами.

 Останнім був узятий на муки святий Севастіян. Його допитував особисто імператор Діоклетіан і, переконавшись у непохитності святого мученика, наказав відвести його за місто, прив'язати до дерева і пронизати стрілами.

 Дружина сановника Кастула, Ірина, прийшла вночі, щоб поховати святого Севастіана, але знайшла його живим і принесла в свій будинок. Святий Севастіан незабаром вилікувався від ран. Християни вмовляли його із Риму, але він відмовився. Підійшовши до язичницького храму, святий побачив прямували туди імператорів і публічно викрив їх у лукавстві. Діоклетіан наказав відвести святого мученика на іподром і стратити. Святого Севастіана вбили, а тіло його кинули в сміттєвий рів. Святий мученик в сонному видінні з'явився християнці Лукін і повелів їй взяти тіло і поховати в катакомбах. Благочестива християнка з честю поховала тіло святого.

Пророк Даниил и святые три отрока Анания, Азария и Мисаил

За 600 лет до Р. X. Иерусалим был завоеван царем вавилонским; храм, воздвигнутый Соломоном, был разрушен, а множество народа израильского отведено в плен. Среди пленников находились знатные юноши Даниил, Анания, Азария и Мисаил. Царь Вавилона Навуходоносор распорядился обучить их халдейской премудрости, воспитать в роскоши, при своем дворе. Но они, храня заповеди своей веры, отказывались от излишеств и вели строгий образ жизни; питались они только овощами и водой. Господь даровал им мудрость, а святому Даниилу - дар прозорливости и истолкования снов. Святой пророк Даниил, свято храня веру в Единого Бога и уповая на Его всесильную помощь, мудростью своей превзошел всех халдейских звездочетов и волхвов и был приближен к царю Навуходоносору. Однажды Навуходоносор увидел странный сон, поразивший его, но, проснувшись, он забыл виденное. Вавилонские мудрецы оказались бессильны узнать, что приснилось царю. Тогда святой пророк Даниил прославил перед всеми силу истинного Бога, открывшего ему не только содержание сна, но и его пророческое значение. После этого Даниил был возведен царем в сан начальника Вавилона. Вскоре царь Навуходоносор повелел воздвигнуть свое изображение - огромную статую, которой надлежало воздавать божеские почести. За отказ сделать это три отрока - Анания, Азария и Мисаил - были ввергнуты в пылающую печь. Пламя поднималось над печью на 49 локтей, опаляя стоящих рядом халдеев, а святые отроки ходили посреди пламени, вознося молитву Господу и воспевая Его (Дан. 3, 26 - 90). Ангел Господень, явившись, охладил пламя, и отроки остались невредимы. Царь, увидев это, повелел им выйти и обратился к Богу истинному. При царе Валтасаре святой Даниил истолковал таинственную надпись ("Мене, Такел, Фарес"), появившуюся на стене дворца во время пира, предвещавшую падение Вавилонского царства. При персидском царе Дарии святой Даниил, по наветам своих врагов, был брошен в ров с голодными львами, но они не тронули его, и он остался невредим. Царь Дарий возрадовался о Данииле и повелел во всем своем царстве поклоняться Богу Даниилову, "потому что Он есть Бог Живый и Присносущий, и царство Его несокрушимо, и владычество Его бесконечно". Святой пророк Даниил глубоко скорбел о своем народе, претерпевающем справедливую кару за множество грехов и беззаконий, за преступление заповедей Божиих - тяжкий плен вавилонский и разорение Иерусалима: "Приклони, Боже мой, ухо Твое и услыши, открой очи Твои и воззри на опустошения наши и на город, на котором наречено Имя Твое; ибо мы повергаем моления наши пред Тобою, уповая не на праведность нашу, но на Твое великое милосердие" (Дан. 9, 18). Святому пророку, праведной жизнью и молитвой искупавшему беззакония своего народа, была открыта судьба народа Израиля и судьбы всего мира.

При истолковании сна царя Навуходоносора пророк Даниил возвестил о сменяющих друг друга царствах и величии последнего Царства - Царства Господа нашего Иисуса Христа (Дан. 2, 44). Пророческое видение о семидесяти седминах (Дан. 9, 24 - 27) поведало миру знамения Первого и Второго пришествий Господа Иисуса Христа и связанных с ними событий (Дан. 12, 1 - 12). Святой Даниил ходатайствовал за свой народ перед преемником Дария - царем Киром, который весьма его ценил, и объявил пленникам свободу. Сам же Даниил и друзья его Анания, Азария и Мисаил дожили до глубокой старости и скончались в плену. Согласно же свидетельству святителя Кирилла АлександрийскогоЖитие.. Святитель Кирилл АлександрийскийИкона. Святитель Кирилл АлександрийскийМолитвыХрам святителей Афанасия и Кирилла (Воскресения Словущего) на Сивцевом Вражке святые Анания, Азария и Мисаил были обезглавлены по повелению персидского царя Камбиза.

поч. ДЕВ’ЯТНИЦЯ ДО РІЗВА ХРИСТОВОГО

Про о. Піо з Італії у нас, в Україні, уже знають немало. І про те, де він народився, коли вперше відчув поклик до монашого життя, коли вперше отримав стигми, про його аскетичне життя, сповнене любові, терпіння, поневіряння, смирення, переслідування...
Знаємо також про великі чуда Божі, здійснені в житті багатьох людей з різних куточків цілого світу за посередництвом о. Піо. Однак, чи відомий нам о. Піо як духовний провідник, як автор багатьох листів до своїх духовних синів і дочок? Вважаємо, що ні.
Таємниця Втілення, Народження Месії привертала пильну увагу багатьох відомих містиків Церкви. Отець Пі о також надавав великого значення глибоким розважанням над цими подіями у духовному становленні кожного віруючого. Своїм духовним дітям він постійно радив заглиблюватися у ці таємниці, проникати в них серцем, жити ними і впроваджувати їх у своє життя.
Ця "Дев'ятниця до Різдва Христово" на основі думок, розважань з листів цього великого святого, яка відповідала Його бажанням. Надіємось, що разом з о. Піо кожний читач зможе увійти в цю таємницю народження Спасителя через любов і молитву.

День перший
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Нехай Дитятко Ісус буде Господом твого серця, нехай постійно супроводжує тебе Своєю ласкою і нехай підтримує тебе, перемінює на краще твоє серце, а вкінці нехай учинить, аби воно було лише для Нього.
Наближається свято Божого Народження. Появляється нагода, щоб винагородити потребі серця і висловити найкращі побажання в солодкому і повному доброти Ісусі. Що скажу, як висловлю побажання перед яслами Дитятка Ісус?
Мій брате, прагну ті побажання висловити у молитві: щоб завершилося навернення серця до Ісуса, щоб відбувся зріст у святості та щоб Господь наповнив тебе духовною радістю.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День другий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Нехай ласка Божого Дитятка наповнить і перемінить твоє серце аж до пізнання небесної любові. Нехай це Боже Дитя наблизить день миру, якого так прагнуть усі серця. Нехай розпалить їх любов'ю і приоздобить найпрекраснішими чеснотами.
Оце Дитятко Ісус дає тобі ще одну прекрасну можливість для вдосконалення у цій чесноті любові.
Дитятко Ісус, яке невдовзі має народитися, нехай прийме мої вбогі молитви, котрі напередодні цих свят адресую Йому з живою вірою за всіх священиків і за цілий світ.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День третій
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Посеред ночі, в найнеприємнішій порі, в холодній гроті, котра була більш придатною для сховища звірят, ніж для людського створіння, наступила повнота часу, засяяло світло, обіцяний Месія - Ісус Христос, Спаситель людей.
Навколо Нього не панував галас: віл та ослик зігрівали новонароджене Дитя. Покірна Діва та вбогий чоловік віддавали Йому честь. Вони не переймалися тим, що Боже Дитя квилить і плаче, бо саме квиління і плач були першим відкупом задля нашого поєднання.
Його очікували уже понад сорок віків; старозавітні пророки прикликали Його прихід, а святі письменники задовго до того заповідали місце і час Його народження. Проте все звершилося таємно і здавалося, що ніхто не знає про цю велику подію. Лише трохи пізніше Його відвідали пастушки...
О, християни, яка ж наука випливає з вифлеємської гроти? О, якою ж любов'ю повинно запалати наше серце до Того, хто виявив там до нас цілу Свою доброту! О, як повинно в нас палати це прагнення, щоб запровадити до цієї вбогої та покірної гроти цілий світ, котра стала троном і оселею Бога, місцем сховку для Царя царів, найбільшого з-поміж людських володарів! Благаймо це Боже Дитятко, щоби нас приоділо в покору, бо лише завдяки цій чесноті можемо пізнати цю таємницю, повну Божественної розкоші.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День четвертий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Це Небесне Дитя, повне лагідності та солодкості, хоче Своїм прикладом перелити в наші серця ці важливі чесноти, щоб у світі, пораненому та стривоженому, наступила ера миру і любові. Він уже від дня Свого народження вказує нам на наше посланництво, яке полягає в погорді тим, що любить і чого шукає світ.
Упадімо на коліна перед яслами і разом з великим святим Єронімом, розпаленим любов'ю до Дитятка Ісус, жертвуймо Йому цілковито і без жодних застережень ціле наше серце. Обіцяймо Йому, що сповнюватимемо поради, котрі запровадять нас до вифлеємської гроти і говорять нам, що все на цій землі є марнотою над марнотами і ще раз марнотою.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День п'ятий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
О Святий Духу, зворуш моє серце, аби воно могло величати і любити; осяй світлом мою свідомість, аби я міг розважати в глибині свого серця про велику таємницю любові Бога, який став дитятком; розпали вогонь моєї волі, аби я міг зігріти ним Того, хто, тремтячи від холоду, лежить на сіні задля мене.
Матінко моя, Маріє, запровадь мене до вифлеємської ґроти і вчини, щоби я заглибився в контемпляцію (розважання) над цією великою і піднесеною подією, котра звершилася у мовчанні цієї найдовшої та найпрекраснішої ночі, про котру світ досі нічого не знав.
Душе моя, розваж, як твоя Небесна Матір разом зі Своїм Обручником Йосифом була послушна і підпорядкована наказам імператора Августа, й одночасно застановися над планом Бога, Який це вчинив для сповнення пророцтва...
Через перепис у Вифлеємі Святої Родини було підтверджене їхнє царське походження з роду Давида, нащадок якого мав стати Спасителем світу і Царем сердець.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, (повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День шостий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Ось Він уже в дорозі, наступає час Його приходу: земля має прийняти Свого Спасителя, хоча світ не пізнає Його. Вифлеєм відкине свого Бога, бо пожертвує Йому лише вбогий притулок, у котрому (очікуваний Відкупитель) зможе відкрити Свої очі, щоб побачити денне світло; Вифлеєм пожертвує тільки печеру для Матері Спасителя та її Улюбленого.
О, який великий сором відчуває моя душа, коли про все це розважає й усвідомлює, що стільки разів замикала брами свого серця перед надхненням Святого Духа...
Скільки ж разів, піддаючись найганебнішим слаб костям, я відкидав Того, хто стукав у моє серце, щоб запанувати у ньому як Цар Любові?

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День сьомий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
Оце, душе моя, всі відкинули Марію та Йосифа у Вифлеємі, бо не було там для Них місця, не було для Них співчуття: люди не зважали на те, в якому стані перебуває шляхетна назаретянська Діва, яка невдовзі приведе на світ Сина Божого, котрий, ще перебуваючи в лоні Бога Отця, вже притягує Своєю ласкою. Однак серце створіння не зворушується тим і відкидає Його.
Покірна Діва вбачає в цьому Божі вироки, співчуває, страждає і молиться за цей люд, який так нікчемно відкидає свого Бога і Спасителя. Свята Родина покидає мешканців Вифлеєма і йде за місто. її погляд зупиняється на вбогій і холодній печері, котра дійсно є гідна прийняти Того, хто смиренням Свого народження хоче дати нам приклад, а через Своє приниження виявити безмежну любов, якою нас обдаровує. Він сходить з вершин Неба в найпокірніше місце на землі, до вбогої печери, і перебуває поміж худобою.
Матінка Божа входить до того сховища з почуттям шани і величання Божих намірів та разом зі Своїм Обручником Йосифом сідає в кутку гроти, вони занурюються в глибоку молитву, перебувають у найвищій контемпляції.
Любов Того, Кого носить у Своєму лоні, розпалює в Ній прагнення оглядати Його, обнімати Своїми руками, пригортати до Своїх грудей...
Наближається година! О мешканці Неба, зійдіть, прибудьте, щоб прийняти на землі Того, Котрий наповнює Вас щастям у Небі. Прилиньте, щоб віддати Йому честь в адорації, яку Йому складаєте у Небі. Прилиньте і наповніть землю радістю і співом ваших ангельських пісень. Прилиньте, щоб своїм світлом просвітити темряву цієї благословенної ночі. Прилиньте щоб об'явити нашим душам любов втіленого Бога. Прилиньте Двори Небесні, щоб товаришити вашому Цареві, утаєнному в покірній людській постаті.
Утішайся, о земле, втішайся і радій, хоча твої мешканці Його відкидають, бо саме Він іде! Керований Любов'ю, прискорює Свій прихід, як гігант, за мить долає дорогу, розпалений жаром Свого Божественного Серця. Любов усе забуває, усе прощає, дає все без застережень. Оце і привід, задля якого так поспішає - приходить лише тому, що прагне терпіти і збагачувати нас Своїми дарами.
Виходить з лона Своєї Матері, як промінь сонця, який проникає через кришталь і не змінює його. Самі Ангели вкладають Його в рамена Матері!

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День восьмий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
О Маріє, розкажи нам, яким було поєднання Ваших Сердець? ... Хто в змозі проникнути і пізнати велич жару того вогнища любові? Оце Вона пригортає Його до Серця й адорує в Ньому Свого Бога, Свого Сотворителя, Своє Усе... Любов здобувається почитанням. Вона бачить Бога, приодягненого з любові у тіло. Бачить Його як безсильного, який потребує допомоги, а величає, почитає як Всемогутнього. Бачить Його як убогого, а величає Його як нескінченно багатого. Здивована розважає про це приниження і пізнає Його піднесеність, Божественність... Оглядає Його як приодітого в смертне тіло і визнає Його як безсмертного через усі віки. Оглядає Його як народженого і визнає, що є несотворений, існує від часів вічних, народжений "перед усіма віками" у хвалі святості, в лоні Отця.
Марія величає і любить нас за Того, який з любові одного дня став дитятком, піддався терпінню, смерті... А Небесне Дитятко... Воно квилить і терпить, а досконало пізнаючи все, жертвує вічній справедливості Свої сльози і Своє величання, а Бог Отець отримує від цієї землі через діло Творця - Створіння, досконалу любов і належну Йому від людини хвалу.
О Боже, яку подяку ми повинні принести за все це?
Якою любов'ю повинно палати наше серце!... О, який повинен бути вогонь любові, щоб розігрів Його слабке тіло... Твоя доброта, о Ісусе, повинна заволодіти моїм серцем, аби мене цілковито огорнула Твоя любов. О Небесне Дитятко! Дозволь, щоб через цей зв'язок з Твоїм жаром, душа моя розтопилася в любові, щоб цей вогонь мене спалив, винищив, спопелив біля Твоїх стіп, щоб розплився у Твоїй любові та величав Твою доброту і любов.

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все   бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День дев'ятий
О ласко Таємниці Народження Ісуса, увійди в мою душу!
З'єднайся зі мною і зблизься до Ісуса, щоб Його прийняти, щоб прийняти Його поцілунок, жест любові, котрий нас освячує і спасає.
Ніколи не переставаймо цілувати цього Божого Сина, бо коли обдаруємо Його такими поцілунками, то Він, згідно зі Своєю обітницею, повною милосердя і любові, Сам прийде, аби взяти нас у Свої обійми й обдарувати поцілунком миру. Через цей поцілунок миру подолаєш усі марнотні страхи світу, спокуси сатани і тіла, не втратиш навіть окрушинки спокою і отримаєш цілковиту перемогу. Прошу тебе, дитино, аби ти постійно просила Ісуса про цей поцілунок миру...
Нехай Дитятко Ісус завжди мешкає у твоєму серці, нехай постійно зміцнює в тобі Своє царювання!
Будь завжди якнайближче до ясел цього премилого Дитятка під час цих святих днів Його народження!

    Молитва

О Ісусе, завжди щедрий у милосерді! Прости мені! Прийди, щоб знову народитися в моїй душі та позостати в ній назавжди! Коли б я виявляв упертість, то силою відкрий брами моєї душі й управляй у ній завжди! Ти знаєш, що усією своєю волею прагну посідати Тебе цілковито, любити Тебе і служити Тобі, повністю скоряючись Тобі та Твоїм Божим правам. Наповнюй найгарячішою любов'ю моє остигле серце. Запали в мені цей вогонь, котрий Ти приніс на землю, коли на неї прийшов, аби я, спалений ним, жертвував себе на вівтарі Твоєї Любові як жертва любові, щоби Ти міг царювати в моєму серці, а також у серцях усіх... Нехай у всьому і через все бринить одна-єдина пісня хвали, благословенство, подяка Тобі за любов, яку Ти об'явив у цій таємниці Своєї доброти.
Отче наш...
Богородице Діво...
Слава: І нині:

День памяти пророка Аггея

День памяти пророка Аггея День памяти пророка Аггея 29 декабря Святой пророк Аггей — десятый из 12 малых пророков. Он был из колена Левиина и пророчествовал при персидском царе Дарии Гистаспе (за 500 лет до Рождества Христова). Пророк Аггей Пророк Аггей По возвращении иудеев из Вавилонского плена он убеждал народ достроить второй Иерусалимский храм и возвещал, что в этом храме надлежит «Слову Безначальному в последних временах явитися». Он указал на религиозное равнодушие, в котором кроется главная причина всех бед. Все послушались гласа Господа, «пришли и стали производить работы в доме Господа Саваофа, Бога своего». По кончине своей, святой Аггей с честью был погребен близ священнических гробов, ибо происходил из священнического рода. Был он мужем, совершенным в добродетели, и, как славный и великий пророк, был любим и чтим всеми. Имя его в переложении с еврейского языка на русский значит — праздник или празднующий. Изображается святой Аггей старцем с благообразным лицом, обрамленным круглою бородою.