10 квітня - преподобного Іларіона Нового, святого Стефана, чудотворця

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Іларіона Нового, святого Стефана, чудотворця.

Преподобний Іларіон з юности монахом був, хрест несучи і за Розп'ятим ідучи. Підкорив пристрасті плотські повстримністю, усіх монахів чеснотами перевищив і, в темній хатині себе замкнувши, без усілякого гамору прожив літ багато, і просвітився безпристрасністю. Тим і священичого сподобився сану, і став ігуменом монастиря, який Пеликита називався, що в Азії був, поблизу Єлеспонта. І чинив чуда надзвичайні: тваринам, які шкодили збіжжю, що росло, наказував і відганяв їх словом з нив і вертоградів, град великий утвердив молитвою, землю спраглу хмарами напоїв, течію ріки, як Єлесей-пророк, розділив, висохлу руку чоловікові зцілив, сліпцеві дав прозріти і кривим ходити дарував, бісів відігнав, рибалкам, які довго в ловитві марно трудилися, рибами багатьма сіті наповнив. Пише ж про нього преподобний Йосиф Піснеписець у восьмій пісні канону, що за шанування чесних Спасителевих ікон гоніння перетерпів, мучений від катів. І мучеником його називає: жив-бо за царювання [як же місяцеслов розповідає] Лева Вірменина, який ікони святі потоптав. Иншим же здається, і це на правду подібно, що жив за царювання Лева Ісаврянина і сина його Копроніма багато років перед Левом Вірменином, постраждав за святі ікони в той час, коли воєвода Копронімів Лаханодракон на монастир, що називався Пеликита, напав із військом несподівано у святий Великий четвер Спасителевих Страстей, коли правилася Божественна Служба. Увійшовши в церкву, у вівтар, нахабно звелів співам замовкнути і скинув Святі і животворні Христові Таїнства на землю. Тоді, найвибраніших ченців сорок два взявши, залізними кайданами скував, решті — одним, рани люті наклавши, тіла їхні розшматував, иншим бороди і лиця, смолою обмастивши, обпалив, иншим — носи повідрізав. Тоді монастир із церквою підпалив, а закованих сорока двох найвибраніших отців у далекі ефеські краї вигнав і там, у якійсь сільській лазні замкнувши, насильницькою смертю заморив. У той-бо час і преподобний цей Іларіон, так розуміємо, як найголовніший серед отців тих, ігуменства чин маючи, постраждав.

святий Степан

Стефан преподобний, Христовий ісповідник, жив у роки царя Лева Вірменина, змолоду постницьке життя полюбив, усіма чеснотами прикрасився. І став ігуменом Триклійського монастиря за благаннями монахів, що там були. І багатьох людей ученням своїм переконав богоугодно жити і в чистоті перебувати. Тоді злочестивий цар чесні і святі ікони почав скидати і гоніння люте на правовірних підняв — прикликав преподобного Стефана і примушував його відректися від пошанування святих ікон і проти православної віри на запекле іконоборство рукою своєю підписатися. Преподобний же не лише те зробити відмовився, але і цареві докорив, назвавши його нечестивим і правдивій вірі чужим. Мучений був довго ранами і в'язничними путами, тоді у вигнання відісланий. Злостражданнями ж і хворобами стомлений, перейшов до Христа Бога, за Нього ж великі підняв подвиги і перетерпів муки.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

9 квітня - святої Матрони, що в Солуні

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святої Матрони Солунської.

Свята Матрона була рабинею однієї юдейки, Павтіли на ім'я, жінки солунського воєводи. Матрону, з юности християнської віри навчену, примушувала пані до своєї юдейської віри, коли ж не скорялася Матрона, — кривдила дуже, багато ран часто накладаючи. Свята ж усе терпіла ревно Христа ради і до церкви таємно від пані своєї ходила. Одного ж дня довідалася Павтіла, що Матрона в церкві християнській була, сказала їй: "Чому не йшла ти до синагоги, але в християнську ходила церкву?" Відповіла блаженна Матрона сміливо: "Бо в християнській церкві живе Бог, із синагоги ж відступив Він, через те не ходжу в синагогу, але в церкву". Тоді найбільше розгнівалася Павтіла, била її без жалю і в комірчині темній замкнула зв'язану. Зранку ж побачила, що свята, з пут Божою силою визволена, славословила Христа. І знову господиня била її сирими жилами ледь не до смерти, і, міцніше зв'язану, знову замкнула в комірчині тій, і двері запечатала, щоб ніхто не увійшов і не вчинив їй якої відради. І перебувала свята у в'язниці тій без їжі і пиття днів чотири, Богом підкріплювана.

  Після цього Павтіла, печаті знявши й відчинивши двері, побачила, що вона знову з пут звільнена і стоїть на молитві. І, більше розлютившись, палицями важкими била її сильно, і, ледь дихаючу, у тій же в'язниці замкнула, де ж і кінець прийняла свята, Богу дух свій передала. А тіло її жорстока жінка скинула з муру вниз: високо було її мешкання. І взяли християни багатостраждальне тіло святої мучениці Матрони, поховали його чесно. Пізніше ж Олександр, Тесалонікійський єпископ, збудував церкву в ім'я святої і чесні її мощі в ній поклав. А мучительницю Павтілу, за заслугами, суд Божий знайшов скоро: де-бо святої Матрони тіло з висоти муру долі скинула, там сама, випадково послизнувшись, впала і, розбившись, погано викинула грішну свою душу.

Собор Архангела Гавриила

Архангел Гавриил (икона 14 века) 26 июля Собор Архангела Гавриила празднуется православной церковью дважды в году - на следующий день после Благовещения (8 апреля) и 26 июля. Архангел Гавриил был избран Господом для того, чтобы благовестить Деве Марии, а с Нею и всем людям великую радость о Воплощении Сына Божия. Поэтому на следующий день после Благовещения, прославив Пречистую Деву, благодарят Господа и почитают Его посланника Архангела Гавриила. А поводом к установлению второго дня празднования (26 июля), как считается, послужила дата освящения в 17 веке в Константинополе храма, воздвигнутого во имя святого Архистратига. Имя Гавриил означает «крепость Божия» или «Божья твердыня». На иконах Архангел Гавриил изображается с райской ветвью, принесенной им Деве Марии, или со светящимся фонарем в правой и зеркалом в левой руке.

http://vk.com/zarvanycia?z=video174147137_168164653%2Fc659163162d4ed445e

Благовіщення Пресвятої Діви Марії      

На шостий місяць після явлення ангела Захарії той самий архангел Гавриїл був посланий Богом у місто Назарет до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь обрав Її бути Матір`ю Спасителя світу.

Ангел явився в дім праведного Йосифа, коли Марія читала Святе Письмо, і, ввійшовши до Неї, сказав: "Радуйся, Благодатна! (тобто сповнена благодаті Божої – дарів Святого Духа). Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами".

Благовіщення Пресвятої Діви Марії

Марія збентежилася від слів ангела і подумала: що означає це вітання? Ангел же сказав далі: "Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось, Ти народиш Сина і назвеш Його ім`ям – Ісус. Він буде великим, і назветься Сином Всевишнього, і Царству Його не буде кінця".

Здивована Марія запитала ангела: "Як це станеться, коли Я мужа не знаю?"

Ангел відповів Їй, що все це станеться від дії всемогутнього Бога: "Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і родичка Твоя, Єлизавета, не маючи дітей до глибокої старості, незабаром народить сина; бо не буває безсилим у Бога ніяке слово".

Тоді Марія промовила смиренно: "Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм".

І архангел Гавриїл відійшов від Неї.

Благовіщення Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 25 березня (7 квітня н. ст.). Свято Благовіщення – одне з найбільших свят. Слово "Благовіщення" означає: добра, радісна звістка про те, що почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті.

(Див.: Лк 1, 26–38).

ТРОПАР СВЯТА

Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення:
Син Божий стає Сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить.
Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: Радуйся, Благодатна,
Господь з Тобою.

Борьба с чревоугодием. Пост

св. авва Дорофей
Есть два вида чревоугодия. Первый, когда человек ищет приятности пищи и не всегда хочет есть много, но желает вкусного. Это называется по-гречески лемаргия – гортанобесие. Иного борет многоядение, и он не желает хороших снедей и не заботится о вкусе их, но, хороши ли они или нет, он хочет только есть их и не разбирает, каковы они; он заботится только о том, чтобы наполнить чрево свое; это называется гастримаргия, то есть чревобесие.

св. Варсонуфий и Иоанн
Вот из чего познавай, что ты одержим страстию чревообъядения, когда она обладает и помыслом твоим.

св. Ефрем Сирин
Если хочешь препобедить чревоугодие, возлюби воздержание, и имей страх Божий,– и победишь.

св. Феодор Студит
Так употребляйте пищу и питие – при всех других осторожностях,– чтобы начальствовать над сластями, а не быть у них под началом, чтобы властвовать над плотию, а не быть во власти ее. Наилучший порядок в отношениях души и тела и есть тот, чтоб низшее не насиловало высшего.

св. Серафим Саровский
Только досыта ничего не вкушай; оставляй место Святому Духу.

св. Варсонуфий и Иоанн
Не услаждай себя принятием пищи и пития, кроме удовлетворения телесной потребности.
О мере воздержания в пище и питии Отцы говорят, что надобно употреблять того и другого несколько менее надлежащего, то есть не наполнять совершенно желудка.

В пище воздерживай себя тогда, когда желаешь съесть еще немного.

Делать “по силе своей”, значит употреблять несколько менее надлежащего и пищи, и пития, и сна.

Давай телу столько, сколько ему нужно, и не потерпишь вреда, хотя бы ты ел и три раза в день.

Человек может из опыта узнать, сколько нужно его телу пищи и пития.

св. Иоанн Кассиан Римлянин
Нам надо заботиться как о том, чтобы по желанию плотского удовольствия не принимать пищи прежде назначенного времени или сверх меры, так и о том, чтоб употреблять ее в назначенный час, хотя бы и не хотелось; потому что и чрезмерное желание плотского удовольствия, и отвращение от пищи возбуждаются врагом нашим.

св. Варсонуфий и Иоанн
Если человек благоразумно будет удерживаться от вредных для него снедей, это не грех. А кто будет вкушать безразлично все, что у него не случится, Бога ради, нерадя о вреде тела, такой человек больше первого, если он только не будет окраден через дверь высокомудрия. Вообще должно беречься, чтобы не вкушать чего-либо по страсти, ибо это есть уже побеждение, и приносит более вреда, нежели пользы. Уединенно живущий должен употреблять один какой-нибудь род вареной пищи, и тем он избавится от попечений о сем.

св. Серафим Саровский
В рассуждении пищи должно наблюдать и то, чтобы не разбирать между снедями вкусными и невкусными. Это дело, свойственное животным, в разумном человеке недостойно похвал.

св. Антоний Великий
Употребляй самую простую и дешевую пищу. Мяса совсем не ешь.

св. Иоанн Лествичник
Давай чреву своему пищу мерную и удобоваримую, чтоб умеренным насыщением отделаться от его алчности, а чрез скорое переварение пищи избавиться от разнежения, как от бича.

св. авва Дорофей
И то немногое, употребляемое кем-либо в пищу, должно принимать с молитвою и осуждать себя в помысле своем как недостойного никакой пищи и утешения.

св. Варсонуфий и Иоанн
Что такое пост, как не наказание тела для того, чтобы усмирить тело здоровое и сделать его немощным для страстей, по слову Апостола:–“когда я немощен, тогда силен” (2 Кор. 12, 10).

О посте чувственном не скорби, он ничего не значит без духовного.

Пам'ять преподобного отця нашого Якова Ісповідника
          
Місяця березня в 24-й день

Лев Вірменин, злочестивий цар грецький, іконоборну, прокляту Сьомим вселенським собором святих отців, відновив єресь і багатьох за благочесне ікон святих шанування замучив. Тоді і цей преподобний Яків Ісповідник страждав, про нього ж відомості і свідчення маємо від преподобного Теодора Студита, був-бо Яків блаженний з лику братів його. Коли Теодора преподобного за святі ікони вигнано й учнів його багатьох на муки взято, забрали й цього блаженного Якова і мучили в різний спосіб. Коли ж убитий був злочестивий Вірменин, відпустили з ув'язнення Якова святого, як же й инших ісповідників Христових. І в монастир свій Студійський, що в Царгороді, ледь живий увійшовши, за мало днів переставився, і чесно похований був. Про його ж переставлення Іпатій блаженний, який начальство ігуменське замість святого Теодора, отця свого, тримав, сповістив листом Теодорові преподобному, який із вигнання вже повертався і в Крискентовій обителі затримався. Преподобний Теодор написав до нього так: "Не без сердечного болю, о дитино, прийняв вістку від тебе про успення Якова, ісповідника Христового, любого брата нашого, і не без духовної радости. Переживаємо, як за сином, за таким же сином, що його ж я, через багато гріхів своїх, і сином називатися недостойний, Радіємо в надії на життя вічне, від Господа йому приготоване. Радіємо не лише ми, він же нам, як частина свята, окрасою є надзвичайною, але й ціла радіє в ньому Церква. Що бо? Який він муж був, думаєш? Чи не ісповідник? Не мученик? Не святий? Від перших років у трудах постницького життя служив законно, відповідальний і смиренний, проти порухів духа мужньо подвизався, нерозтлінно пильнуючи тіло від похотей, від них же його стримуючи, поневолював плоть духові, без приправ їв, стільки ж мало сну приймав, допоки ще здоровим був, що дивувалися ті, які те бачили. У богомисленні ж любив вправлятися довго, скільки міг, часу на те віддавав, і заглиблювався в богомисленні аж до піднесення помислу. Коли приходив до себе, до божественної звідти любови збуджувався. Хай не думає ніхто, що неправду говорю, аби догодити слухачам, — свідок мені Бог і начальник святого Иоан, який мені про нього розповідав те, чого я сам часом не знав. Усе ж те було просто наче образ якийсь постницького навчання: в ісповідництві стільки і так багато? На взірець для ангелів і людей. О міцне і дороге серце! Увійшов у подвиг як воїн Божий небоязливий: звідусюди слуги катівські ранами покраяли шкіру його, плечі, груди зранили, кров пролили, плоть роздробили і, на землю кинувши, залишили. Голосу нетерплячого зовсім ні одного не випустив, але сповнював мучеництво Богові досконале за Христа, Сина Божого і Бога нашого, бо за святу Його ікону страждати — за Нього самого муки терпіти. Хай почують лагідні і возвеселяться, хай утішаться мучениколюбці і возликують, хай посоромиться диявол і хай розсиплеться іконоборців полчище. Вони-бо не лише його одного (Якова святого), а й багатьох із наших і з ненаших (більше ж із наших, бо всі єдиним тілом ми в Христі Ісусі, який є головою всіх) так само мучили, убивали, голодом морили й инше, тому подібне, ісповідникам Христовим чинили зло. Цей же [Яків святий], від нестерпних ран у всіх частинах тіла розслаблений, тіло, найлютішим болем охоплене, лікарській віддав опіці і, наче щодня помираючи, життя своє до кончини вів із вдячністю і смиренням. Пишеш, що переставлення своє провістив — то було через страдницький його подвиг. Додав же ти, що на похованні його велике було зібрання людей, і зі знаменитих, світлішого роду людей — то Божим було знаком, бо до людини, не знатної за плоттю (але не за духом), не зійшлося б таке зібрання, якщо б не знак Божий. Він-бо на небеса відійшов і приєднався до своїх співстраждальців — і примножився лик ісповідників і мучеників святих, через що радість на небі і веселість духу Якова, його ж молитвами спасемся, браття. Відповідну до трудів своїх прийняв винагороду — блаженні ж і воістину благочестиві, що зійшлися на чесне його поховання, справді мучениколюбці, їх же частка нехай буде з тим, кого ж вшанували.

Щодо чесних його мощів, якщо на те воля Божа, влаштую, як же писав я з канону. Вітайте один одного цілуванням святим, усім-бо братам це прочитати годиться. Вітає вас пан архиєпископ [Никифор-патріярх], і протопресвітер, й економ, й инші брати. Господь же нехай буде з вами. Амінь". Доти послання святого Теодора Студита, з нього ж очевидним є життя і страждання цього преподобного ісповідника Христового Якова, його ж молитвами нехай сподобить нас Господь частки святих навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного Захари Монаха, про нього ж ми знайшли пише такий диптих: Христу Богу за силою був подібний, З Ним-бо унаслідуй життя, отче преподобний. Знайшли і прізвисько його — Відкритий, це, здається, від любови його до подорожніх, бо для всіх у нього двері відчинені були.

Преподобний Захарія, посник Києво-Печерський

Пам’ять 24 березня / 7 квітня

Преподобний Захарія здійснював свій чернечий подвиг у XIII – XIV столітті в Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря.

Суворість посту його доходила до того, що він не їв нічого печеного чи вареного, а харчувався лише травами і то один раз в день, після заходу сонця. За своє богоугодну життя святий отримав від Бога дар вигнання бісів. Від одного імені преподобного Захарії тріпотіли біси. Часто преподобний бачив Ангелів, з якими і удостоївся життя на Небі.

Тропар преподобного Захарії, посника Києво-Печерського, глас 3

Заради твого життя посника, блаженний Захарій, / як таки, що прийняв велику силу для боротьби з бісами, / моли і нам їх підступів уникнути, / отримати гріхів прощення / і велику милість.

Кондак преподобного Захарії, посника Києво-Печерського, глас 1

У житті посника ти яскраво засяяв / і для бісів страшним був, / преподобний Захарій, / зміцни і нас твоїми молитвами / життя пісників  мати / і позбавиться зла від бісів, / як ті, що прославляють тебе.

Захарии и Якова, Захарий Постник

Народный календарь отмечает 6 апреля такой праздник как Захарий Постник (Захарии и Якова). По старому стилю праздник приходится на 24 марта. Отмечается в честь памяти преподобного Захария монаха, а также преподобного Иакова Катанского, исповедника.

Захарий (Захария) Постник, Печерский, жил в XIII-XIV веках, он был монахом и жил в Дальних пещерах. Он особенно строго соблюдал пост, за что и получил свое прозвище Постник. Считается изгонятелем бесов, которые, как гласит предание, бежали уже от одного имени его.

Иаков Катанский был епископом и исповедником, жил в VIII—IX веках. Он с юных лет стремился к подвижничеству и принял монашество в Студийском монастыре. Отличался большим благочестием, строгостью в соблюдении церковного устава. Скончался в изгнании, претерпев мучения за то, что не отказался от христианской веры и почитания икон.

На Захарию и Якова чтят в народе также память святителя Артемия (Артемона), епископа Солунского. Святитель Артемий Солунский жил в I-II веках. Был рукоположен на пост епископа Селевкии Писидийской святым апостолом Павлом. Известен как заступник бедных и гонимых. Скончался в глубокой старости.

На Захарию Постника на Руси было принято очищать дома и дворы от нечистой силы. Для этого за дворами жгли костры, а дома обходили кругами. При этом молились Захарию Постнику, поскольку считалось, что бесы покинут те места, где чтят этого святого.

Проповідь на 5 неділю Великого посту
Кожна неділя Великого посту поступово приготовляє і зближає нас до цієї найбільшої події в церковному році і в історії людства – Пасхи Христової, тобто до Божественних страждань Ісуса Христа і Його славного воскресіння.

Історія, про яку розповідає нинішнє Євангеліє, відбулася під час останньої подорожі Ісуса Христа до Єрусалиму. Спаситель останній раз нагадав учням про свою долю, яка чекає його у святому місті – про несправедливе засудження і смерть та воскресіння третього дня по смерті. Чуючи ці слова Спасителя, апостоли почали думати про свою участь у долі Ісуса, Його славі лише тут, на землі, а забули про участь у вічній славі свого Вчителя в небі, яку Він обіцяв їм словами: „Істинно кажу вам, ви, що пішли за мною, як настане новий світ, коли Син Чловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля” (Мт. 19, 28).

Церква, читаючи нині Євангеліє про те, як Ісус останній раз заповідав апостолам свої страждання в Єрусалимі, про пиття чаші терпінь Ним самим і його учнями, цим нагадує нам про головний плід посту – єдність, спільноту, зв’язок любові з Богом через очищення покаянням і навернення.

Піст, дорогі брати і сестри, готує нас до найбільшого християнського свята – Пасхи. А Пасха, це передусім примирення, з’єднання наново людини з Богом через Христові страждання. І святкування Пасхи, це ніщо інше, як участь у долі Христа, у Його стражданнях і воскресінні, у вічній славі. Отже, основний плід Посту, який християни повинні здобути, це відновити свою єдність любові з Богом і ближніми.

Дуже знаменним є те, що у Святому Письмі споживання їжі не мало лише виключно дієтичного та харчового значення, але несло в собі глибокий духовний зміст, який ми сьогодні вкладаємо в слово причастя, тобто спільність та єдність у чомусь. Споживати з кимось запропоновану ним їжу, пити напій, означало вступати з ним в співпричастя, поділяти його життя, брати участь у його вчинках та гріхах, стати учасником долі іншої людини. Так, у східних народів способом поєднання у нерозривне подружжя є споживання спільної чаші під час обряду вінчання подругів. Саме по наших стосунках з ближніми ми можемо перевірити якість нашого посту.

Основною причиною наших проблем у стосунках з ближніми є те, що ми часто керуємося засадою справедливості. Ми хочемо, щоб все в житті було чесно, справедливо, ідеально. Але ми самі не є ідеальні і інші люди, з якими зустрічаємося в житті, не є ідеальні у своїй істоті і поведінці. Тому, коли говоримо про любов до ближнього, слід пам’ятати, що любов є не тільки справедлива, а має й інші прикмети: милосердя, терпеливість, покора, лагідність. Ісус, навчаючи людей, казав: „Будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48), але Він також закликав прощати образи, бути милосердними, терпеливими, лагідними до ближніх, навіть до своїх ворогів. „Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу” (Мт. 5, 39), „Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36).

Коли хтось звертається до нас з проханням про певну допомогу, в нас іноді спрацьовує механізм самозахисту і починаємо боронитися перед цим думками, словами: а чому я маю це робити? чому хтось часто запитує мене про те саме, він вже повинен це знати? чому я маю це робити і тратити свій час для когось? чому я маю легко віддавати свої гроші комусь, які заробляю важкою працею і т.д. Або коли хтось випадково різко, з неналежною повагою звертається до нас, ми починаємо зразу дратуватися, обурюємося. Люди оправдовують себе тим, що мені достатньо своїх проблем, клопотів, що чужі проблеми лише ускладнюють моє життя, ослаблюють людські сили і поглиблюють мій душевний неспокій. А це свідчить про те, що ми є ще далеко від ідеалу, від християнської досконалості. Ми маємо право на повагу, пошану до себе, але слід пам’ятати, що спільне добро завжди має переважати над добром особистим.

Причиною такої, часто негативної реакції на потреби ближніх є те, що ми дивимося на життя чисто по-людськи, з прагненням особистої, тілесної користі і не зажди бачимо в них Христа, допуск Божої волі, нагоду здобути Божу ласку для своєї душі ділом милосердя.

У 1880 році в Парижі з’явився убого зодягнутий молодий священик, який просився на нічліг до місцевого священика. Прибув він із далекого Турину, збираючи кошти на побудову церкви та утримання бідняків. Тим убогим священиком був отець Іван дон Боско, який через багато років пізніше був проголошений Церквою святим. Йому приготували місце на горищі дому. Священик, який прийняв його на нічліг, пізніше говорив: „Якби я знав, що це Іван дон Боско, то я б не помістив його на горищі, а надав би йому найкращу кімнату”. Цей священик добре знав, що Христос може прийти до нас як найбільш потребуючий, але так легко про це забув.

Отож, коли не все складається в житті ідеально, не дратуймося і не спішімо критикувати, осуджувати за це ближніх, кажучи, що це несправедливо, не правильно, ти повинен це знати, а проявімо тоді любов покірну і терпеливу. Користаймо тим самим з кожної нагоди послужити Христові в особі ближніх і цим здобути для себе добро, ласку освячення і спасіння.

о. Михайло Чижович, редемпторист
Проповідь взята з http://cssr.lviv.ua/word/?article=979

5 квітня пам'ять прп. Никона, ігумена Києво-Печерського. Прмч. Никона, єп. і 199 учнів його

Никон, ігумен Києво-Печерський
Преподобний Никон ігумен Печерський, один із найближчих учеників преподобного Антонія Печерського, до якого прийшов у печеру як духовна особа — священик. Жив у печері суворим чернечим життям. Преподобний Антоній доручав йому, як досвідченій духовній особі, постригати в ченці тих, хто хотів стати печерськими ченцями. Він постриг у ченці преподобного Феодосія. За пострижения улюбленців великого князя Ізяслава київського преподобного Варлама й преподобного Єфрема накликав на себе гнів князя. Через це був змушений залишити Києво-Печерський монастир і податися на півострів Тмутаракань (тепер Тамань), Тмутараканське князівство. Тут, недалеко від столиці міста Тмутаракані, преподобний Никон заснував монастир, подібний до Печерського. Його переїзд до Тмутаракані дав підставу декому з дослідників висунути припущення, що він походив звідти.
Коли в 1067 р. греки отруїли тмутараканського князя Ростислава Володимировича, народ послав преподобного Никона до чернігівського князя Святослава Ярославича, щоб відпустив їм на княжіння свого сина Гліба. Никон виконав прохання тмутараканців, а на зворотній дорозі заїхав до Києва. Преподобний Феодосій переконав преподобного Никона повернутися до Печерського монастиря. Тут Никон був у великій згоді з преподобним Феодосіем, за дорученням якого читав книги й виголошував повчання братії. Крім цього, він любив оправляти книжки, у чому був великий майстер, а преподобний Феодосій робив йому шнурки.
Коли в 1073 р. в Київській Русі розпочалася міжусобна війна й князя Ізяслава було вигнано з Києва, преподобний Никон, бажаючи спокою, знову залишив Київ і подався до Тмутаракані. За короткий час він повернувся до Києва, щоб відвідати Феодосія, але вже не застав його в живих. Ігуменом Печерського монастиря був тоді преподобний Стефан. Никон залишився жити в Києво-Печерському монастирі. Після того, як унаслідок незгоди між ченцями преподобний Стефан відійшов із Печерського монастиря, братія в 1078 р. обрала новим ігуменом Никона, як найближчого сподвижника преподобних Антонія і Феодосія. За ігуменства преподобного Никона головна Успенська церква Печерського монастиря була чудово розмальована й оздоблена мозаїками, які зробили переважно грецькі майстри. Упокоївся преподобний Никон у 1088 р. Він належить до найвизначніших особистостей Києво-Печерського монастиря в XI ст. Це був аскет-подвижник, автор одного з літописних зводів та інших праць, церковний діяч-місіонер (у Тмутаракані), культурний діяч і будівничий головної церкви Києво-Печерського монастиря, досвідчений духівник, добрий проповідник і дипломат (його місія до чернігівського князя).
Мощі преподобного Никона знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: «Радуйся, Никоне, Антонія перший благовірний учень; радуйся, Феодосію, у ділах благовірний помічник і в душеспасаючих подвигах співпрацівник». Пам’ять преподобного Никона вшановується 5 квітня (23 березня за ст. ст.).

Преподобномученик Никон, єпископ
Преподобномученик Никон народився в Неаполі. Його батько був язичником, а мати - християнкою. Змужнівши, Никон залишався язичником. Він служив вояком і відрізнявся надзвичайною хоробрістю і силою. Одного разу Никон зі своїм загоном був оточений ворогами. У смертельній небезпеці він згадав християнські настанови матері і, поклавши на себе хресним знаменням, помолився Богу, обіцяючи у разі порятунку хреститися. Він уникнув неминучої смерті і, повернувшись додому, з благословення матері, вирушив на пошуки священика, що було нелегкою справою за часів гонінь. На кораблі святий Никон добрався до острова Хіос, зійшов там на високу гору і 8 днів перебував в посту і молитві, просячи Господа допомогти йому. У сонному видінні святому Никону з'явився Ангел Божий, що вказав йому шлях. Святий Никон попрямував на гору Ганос, де ховалося багато ченців, очолюваних Феодосієм, єпископом Кізичеським. Від єпископа святої Никон прийняв таїнство Хрещення і Ангельський образ. Поселившись в печерному храмі, святий Никон був прикладом для всієї братії. Коли преподобний Никон пробув на горі три роки, єпископу було одкровення від Ангела, щоб він присвятив преподобного Никона в сан єпископа і велів переселитися з усіма ченцями в сицилійську область. Єпископ Феодосії виконав це і, доручивши святому Никону 190 ченців, помер. Поховавши єпископа Феодосія, святитель Никон відплив з братією на кораблі в Сицилію, рятуючись від наближалися варварів. За Божу зволення святитель Никон побував в рідному Неаполі. Він застав там в живих свою матір і провів разом з нею останні дні її життя. Мати, побачивши його, зі сльозами радості впала йому на груди і цілувала його. Створивши земний уклін, вона сказала: "Дякую Пресвяте Ім'я Твоє, Господи, що Ти привів мене побачити сина мого в ангельський образ і єпископському гідність, і нині, Владико мій, почуй мене, рабу Твою, і прийми душу мою в Твої руки". Створивши цю молитву, праведна жінка померла. Присутні прославили Бога і поховали її зі співами псалмів.
По місту пронісся слух про приїзд святого Никона, і дев'ять воїнів, його колишніх соратників, прийшли побачитися з ним. Після бесіди зі святителем вони увірували і хрестилися і пішли за ним в Сицилію. Прибувши на острів, святитель Никон оселився разом з ченцями в пустельному місці, називався Гігія, неподалік від річки Асінос. Минуло багато років, і знову почалися гоніння на християн. Правителю Сицилії Квінтіану повідомили, що неподалік з численною братією живе єпископ Никон. Всі 199 монахів були схоплені і обезголовлені, а святителя Никона залишили в живих, щоб віддати мукам. Його палили вогнем, але він залишався неушкодженим; прив'язували за ноги до диких коней, щоб волочити по землі, але коні не рушали з місця. Святителю відрізали язик, били його камінням і, нарешті, обезголовили. Тіло священномученика Никона було кинуто на поталу звірам і птахам. Один пастух, одержимий злим духом, ходив на тому місці і, знайшовши тіло святого, негайно впав обличчям на землю, бо нечистий дух, вигнаний силою святого, кинув його на землю і вийшов з нього з гучним криком: "Горе мені, горе мені, куди мені бігти від імені Никонового? "
Зцілений пастух розповів про це навколишніх жителям. Єпископ міста Мессіни теж дізнався про це і разом з кліром поховав тіло священномученика Никона і його учнів.