Cвята Філомена дівиця й мучениця

Я засвідчую особисто. Є свідком зцілення.

Cвята ФіломенаCвята Філомена залишається однією з найбільших чудотвориць Христової Церкви нашого часу. Її популярність поміж християнами зумовлена численними чудами, які стаються за її посередництвом – раптовими та легко отримуваними. Через них св. Філомена дає зрозуміти, що вона в особливий спосіб співпереживає з нашими нуждами й готова допомогти тим, які важко хворіють, переживають різного роду життєві труднощі, негаразди в особистому житті, або ж наділені великими випробуваннями. Знову і знову чуємо про нові, отримані через св. Філомену духовні ласки, матеріальний добробут, зцілення від різноманітних, часто невиліковних недуг, успіхи в праці, навернення (особливо серед людей, які носять на собі її пояс або медальйон, як вияв довіри до неї і віддання себе під її опіку). Усе це – ласки, яких св. Філомена випрошує в Бога для тих, хто звертається до неї в молитві за допомогою. Молитви св. Філомени мають велику силу, так що через її заступництво можемо випросити незбагненних милостей і щедрот. Недаремно Папа Пій XII сказав: «Святій Філомені ще ні в чому не відмовлено».

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/39/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/d0xbnoqDfZs

Пророк Ісая

Одним з найславетніших пророків був Ісая.Ісая був нащадком царя Давида, родичем юдейських царів. Господь закликав його до пророчого служіння особливим явленням. Ісая бачив Господа, який сидів на високому престолі. Навколо Нього стояли шестикрилі серафими і виголошували: "Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його!" Один із серафимів узяв кліщами розжарену вуглину з небесного жертовника, торкнувся уст Ісаї і сказав: "Ось, гріхи твої очищені". Після цього Господь повелів йому іти викривати невір`я і розпусту юдеїв.

Пророк Ісая передвістив, що Юдейське царство буде зруйноване ворогами, юдеїв буде забрано в полон, а згодом вони знову повернуться на свою батьківщину.

Особливо ясно Ісая передвістив про Христа Спасителя, що Він походитиме з роду Давидового, що Спаситель народиться від Діви і буде не звичайною людиною, а водночас і Богом: "Ось, Діва прийме в утробі і народить Сина, і наречуть Його – Еммануїл, що значить – з нами Бог" (Іс. 7, 14).

Він передвістив, що Спаситель постраждає і помре за гріхи наші: "І страждатиме Він за гріхи наші, і мучимий буде за беззаконня наші. Ранами Його ми зцілимося. Його мучитимуть, але Він страждатиме з волі Своєї і не відкриє вуст Своїх. Як вівцю, поведуть Його на заколення, мов ягня, і, як Агнець, коли стрижуть його, безмовний, так і Він не розкриє уст Своїх".

Ісая також пророкував, що Спаситель буде розіп`ятий зі злодіями, буде похований не з ними, а в гробу багатої людини: "Йому призначили гріб зі злодіями, але Його поховано у багатого".

Через віру у Христа Спасителя люди спасуться від вічної загибелі: "Через пізнання Його, Він – Праведник – виправдає багатьох, і гріхи їхні на Себе візьме".

За ясність віщувань про Христа Спасителя пророка Ісаю називають Старозавітним Євангелістом.

Водночас Ісая гаряче викривав сучасного йому юдейського царя Манасію, який, будучи нечестивим, поставив жертовники язичницьким ідолам у храмі Соломоновому. (Втім, наприкінці свого життя Манасія, захоплений у полон і кинутий у в`язницю, покаявся і випросив прощення в Бога.) Під впливом свого нечестивого царя юдейський народ став зовсім забувати істинного Бога. Юдеї навіть перестали святкувати Пасху та інші, встановлені Мойсеєм, свята.

Святий пророк Ісая зазнав мученицької смерті. За викриття в нечесті царя Манасії його було перепиляно дерев`яною пилою.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/38/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/2gVwuYk5fjQ

Перенесення мощей Святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар
День пам’яті — 22 травня

В XI сторіччі грецька (візантійська) імперія зазнавала переживала важкий період власної історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців, та супроводжували свої жорстокості паплюженням святих храмів, мощів, ікон і книг. Мусульмани намірялися знищити мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. В 792 році каліф Аарон Аль-Рашид послав начальника флоту Хумейда пограбувати острів Родос. Спустошивши цей острів, Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром розорити гробницю святителя Миколая. Але замість неї він поруйнував іншу, яка була поруч з гробницею Святителя. Тільки-но святотатці встигли це зробити, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна були розбиті.

Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколая.

В 1087 році барські і венеціанські купці відбули в Антиохію для торгівлі. І ті і ті думали дорогою назад взяти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. В цьому намірі мешканці Бару випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Наперед були послані два чоловіки, які, повернувшись, повідомили, що в місті — все тихо, а в церкві, де перебуває найбільша святиня, вони зустріли лише чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, прибули в храм святителя Миколая, ченці-сторожі, нічого не підозрюючи, показали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого, де, за звичаєм, чужоземців помазували миром від мощів святителя. Чернець розповів при цьому про з’явлення напередодні святителя Миколая одному старцеві.
Саркофаг, у якому був похований святитель Миколай. Місто Демре.

В цьому видінні Святитель наказував бережливіше утримувати його мощі. Ця розповідь надихнула мешканців Бару; вони побачили для себе в цьому явленні побажання і ніби вказівку Святого. Щоб полегшити свої дії, вони відкрили ченцям свої наміри і запропонували їм викуп — 300 золотих монет. Сторожі відмовилися від грошей і хотіли сповістити місцевих мешканців про нещастя, що їм загрожує. Але прибульці зв’язали їх і поставили коло дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким була гробниця з мощами. У цій справі особливою ревністю вирізнявся юнак Матфей, який бажав якнайшвидше знайти мощі Святителя. У нетерпінні він розбив кришку і баряни побачили, що саркофаг наповнений запашним святим миром. Співвітчизники барян, пресвітери Лупп і Дроґо, звершили літію, після якої той самий Матфей почав виймати з переповненого миром саркофагу мощі Святителя. Це сталося 20 квітня 1087 року.

Через відсутність ковчега, пресвітер Дроґо загорнув мощі у верхній одяг і в супроводі барян переніс їх на корабель. Звільнені ченці повідомили містові сумну звістку про викрадення іноземцями мощів Чудотворця. Юрби народу зібралися на березі, але було вже пізно…

8 травня кораблі прибули в Бар, і незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву святого Стефана, що була поблизу моря. Торжество перенесення святині супроводжувалося численними чудотворними зціленнями хворих, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік була збудована церква в ім’я святителя Миколая і освячена папою Урбаном II.

Подія, пов’язана з перенесенням мощів святителя Миколая, викликало особливе шанування Чудотворця й ознаменувалася встановленням особливого свята 9 травня. Спочатку свято перенесення мощів святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших країнах Християнського Сходу і Заходу воно не був прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощів було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.
Ікона перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у Бар 9 травня встановлено згодом після 1087 року на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства. Слава про чудотворення, виявлені Святителем на землі і на морі, була широко відома руському народові. Їхня невичерпна сила й велич свідчать про особливу благодатну допомогу великого святого стражденному людству. Образ Святителя, всесильного Чудотворця-Доброчинця, став особливо дорогим серцю нашого народу, бо він вселив глибоку віру в нього і надію на його допомогу. Незліченними чудотвореннями ознаменувалася віра народу в щедру допомогу Угодника Божого.

У вітчизняній писемності дуже рано склалося про нього багато літератури. Оповіді про чудеса Святителя, що відбувалися в нашій землі, почали записуватися ще в давнину. Незабаром після перенесення мощів святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, з’явилася руська редакція життєпису й повісті про перенесення його святих мощів, написана сучасником цієї події. Ще раніше було написане слово похвальне Чудотворцеві. Щотижня, щочетверга, наша Православна Церква особливо шанує його пам’ять.

На честь святителя Миколая споруджувалися численні храми й монастирі, його ім’ям називали дітей при Хрещенні. В Україні немає жодного дому й жодного храму в Церкви, де не було б образу святителя Миколая Чудотворця.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/37/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/ExwzlkOo6ok

Святий Арсеній Великий народився в 354 році в Римі, в благочестивій християнській сім'ї, що дала йому гарну освіту та виховання. Вивчивши світські науки і володіючи досконало латинською і грецькою мовами, святий Арсеній придбав глибокі знання, сполучені з благочестивим і доброчесним життям. Глибока віра спонукала юнака покинути заняття науками і обрати церковну службу Богу. Коли він вступив до складу кліриків однієї з римських церков, то був зведений в сан диякона.

Правитель Феодосій (379-395), що правив східною половиною Римської Імперії, почув про його освіченість благочестя і доручив Арсенію освіту своїх синів Аркадія і Гонорія. Навпроти волі, підкоряючись лише велінню римського папи Димаса, святий Арсеній був змушений розлучитися зі служінням святому вівтаря, в той час йому було 29 років.

Прибувши в Константинополь, Арсеній був з чималою честю зустрінутий імператором Феодосієм, який дав йому наказ виховати царевичів не тільки мудрими, а й благочестивими, охороняючи їх від захоплень юності. «Хоча вони і царські сини, - сказав Феодосій, - але повинні тобі в усьому коритися, як батьку свому і вчителю».

З ретельністю зайнявся святий освітою юнаків, одначе піднесений шаною, якою він був оточений, обтяжував його душу, який прагнув до служіння Богу в безмовності чернечого життя. У гарячих молитвах просив Господа святий вказати йому шлях спасіння. Господь почув його прохання і одного разу він почув Голос, що говорив йому  «Арсеній, бігай людей і спасешся». У той час, знявши з себе розкішний одяг і надівши одяг подорожуючого, він таємно пішов з палацу, сів на корабель і відплив до Олександрії, звідки негайно поспішив у Скитську пустелю. Повернувшись до церкви, він просив пресвітерів прийняти його в число ченців, називаючи себе убогим мандрівником, одначе вигляд вказував в ньому не простого, а знатного чоловіка. Братство відвело його до славнозвісного бездоганним життям преподобному авве Йоану Колова(пам'ять 9 листопада). Той, бажаючи дізнатися смиренність прийшов, під час трапези не посадивши Арсенія Посеред ченців, але кинув йому сухарик, сказавши: «Якщо хочеш, їж». З великим смиренням святий Арсеній упав на коліна, підповз де лежав сухарик і з'їв, відійшовши в кут. Бачачи це, чернець Іоанн сказав: «Він буде великим подвижником!» З любов'ю прийнявши Арсенія, він здійснив постриг у чернецтво початківця подвижника.

З ретельністю почав святий Арсеній проходити смиренність і незадовго перевершив у подвижництві багатьох батьків пустельників. Раз на молитві святий знову почув Голос: «Арсеній, бігай людей і перебувай у безмовності - це корінь безгрішний». - Відтоді святий Арсеній оселився поза Скиту, в відокремленій келії, прийнявши подвиг безмовності, рідко виходив із затвору, приходячи в божий храм лише у святкові та недільні дні, ні з ким не розмовляв, дотримуючись повного мовчання. На запитання одного інока - навіщо він так ховається від людей, подвижник відповідав: «Бог бачить, що я люблю всіх, але не можу бути відразу з Богом і людьми. Сили Небесні всі мають одну волю і разом славлять Бога, на землі ж кожна людина має свою волю і думки людей різні. Ніяк не можу, залишивши Бога, перебувати з людьми».

Перебуваючи в безперервній молитві, святий, одначе, не відмовляв прихожим ченцям в порадах та із знанням, коротко але мудро відповідав на їхні запитання. Колись прийшов до великого старця інок зі Скиту побачив його через віконце що стояв на молитві, оточений полум'ям. Рукоділлям преподобного Арсенія було плетіння кошиків, для цього листя фінікових пальм, з яких плелися кошики, він розмочував у воді. По цілому році святий Арсеній не міняв в посудині воду, від якої виходив гнильний запах. На питання - навіщо він так чинить, святий відповідав, що цим гамує себе, так як, живучи в миру, він був оточений запашними запахами, а зараз терпить сморід, щоб не відчувати після смерті смрадності пекла.

Слава про великого подвижника поширилася далеко, багато хто бажав його бачити і тим порушували мовчання подвижника, через що святий змушений був переходити з місця на місце. Одначе, які жадали почерпнути повчання і благословення знаходили його.

Святий Арсеній учив: багато хто приймає на себе великі подвиги приписи постів та чування, але мало хто дотримується душевної ненавинності а перебуває у гніву, злопам'ятності, засудженні і гордості, такі подібні до гробів побілених, наповнені в глибині смердючих кісток. Один чернець запитав преподобного, що йому робити, коли він, читаючи псалми, не розуміє їх значення. Монах відповів, що повинно продовжувати читання псалмів, так як злі сили біжать від нас, не терплячи сили Слова Божественних писань. Ченцям доводилося чути, як святий часто примушував себе самого до подвигів словами: «Працюй, Арсеній, не лінуйся, ти прийшов не на спокій, але на працю». Також святий говорив: «Багато разів каявся я про свої слова, а про мовчання - ніколи».

Великий подвижник і безмовник здобував дар благодатних сліз, якими безперестанку були наповнені його очі. У чернечих подвигах він провів 55 років, заслуживши від сучасників назву Великого, і помер у віці 95-ти років в 449 або 450 році.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/36/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Rfbs0JTNdXE

Преставлення святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова.

Праведний апостол і євангеліст Іоанн Богослов був сином Зеведея і Соломії - дочки святого Йосифа Обручника. Разом зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом до складу Своїх учнів на Генісаретському озері. Залишивши свого батька, обидва брати пішли за Господом.

Апостол Іоанн був особливо любимим Спасителем через жертовну любов і велику чистоту. Після свого покликання апостол не розлучався з Господом і був одним з трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе. Праведний Іоанн Богослов був присутній при воскресінні Господом дочки Яіра і був свідком Преображення Господнього на Фаворі. Під час Таємної Вечері він сидів при столі поруч з Господом і за знаком апостола Петра, припавши до грудей Спасителя, запитав про ім'я зрадника. Апостол Іоанн слідував за Господом, коли Його, зв'язаного, вели з Гетсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каяфи, він же перебував у дворі архієрейському при допитах свого Божественного Вчителя і гаряче слідував за Ним Хресним шляхом, засмучений всім серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір'ю і почув звернені до Неї з висоти Хреста слова Розіп'ятого Господа: "Жінко, ось син Твій" і до нього: "Се Мати твоя" (Ін. 19, 26, 27). З цього часу апостол Іоанн, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалима. Після Успіння Божої Матері апостол Іоанн, бо випав йому жереб, попрямував до Ефесу і решта Малоазійських містадля проповіді Євангелія, взявши з собою свого учня Прохора. Вони вирушили в дорогу на кораблі, який потонув під час сильної бурі. Всі мандрівники були викинуті на сушу, тільки апостол Іоанн перебував у морській безодні. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного батька і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він впізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим чотирнадцять днів у морській глибині. Вчитель і учень в Ефесі, де апостол Іоанн невпинно проповідував язичникам про Христа. Його проповідь супроводжувалася численними і великими чудами, так що кількість тих, що повірили збільшувалася з кожним днем. У цю пору почалося переслідування на християн імператора Нерона(56 - 68). Апостола Іоанна відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоанн був засуджений до смерті, але Господь бог зберіг Свого обранця. Апостол випив запропоновану йому чашу зі смертельною отрутою і залишився живим, після вийшов неушкодженим з котла з киплячим маслом, в який був кинутий з наказу мучителя. Після цього апостола Іоанна заслали в ув'язнення на острів Патмос, де він прожив багато років. По шляху проходження до місця заслання апостол Іоанн здійснив багато чудес. На острові Патмос наставляння, що супроводжувалися чудесами, привернула до нього всіх мешканців острова, яких апостол Іоанн просвітив світлом Євангелія. Він вигнав численних бісів з бовванів капищ і зцілив велику масу хворих. Волхви різними бісівськими марами робили великий відсіч проповіді святого апостола. Особливо страшив усіх пихатий волхв Кінопс, вихвалявся тим, що доведе до загибелі апостола. Але великий Іоанн - Син Громов, як іменував його Особисто Господь бог, силою діяв через нього благодаті Божі та зруйнував всі хитрощі бісівські, на які сподівався Кінопс, і гордий волхв ганебно загинув у морській безодні.

Апостол Іоанн віддалився зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де наклав на себе триденний піст. Під час молитви апостола гора захиталася, загримів грім. Прохор у страху впав на землю. Апостол Іоанн підняв його і наказав записувати те, що він буде говорити. "Аз есмь Альфа і Омега, початок і кінець, говорить Господь, Сущий і Хто був і Хто йде, Вседержитель" (Одкр. 1, 8), - сповіщав Дух Божий через святого апостола. Так близько 67 року була написана Книга Одкровення (Апокаліпсис) святого апостола Іоанна Богослова. У цій книзі розкрито таємниці доль Церкви та кінця світу.

Після тривалого заслання апостол Іоанн отримав свободу і повернувся в Ефес, де продовжував свою активність, повчаючи християн берегтися лжеучителей і їх псевдовчень. Близько 95 року апостол Іоанн написав в Ефесі Євангеліє. Він закликав усіх християн любити Господа і один одного і цим виконати заповіді Христові. Апостолом любові називає Церква святого Іоанна, бо він постійно навчав, що без любові людина не може наблизитися до Бога. У трьох Посланнях, написаних апостолом Іваном, йдеться про значення любові до Бога і ближніх. Вже в глибокій старості, дізнавшись про хлопця, що відійшов зі шляху істинного і зробився ватажком зграї розбійників, апостол Іоанн пішов шукати його в пустелю. Побачивши святого старця, винний став ховатися, але апостол побіг за ним і благав його зупинитися, обіцяючи гріх юнака взяти на себе, аби той покаявся і не губив своєї душі. Зворушений теплотою любові святого старця, юнак справді покаявся і виправив своє життя.

Святий апостол Іоанн помер у віці ста з гаком років. Він значно пережив всіх інших очевидців Господа, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя.

Коли настала пора відходу апостола Іоанна до Бога, він віддалився за межі Ефесу з сімома своїми учнями і наказав приготувати для себе в землі хрестоподібну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись не послухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платком і закопали могилу. Дізнавшись про це, інші учні апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли.

Щороку з могили святого апостола Іоанна 8-го травня виступав тонкий прах, який віруючі збирали і зцілялися ним від хворіб. Тому Церква святкує пам'ять святого апостола Іоанна Богослова ще й 8-го травня.

Господь дав своєму улюбленому учневі Івану і його братові ім'я "син грому" - вісника страхітливого у своїй очисній силі небесного вогню. Цим самим Спаситель вказував на полум'яний, вогненний, жертовний характер християнській любові, проповідником якої був апостол Іоанн Богослов. Орел - символ високого ширяння Богословської думки - іконографічний знак євангелиста Іоана Богослова. Найменування Богослова Свята Церква дала з учнів Христових тільки святому Іоанну, таємному глядачу Доль Божих.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/35/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/MTmlnEB_ibs

Легенда про співучих монахів

Багато-багато років тому в глибоких лісових хащах жило братство старих монахів, таких старих, що деякі з них уже стояли одною ногою в передпокої неба. Але їхні серця залишалися молодими і гарячими в служінні Божому, а їх любов була така палка, що похвальні і вдячні гімни, які вони співали, лунали все вище. Чим більше роки згинали їх плечі, а голови покривала сивина, тим радісніший спів було чути здалеку, і тим більше людей зупинялися з подивом:

— Чого ж так тішаться шановні брати, адже взагалі не мають причин для радості?

Дійсно, те, що говорили люди, було правдою. Шановні брати не мали нічого з того, що надає привабливості земному життю. Мешкали вони в лісі у потрісканій скинії, щілини якої служили їм вікнами, а єдиною розкішшю були дерев'яні двері, поставлені одної зимової ночі перед входом чиїмись невідомими руками, — може, ангелом? (Тоді дув північний вітер, злий, мов сам диявол, а поблизу було чути завивання вовків.)

Монахи подякували Богові за двері і тішилися, що тепер мають те, що можна відчинити, коли, наприклад, хтось заблукає і буде шукати притулку. Двері приносили їм таку ж радість, як і сонце, чиста вода, ясний місяць. Старі монахи виспівували свою вдячність далеко-далеко в глибині лісу. Однак, оскільки були лише людьми, та ще й у похилому віці, тембр їх голосів гіршав, а озлобленому світові почали перешкоджати похвальні пісні, бо порушували його приємність, достаток і радість.
— Коли ці брати, врешті, припинять, — злословили ліниві, — бо будять нас зі сну.
— Шкодить апетиту, — скаржилися ненажери.
— Це немов похоронний дзвін, — говорили злочинці.
— Цей скрип просто пробирає до мозку кісток, — говорили безбожники.
— Навіть якщо не пронизує, однак фальшивлять страшенно, змилуйся Боже, — думали інші.

І це, на жаль, була єдина правда в усій цій балаканині. Прекрасні старці фальшивили немилосердно. Напевно, знаходили для себе якесь виправдання. Деякі з них недочували і, побоюючись, що можуть не встигнути за іншими, завжди на кілька тактів забігали вперед. Інші, вже впродовж багатьох років, не могли визначити, який у них голос — тенор, баритон, чи бас, отож кожен співав, як міг. Крім того, був ще один брат, котрий видобував з горла тільки один низький тон і з ентузіазмом вставляв його всюди куди тільки міг.
— Шановний брат Лаврентій гуде, немов ґедзь, — вже віддавна скаржився соловейко в лісі.
— А брат Боніфатій ні на гріш не має слуху, — вставляв дрізд.
— Це виття, — повторював поважний снігур.
І птахи, до котрих колись промовляв святий Франциск, ховали свої голівки під крила, щоб не чути пісень, які лунали в лісі і прославляли Бога.

Монахи швидко зрозуміли красномовне мовчання птахів. Воно вразило їх сильніше, ніж голосні закиди людей. Незважаючи на це, вони не переставали з усією покорою хвалити Бога за допомогою тих скромних засобів, які мали в своєму розпорядженні.

Надійшло Різдво. Увесь ліс виглядав як одна біла каплиця, в якій зимове сонце променилося ясними зірочками свічок на повислих бурульках. У той святвечір брати молилися до пізньої ночі, а коли встали, щоб почати співати, хтось постукав у двері.

— Увійдіть, будь ласка! — запросили брати хором і відчинили двері. На порозі стояв замерзлий молодий чоловік, він просив хліба і притулку. Брати прийняли його так, немов приймали посланця Божого.

Молодик скуштував усе, чим його пригощали, їв усе, що можна було їсти, і дякував їм за врятоване життя. Розповів, як він, молодий співак, мусив тікати темною морозною ніччю з князівського палацу, аби укритися від переслідування ворогів, котрі заздрили прихильності князя до нього.
— Співак, справжній співак серед нас, — тішилися добрі брати.
— От, нарешті, буде всеношна! — радів брат Лаврентій. — Всі змушені будуть слухати.
Так і сталося. Хлопець співав так, як ще ніколи не співали в цьому лісі, так чудово, що луки, поля і села перетворилися на слух. Жоден з братів не розімкнув уста того вечора. В глибокому зосередженні поскладали руки, і сльози зворушення спливали по їх зморшкуватих обличчях.

Небо теж ніби наблизилось до них, щоб слухати цей прекрасний спів у Різдвяну ніч. Від усього серця монахи поблагословили молодого співака, а той був так цим зворушений, що вирішив ще на один день залишитися і піти разом з ними до каплиці в селі.

Ще не розвиднілося, як вони вирушили на ранкову Службу Божу. Із темряви з'являлися, мов привиди, постаті селян, котрі поспішали зі своїх сіл до каплиці. Коли ченці хотіли відчинити двері до каплиці, їх обличчя освітило ясне, немов блискавиця, світло. Було воно таке яскраве, що в першу хвилину мусили замружити очі. В ясній величі перед ними стояв ангел, і коли, нарешті, ченці вже змогли дивитися, вони помітили його дуже сумний погляд.

— Що сталося з шановними братами, — лагідно запитав, — що в ніч Різдва ми залишилися без вашого прекрасного співу?
Великий, осяйний ангел кілька разів мусив повторити своє питання, перш ніж брати зрозуміли, що воно звернене до них.
— Ми — і прекрасний спів! Брате небесний, перепрошуємо, але хіба йдеться про нас? Ми фальшуємо, це всім відомо, — відповіли йому злагодженим хором.
— Я гуду, мов ґедзь, — поскаржився брат Лаврентій.
— А я не маю слуху, — сказав брат Боніфатій.
— А в мене пропадає голос, — зітхнув третій. Ангел похитав головою.
— Ми там, нагорі, чуємо тільки прекрасний хвалебний гімн, що долинає з глибини ваших сердець, а вчорашнього благословенного вечора лишилися без нього.
— За нас співав співак, обдарований великим талантом. Хіба не чути було його чудового співу?
— Ні, — мовив замислено ангел, — навіть найчудовіший голос не долине до нас, якщо не забуде про себе і не буде натхнений Божою любов'ю. Ангел зник, усі стали на коліна на порозі каплиці, а співак, котрий нічого не бачив і не чув, лише помітив зворушення монахів, попросив, щоб йому розповіли, що сталося, — а почувши, опустив голову.
— Моліться за мене, преподобні брати, щоб мій голос також одного дня сподобився знайти дорогу до неба, — попросив шанобливо і відійшов на самоту, щоб служити тільки Богові, в покорі і любові. А співочі ченці аж до смерті співали свої гімни, які величали Бога. Останній з них, брат Лаврентій, ще співав на смертному ложі своїм чудовим тоном:
— Нехай буде благословенний Господь, котрий ласкаво схиляється над кожною піснею, що лине від чистого серця і з доброї волі. Амінь

Благочестивий праведний Іов Багатостраждальний

Бездоганний праведний Іов жив за 2000 - 1500 років до Різдва Христового, в Північній Аравії, в країні Авситидийскій. Існування і страждання його описані в Біблії(Книга Іова). Є здогад, що Йов був племінником Авраама. Святий Авраам і племінник його Лотікон. Праотець Авраам; був сином брата Авраама - Нахора. Іов був людиною богобоязливою і благочестивою. Всією душею він був відданий Господу Богу і в усьому діяв відповідно Його волі, віддаляючись від усього злого не тільки в справах, але і в думках. Господь бог благословив його земне життя і наділив праведного Іова великим багатством: у нього було надлишок худоби і всякого маєтку. Сім синів праведного Іова та три дочки були дружні між собою і збиралися на спільну трапезу все спільно чергуючись у кожного з них. Через кожні сім днів святий Іов приносив за своїх дітей жертви Богові, кажучи: "Може бути, хто з них згрішив або похулив Бога в душі своїй". За свою справедливість і сумлінність святий Іов був у великій шані у співгромадян і мав великий вплив на громадські справи.

Колись, коли перед Престолом Божим постали Святі Ангели, з'явився між ними і лукавий. Господь Отець Небесний запитав сатану, чи не бачив він раба Його Іова, чоловіка праведного і чужого всякого пороку. Лукавий зухвало відповідав, що не дарма богобоязливий Іов - Бог береже його і примножує його скарби, але якщо послати а нього нещастя, то він перестане дякувати Богу. У той час Господь, бажаючи показати терплячість Іова і віру, сказав сатані: Все, що є в Іова, Я даю у твої руки, тільки самого його не чіпай". Після цього Іов раптом позбувся всіх своїх Багатств, а потім і всіх своїх дітей. Святий Йов звернувся до Богв і сказав: "нагим вийшов я з утроби матері моєї, нагим повернуся до матері своєї землі. Господь бог дав, Господь і взяв. Так буде Ім'я Господнє благословенне!" І ніяк Йов не згрішив перед Господом Богом, і не вимовив жодного нерозумного слова.

Коли Ангели Всемилостиві знову постали перед Господом і середи них лукавий, то обманець сказав, що Йов праведний, поки сам неушкоджений. У той час Господь сповістив: "Я попускаю тобі зробити з ним, те що хочеш, тільки душу його бережи". Після цього лукавий вразив праведного Іова лютою хворобою - проказою, яка покрила його з ніг до голови. Страстотерпец примушений був виселитися з товариства людей, сів за межами міста на купі попелу і глиняним черепом СКОБЛОВ свої гнійні рани. Всі друзі і знайомі залишили його. Дружина його примушена була добувати собі харчування, працюючи і блукаючи з будинку в будинок. Вона не тільки не підтримувала свого чоловіка в терпінні, але думала, що Князь світу карає Іова за таємні гріхи, плакала, нарікала на Бога, докоряла і чоловіка і нарешті порадила праведному Іову похулити Бога і померти. Святий Йов тужив, але і в цих стражданнях залишився вірний Богові. Він відповідав дружині: "Ти кажеш, як одна з божевільних. Невже ж ми будем приймати від Бога добро лише, злого не прийматимемо?" І не згрішив святий ні в чому перед Богом.

Почувши про нещастя Іова, три його друга прийшли здалеку нього розподілити його скорботу. Вони вважали, що Йов покараний Богом за гріхи, і переконували праведника зізнатися. Свята людина відповідала, що він страждає не за гріхи, але що ці випробування послані йому від Господа по незбагненній для людини божественній волі. Друзі, одначе, не вірили і продовжували обчислювати, що Господь діє з Іовом за законом людської відплати, караючи його за скоєні гріхи. У тяжкій душевній скорботі святий Іов звернувся з молитвою до Бога, просячи Його Самого запевнити перед ними його невинність. Тоді Бог явив Себе в бурхливому вирі і докорив Іова за те, що він намагався проникнути своїм розумом в таємниці світобудови і доль Божих. Свята людина всім серцем розкаялася у цих думках і сказала: "я нікчемний, відрікаюся і каюсь у поросі й попелі". У той час Господь повелів друзям Іова звернутися до нього і просити його принести за них жертву, " бо, - сказав Господь, - тільки обличчя Іова я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Йов". Іов приніс жертву Богові і помолився за друзів, і Господь бог прийняв його прохання, а також повернув праведному Іову здоров'я і дав йому вдвічі більше того, що він мав раніше. Замість померлих дітей в Іова народилося семеро синів та три дочки, прекрасніше яких не було на землі. Після перенесених страждань Іов прожив ще 140 років(всього ж він прожив 248 років) і бачив потомство своє до четвертого роду.

Праведний Іов прообраз Господа Ісуса Христа, що зійшов на землю, постраждалого заради порятунку людей, а потім прославився славним Своїм Воскресінням.

"Я знаю , - говорив святий Іов , вражений проказою , - знаю , що Самовидець мій живий і Він підійме із пороху в останній день шкіру, що розпадається мою , і з тіла свойого я Бога. Сам я побачу Його , й мої очі , не очі іншого побачать Його . сподіванням сього истаивает серце моє в моїм нутрі! " (Іов 19 , 25 - 27 ) .

"Знайте, що є суд, на якому виправдається тільки той що має справжню мудрість - страх Господній, і істинний розум - віддаленя від зла".

Праведний Іоанн Златоуст каже: "Ні нещастя людського, якого не переніс би цей чоловік, твердейший всякого адаманта, що випробував раптом і голод, і недолік, і хвороби, і втрату дітей, і позбавлення багатства, і потім, зазнавши підступність від дружини, образи від друзів, напад від рабів, у всьому виявився твердіший всякого каменю, і був у Законі та Благодаті".

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/33/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/arLb1Izg7vo

Свята і славна мучениця Ірина

У кожного з нас є власний небесний заступник, ім'ям якого нас назвали під годину таїнства хрещення. Серед нашого народу поширене ім'я праведної мучениці Ірини, на честь якої називаються багато християнських жінок і дівчат.

Праведниця Ірина стала християнкою в апостольську пору, була хрещена одним з учнів апостола Павла. Після вона звернула в християнську віру багато людей, а також своїх батьків. Її життя, вона цілком віддала на служіння Богу і заради цього вирішила залишитися дівицею, зафіксовано ще й мучеництвом за віру. Хоча християни давно вшановували св. Ірину, однак про її життя немає достовірної інформації.

Старовинні жіттепісці оповідають, що св. Ірина жила в кінці I - поч. ІІ століття, народилася в грецькому місті Мігдоніі. Вона була дочкою македонського князя. Батько з матір'ю її були язичниками. До хрещення св. Ірина називалася язичницьким іменем Пенелопа. Тато, будучи заможним князем, побудував для своєї дочки вишуканий замок, де вона жила в оточенні багатьох слуг, рабів, вихователів і вчителів. Один з її вчителів - Апеліан - був християнином, він часто розповідав Пенелопі про Спасителя Христа, про християнське вчення і давав християнські настанови.

Йшли роки і коли Пенелопа стала дорослою, батько з матір'ю почали турбуватися про її заміжжя. Саме в цей час Господь бог повністю змінив буття молодої дівчини. У її кімнаті з'явилися три птахи: голуб з оливковою гілкою, орел з вінком і ворон зі змією. Її вихователь Апеліан пояснив, що це було знамення від Ісуса Христа і розтлумачив це диво. Голуб - значить благодійність дівчат, світ, смиренність, лагідність і цнотливість. Оливкова гілка свідчить про благодать Божу, отриману під час таїнства хрещення як нагороду від Господа. Змія, яку тримав ворон, - диявола, який приноситиме дівчині смуток, скорботи і гоніння. Апеліан зрозумів, що Господь бажає бачити її своєю дівчиною, і їй доведеться перенести багато страждань свого Небесного Жениха. Після цього Пенелопа вирішила назавжди відректися свого язичницького життя, відмовитися виходити заміж і все своє життя покласти на служіння Господу і поширення Його Євангелія. Вона охрестилася і прийняла ім'я Ірина, що в перекладі з грецького означає "мир, благодення".

Після того св. Ірина стала переконувати своїх батьків прийняти християнство. Мати раділа, що її дочка стала християнкою, а батько вимагав, щоб Ірина поклонялася також і язичницьким ідолам. І коли св. Ірина відмовилася від цього, то розлючений батько наказав зв'язати дочку і кинути під ноги переляканих коней. Однак коні не завдали їй ніякої шкоди, вони відразу зупинилися, але один з коней кинувся на батька св. Ірини та почав сильно топтати його, а зубами відірвав праву руку. Тоді дівчину відпустили, і вона в присутності багатьох свідків ревно молилася за батька, який повністю зцілився. Свідки цього дива - батько св. Ірини, а також багато інших осіб - відреклися від язичництва, прийняли християнство і присвятили себе служінню Господу.

Св. Ірина далі невпинно проповідувала вчення Христового Євангелія. І Седекія, новий правитель міста, заборонив їй проповідувати і поширювати християнство. Св. Ірина відмовилася виконувати його накази, і тоді правитель наказав кинути її у рів, який кишів отруйними зміями і скорпіонами. І десять днів ніщо не могло заподіяти йому ніякої шкоди. Таке диво правитель розцінив як чаклунство і наказав розрізати св. Ірину пилкою. І пила ламалася одна за одною, і тільки від четвертої пили тіло покрилося кров'ю. Тоді Седекія з насмішкою сказав: "Де ж твій Бог, коли у Нього є сила, нехай допоможе тобі". Раптом піднялася страшна буря, почалася сильна злива, багато язичників увірували в Христа і повстали проти свого мучителя.

Твердість віри, непохитність і терпіння св. Ірини звернули до Христа багато людей в її місті, а також і далеко за його межами. Ще якийсь час по тому Свята Ірина несла людям мир Христа і Його науку. У місті Ефесі Господь відкрив їй, що наближається день її смерті. Св. Ірина у супроводі свого вчителя Апеліана та інших християн пішла за місто, де були гірські печери. Ознаменувавши себе хрестом, вона увійшла в одну з печер і після цього вхід закрили. Коли на четвертий день християни увійшли в печеру, то тіла святої там не знайшли.

День пам'яті св. Ірини, що невпинно трудилася на Божій ниві і стала великим свідком віри для своїх сучасників і кожного з нас, за церковним календарем відзначається 18 травня.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/32/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/2K2IIBRS5sw

Неділя про "Самарянку"

Апостол: Ді 11 19-26,29 - З0
Євангеліє: Йо 4,5-43

У Старому Завіті читаємо: "І став народ сперечатися з Мойсеєм, викрикуючи:" Дай нам води пити!... Для чого це ти вивів нас з Єгипту, щоб спрагою заморити нас і дітей наших, і худобу нашу?»(Вих. 17, 2-3б). Незважаючи на те велике число чудес, які вчинив Творець ізраїльському народу, народ безупинно спокушав Господа своєю недовірою, своїми сумнівами щодо присутності Бога. Людина завжди спрагла і духовної, і звичайної води. Вода насичує підживляє, дає буття: небесне - вічне, земне - фізичне, тілесне. На вислів Бога Мойсей вдарив палицею по скелі - і потекла вода. Це був ще один знак присутності Бога, його небайдужості до свого народу. Він дав цю воду, хоча змушений був би "розсердитися" за скарги людей і прояву їх невдоволення, нарікання(якщо думати по - людськи).

У євангельському читанні Господь знову пропонує роздуми про значення води, переводячи це в духовну площину. "Той же, який нап'ється води, якої дам я, - буде повік жити" (Ін 4,14 а). Самарянка відразу побажала цієї води. Особисто Ісус є цією водою, Його вислів - жива і цілюща вода. Він прийшов, щоб послужити всім, освятити і врятувати всіх. Він є даром для кожної людини, Господь бог прийшов" відшукувати і спасти, що загинуло", тобто грішників. Його інтерес і любов не обходять навіть вороже і недовірливо налаштованих людей, тому Він митарів кличе до спасіння, прощає гріхи чужоложніці і вводить розбійника в рай. Син Господній є найбільшим даром Небесного Отця для всіх нас, Отець Небесний дає нам все. Тільки в ньому може задовольнитися кожна людська потреба. Творець першого зробив цей крок назустріч людині, а людині потрібна відкритість, щирість і відкритість на Бога і Його діяння.

Згадаймо про відкриту душу жінки - самарянки, коли вона зустрілася з Ісусом Христом. Вона досить швидко повірила Ісусу, хоч не бачила великих Його чудес, таких, як воскресіння мертвих, оздоровлення прокажених, сліпих, паралізованих. Жінка відверта і пізнає правду про себе, приймає сказане про свої падіння і слабкості, до цього часу вона шукала розради і нормального життя в чоловіках, але п'ять попередніх і шостий, з яким перебувала в неправедному зв'язку, не давали їй спокою і радості. Сама сказала, що не має чоловіка, не вважала його таким, і Спаситель підтвердив ці її слова. Ісус вчить її, що шанування, які вона надає Отцю, не доходять до Нього, від того що Отець Небесний не може отримати того, що противно. З одного боку, здається, що самарянка кланяється Богу, з іншого - знаходиться в грішному житті. Не прийме Господь бог служіння від людини, поки він не покається і не стане на благочестивий шлях. Щаслива самарянка, тому що зустріла Бога, що послужило причиною для виходу з грішного стану.

Сучасний світ спонукає людину приховувати і маскувати свої "темні справи". Особистість намагається грати роль досконалої особистості, щоб витягти увагу і повагу світу. Коли хтось дає якусь допомогу, то хоче, щоб про це "трубіли" по всіх околицях і телеканалах, - Господь бог вчить давати так, щоб одна рука не знала про благодійність другій. Але як би там, наші слабкості і обмеження виявляються, тому що вони актуальні для кожної людини. Тільки Всевишній - досконалий, а ми за Його ласкою можемо осягнути певну ступінь досконалості, хоча не можна забувати, що Творець любить нас і такими, які ми є. Доброго християнина почуття слабкості принижує, воно нагадує йому про силу і могутність Бога, в якому знаходиться наша правдива сила. До нас спрямовані слова Господні "Досить тобі Моєї благодаті, бо сила моя в немочі (2 Кр 12,9).

Самаряни - ворожий євреям народ, але вони увірували в Христа через слова жінки, яка запевнила: "Сказав мені вс , що я робила " ( Ін 4, 39). Ця жінка не просто повірила і прийняла Ісуса як Месію, вона поділилася цим зі своїми ближніми, стала однією з перших Проповідниць серед своїх земляків - і її свідчення дало плоди. Вони не потребували особливих показань або надзвичайних проповідей - повірили жінці на її слово.

Чому в часи апостолів "велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа"? (Пор. Ді 11, 216) Так як апостоли не стільки описували, що добрий Господь, милосердний, справедливий, скільки розповідали історію свого життя, до якої увійшов Ісус, давали свідчення вірності Всевишньому. Святий апостол Павло не коливається визнати, що він несамовито гнав Церкву Божу (пор. Гл 1, 13 ). Слуги Божі радістю ділилися своїм досвідом про зміну їхнього життя після зустрічі з Ісусом. Це розповіді конкретного досвіду переживання Христа в житті - не тільки духовного, адже, коли йдеться про апостолів, Ісус з ними їв, відпочивав, вони разом ходили в різні місцевості, спілкувалися, десь ночували, мабуть, і під відкритим небом. Він тужив, плакав, радів - словом, щодня переживав з учнями все. Спаситель разом з ними вирішував проблеми нестачі коштів, їжі тощо. Ми ж часто, однак, не дозволяємо, щоб Ісус жив з нами і в нас. Залишаємо Його в храмах, і нам здається, що Він тільки тут може бути з нами, а ми з Ним. І якщо наше життя зовсім не змінюється, то це знак, що ми не зустріли Спасителя, не вчинили досі так, як Самарянка: "Так коли прийшли до нього Самаряни, то просили залишитися в них. Він залишився" ( Ін 4, 40 ). Марні будуть наші проповіді, молитви, милостині і т.д., Коли будемо говорити про те, чого не пережили, не відчули і коли не живемо Христової наукою.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/31/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Q8hQKEeNRI4

17 травня, Свята мучениця Пелагія, діва Тарсійска(близько 290).

Праведниця мучениця Пелагія, діва Тарсійска жила в III столітті в місті Тарсі Кілікійській області Малої Азії. Вона була дочкою знатних язичників і коли почула від знайомих їй християн повчання про Ісуса Христа Сина Божого, увірувала в Нього і побажала зберігати цнотливість, присвятивши Господу все свою буття. Спадкоємець імператора Діоклетіана(усиновлений ним юнак), побачивши дівчину Пелагею, зачарувався її красою і побажав брати її в дружини. Але праведна діва сказала юнакові, що вона заручена з Безсмертним Нареченим - Сином Божим і відмовляється від земного подружжя. Подібна відповідь Пелагії призвела до гніву царственого юнака, одначе він вирішив на час залишити її в спокої, сподіваючись, що вона змінить свій образ думок. Тим часом Пелагія впросила свою матір відпустити її до своєї годувальниці, яка виховувала її в дитинстві, таємно сподіваючись знайти єпископа Тарсійского Клінон що втік в гори під час гоніння на християн, і прийняти від нього святе Хрещення. У сонному баченні Пелагії з'явився лик єпископа Клінона сильно зафіксувавшись в її пам'яті. Свята Пелагія вирушила до годувальниці на колісниці, в багатих шатах і в супроводі цілого почту слуг, як побажала того її матір. Назустріч бездоганній Пелагії за особливою вказівкою Божою вийшов єпископ Клінон. Пелагія враз впізнала єпископа, лик якого з'явився їй у сні. Вона впала до його ніг, просячи хрещення. По молитві єпископа із землі вийшло джерело води. Єпископ Клінон хрестив святу Пелагію, під гчас таїнства з'явилися Ангели і покрили обраницю Божу світлим покривалом. Причастивши благочестиву діву Святих Таїн, єпископ Клінон підняв разом з нею молитовну подяку Господу і відпустив її в подальший шлях. Повернувшись до слуг, що чекали її, свята Пелагія проповідує їм Христа, і багато з них навернулися й увірували. Вона намагалася навернути до віри в Христа свою матір, але матір послала сказати царському синові, що Пелагія християнка і не бажає бути його дружиною. Хлопець зрозумів, що Пелагія для нього втрачена, і, не бажаючи віддавати її на страждання, особисто пронизав себе мечем.

У той час матір Пелагії злякалася гніву імператора, зв'язала дочку і відвела її на суд до Діоклітіана як християнку і уявну винуватицю смерті спадкоємця престолу. Імператор зачарувався незвичайною красою дівчини і намагався відвернути її від віри в Христа, обіцяючи їй усілякі земні блага і обіцяючи зробити її своєю першою дружиною. Однак праведна діва з презирством відкинула пропозиції царя і сказала: "Ти дурієш Цар кажучи мені такі речі. Знай же, що я не виконаю твого бажання, я гидую твоїм мерзенним шлюбом, так як у мене є Наречений - Ісус, Цар Небесний. Не хочу я твого царського, суєтного і тимчасового вінця, бо в Господа мого в Небесному Царстві мені уготовані три нетлінних вінця. Перший за віру, так як я увірувала всім серцем моїм в Бога Істинного, другий за чистоту, тому що я вручила Йому моє дівоцтво, третій за мучеництво, бо я хочу отримати за Нього всяку муку і покласти душу мою заради моєї любові до Нього". Тоді Діоклітіан засудив Пелагію до спалення в розпеченому відлитому мідному волі. Не дозволивши катам доторкнутися до свого тіла, праведниця мучениця сама, поклавши на себе хресне знамення, з молитвою увійшла в розпечену піч, в якій тіло її розплавилося, як миро, наповнивши все місто пахощами; кістки ж праведної Пелагії залишилися у вогні неушкодженими і були викинуті язичниками за місто. Тоді з пустелі прийшли чотири леви і сіли біля кісток, не допускаючи до них ні птахів, ні звірів. Леви охороняли останки святої доти, поки не прийшов на те місце єпископ Клінон. Він зібрав їх і з почестями поховав. Муки і смерть святої Пелагії відбулися в 290 році. У царювання імператора Костянтина(306 - 337), коли припинилися гоніння на християн, на місці поховання святої Пелагії була побудована церква.

http://zarvanycia.cc.ua/articles/get/30/ ,
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Q4Clmj-HXlo