У Мюнхені вандали зламали хрест і почали розкопувати могилу провідника ОУН Степана Бандери.

Про це у Твітері повідомив глава МЗС України Павло Клімкін, спростувавши інформацію про вибух на могилі керівника ОУН.

"Могилу Бандери у Мюнхені не підірвали. Вандали зламали хрест і почали розкопувати могилу. Консул і поліція вже там", - зазначив Клімкін.

Також він зазначив, що попросив главу МЗС Німеччини сприяти розслідуванню даного інциденту. 

Також один з очевидців Вадим Костюк повідомив, що на місці події працюють експерти та перебуває "усе керівництво поліції Мюнхена".

Фото з Facebook Вадима Костюка

Про вибух на могилі Бандери повідомив прес-секретар ВО "Свобода" Олександр Аронець. За його словами, про це поінформував зять Бандери Андрій Куцан.

Українська правда

У південно-східних регіонах України Росія бачить "гуманітарну катастрофу, яка насувається".

Про це міністр закордонних справ Сергій Лавров заявив держсекретарю США Джону Керрі в ході телефонної бесіди, - передала прес-служба російського МЗС.

Згідно з повідомленням, Лавров підкреслив необхідність "прийняття термінових заходів для запобігання цієї катастрофи".

Крім того, російський міністр назвав проведення антитерористичної операції в Україні "нарощування Києвом силової операції" і звинуватив українську владу в "порушенні Женевської заяви від 17 квітня ц.р., Берлінської декларації від 2 липня ц.р., а також резолюції Ради Безпеки ООН".

За словами Лаврова, така ситуація призводить до "численних жертв серед мирного населення, включаючи дітей, і руйнування життєво важливої інфраструктури".

Глава російського МЗС закликав США "підтримати російську ініціативу розгортання в координації з профільними міжнародними структурами гуманітарної місії на Південномя Сході".

Як відомо, Російська Федерація цієї ночі планувала ввести колону "миротворців" на територію України.

"У бік українського кордону рухався величезний конвой, який супроводжувався військовими і технікою РФ, начебто за погодженням з комітетом "Червоного хреста". Повинна була увійти гуманітарна колона з миротворцями, очевидно щоб спровокувати повномасштабний конфлікт", - розповів заступник глави Адміністрації президента Валерій Чалий.

У самому ж "Червоному хресті" спростували заяви Росії, що це було погоджено з комітетом.

За словами Чалого, Порошенко провів екстрену нараду з силовиками і спілкувався з світовими лідерами.

Українська правда

Володимир Яворівський, письменник, депутат від БЮТ, для УП

КОЛОНКИ АВТОРА

Врадіївка. Після…

Сьогодні провокація? А завтра?

Про білу фату, білі колготи та білі рукавички

Україна, що перебуває у стані тотальної апатії, де точкові спалахи протестів не створюють загрози владі, вже абсолютно не реагує на постій російського морського флоту на своїй території.

Зрештою, як і не реагує на політичних в'язнів, на багатомільярдні забавки "сім'ї", на розбомблені дороги, знищувані святі та заповідні місця, на озледеніння?! абсолютної більшості українців…

То де вже там до російського флоту на Кримському півострові. Може українці не знають суті цієї проблеми?

Я вже вдруге вніс "Проект Закону про денонсацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України". Тож маю пояснити не лише політичні та геополітичні загрози угод 1997-го та 2010 років.

Аргумент перший. Є сторона Угоди 1997 року, що приховується, і про неї знають лише поодинокі фахівці. Легалізується лише одна цифра – $97,75 мільйонів, які нібито щороку надходять до нашого бюджету.

Жалюгідно мало. Америка за розміщення своєї військової бази в Німеччині, займаючи в сотню разів меншу територію і педантично дотримуючись жорстких правил угоди – жоден солдат чи офіцер не може в'їхати чи виїхати з країни без дозволу німецьких властей, не кажучи вже про ввезення зброї, переміщення військових – сплачує близько мільярда доларів на рік. Відчули різницю? Це ще не все.

Символічні 97,75 мільйонів американських доларів водночас є і міфічними, мільйонами-привидами. Ні цента з них не надходять до державного гаманця. Ні цента!

Лиш в одному місці, в одному документі ця таємнича сума показує свої "роги". У пояснювальній записці до закону "Про Державний бюджет на 2013 рік". Цитую: "У 2013 році передбачається провести черговий взаємозалік платежів з Російською Федерацією в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України… в сумі 97,75 млн. доларів США".

Що ж це за борг, звідки він взявся? Знаходжу в Угоді між урядом України і урядом Російської Федерації про взаєморозрахунки, пов'язані з розділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України 1997 року (далі – Угода про взаєморозрахунки).

"Стаття 1. Угода про взаєморозрахунки встановлює заборгованість України на 28.05.1997 в сумі 3074,0 мільйонів доларів США (без врахування компенсації Україні вартості кораблів, суден, плавзасобів на суму 526,509 мільйонів доларів США) і термін погашення вказаної заборгованості до кінця 2007".

Жодного документу щодо прямого державного (повторюю: саме державного!) боргу України перед Росією не існує.

Це борг комерційних структур Лазаренка, який від імені України підписував Угоду з Чорномирдіним. Він просто скинув його на державу. Ще раз повторюю: Україна цих позичок в Росії ніколи не брала. Ця тримільярдна афера, ще має бути розслідувана.

Але вдивімося в деталі.

По-перше: на шию України навішують бандитські корупційні борги в астрономічну суму.

Друге: велику кількість бойових кораблів, суден, плавзасобів, берегові та наземні інфраструктури, 18 тисяч 232 гектари суходолу та акваторії бухт, 4 тисяч 591 об'єкт оцінено в злочинно жалюгідну суму – всього в півмільярда доларів. Уявіть тіньові суми цієї оборудки.

Нарешті, третє. Цитую статтю 1 Угоди про взаєморозрахунки: "…Термін погашення вказаної заборгованості збігає до кінця 2007 року".

Займіться елементарною арифметикою: відніміть від 3074,0 мільйонів "боргу" України вартість переданого нею майна 526,509 мільйонів. Мінус 200 мільйонів за розщеплені матеріали (згідно окремої угоди).

Остаточна сума – 2347,491мільйонів доларів США. Тепер розділіть її на десять років, що передбачені в Угоді з 1997 по 2007. Овва! У такому разі Росія повинна списувати щороку майже 235 мільйонів доларів. 235, а не 97,75.

Отже, вже шість років Україна не має боргу перед Росією. Чому ж не надходять до нашого бюджету хоча б ці жалюгідні неповних 100 мільйонів доларів замість 235-и?

Таки не надходять, про це сказано в законі України "Про Державний бюджет на 2013 рік": "…Провести черговий взаємозалік… в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України…".

То хто заборонить мені і вам думати, що 97,75 (а насправді 235) мільйонів доларів за оренду великої території та великої кількості держмайна щороку лягають в чиїсь потаємні кишені?

Очевидний великомасштабний злочин, який приховують від суспільства одиниці посвячених.

Цього факту достатньо, щоб відкрити і довести до справедливого вироку справу проти міністра фінансів, міністра оборони, прем'єра, а можливо, і президента.

Аргумент другий. Цитую статтю 2 Угоди про взаєморозрахунки: "Українська сторона передає Російській стороні в оренду, а Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розташовані на них об'єкти берегової інфраструктури та акваторії бухт згідно з діючим законодавством України".

Тобто, згідно із законом України "Про оренду державного та комунального майна". А там є дуже чітка норма: оренда вважається законною і розпочинається з моменту підписання акту передачі майна в користування. Перед цим обов'язковою є ринкова оцінка майна на момент передачі його в оренду.

Зараз можна втратити відчуття реальності. Приготуйтеся, братове! Пройшло 16 років, з часу нібито здачі в оренду Севастополя та багатьох інших територій України, згідно українського законодавства, на яке посилаються в Угоді Лазаренко та Чорномирдін.

Не проведено ринкової оцінки жодного об'єкту. Жодного. Хоч у Пояснювальній записці до Бюджету 2013 року Азаров кокетує: "При цьому орендна плата за державне та комунальне майно визначається на підставі експертної оцінки відповідно до її ринкової вартості".

А ніякої оцінки не було - про це йдеться у відповіді від Міністерства інфраструктури України.

Якщо немає вартості державного об'єкту, то угода про його оренду є протизаконною, а точніше – зухвало корупційною. До слова, у тому ж таки бюджеті 2013-го за велетенську кількість зданих в оренду державних об'єктів чекають… лишень менше 100 мільйонів доларів. Уявіть масштаби тіньових грошей чиновників усіх рівнів.

Ще одним обов'язковим документом чинності оренди є акт передачі оціненого майна. Жодного такого акту не існує в природі. Не іс-ну-є-є!

Тому ніякого законного перебування (про оренду і мова не може йти!) Чорноморського Флоту РФ на території суверенної України немає. Є окупація при мовчазному і злочинному підтакуванні тутешньої влади.

Нещодавно навіть заступник голови Севастопольської державної адміністрації знайшов 38 необлікованих причалів, які самочинно захопила Росія.

Якби було проведено повноцінну, чесну інвентаризацію майна, що передається в оренду, його ринкову оцінку, якби було підписано акт передачі цього майна, якби були виконані всі вимоги закону України "Про оренду державного та комунального майна" – Україна отримала б прямими платежами за перебування флоту РФ в Україні (за найнижчими оцінками міжнародних фахівців) понад 12 мільярдів доларів США.

Майже 100 мільярдів гривень. Не отримала ні копійки. Зрозуміло, бідна країна. Тому й бідна…

Аргумент третій. Крім вже названої суми за "дарування" Росії нашої частки військово-морської техніки (526,509 мільйонів доларів) та розщеплюваних матеріалів (200 мільйонів) в Угоді передбачено додаткові договори оплати Росією прямими платежами.

Йдеться про "спільно використовувані з Україною об'єкти, аеронавігаційне обслуговування використовуваного ЧФ РФ повітряного простору над територією України та акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку та організацію польотів покладена на Україну, використання об'єктів, засобів та інфраструктури навігаційно-гідрографічного і гідрометеорологічного забезпечення мореплавання в Чорному та Азовському морях, використання ЧФ РФ радіочастотного ресурсу і територіальних вод (полігонів бойової підготовки), забезпечення екологічної безпеки та екологічного контролю в місцях базування Чорноморського флоту РФ".

За кожною цією позицією мали б укладатися додаткові угоди, і Україна отримувала додаткові солідні суми до бюджету.

Натомість маємо наступне. Не укладено жодного договору на використання наших маяків, нашого повітряного простору над територією та акваторією Чорного і Азовського морів, нашого радіочастотного ресурсу, наших бойових полігонів, наших екологічних збитків. Звісно, ми не отримуємо ні копійки за все це.

Маємо інше. Конкретний приклад "оренди". Мис Сарич, найпівденніша точка України. Поблизу колишньої дачі Горбачова, а тепер наших... Маяк є власністю України.

Офіційним державним наглядачем маяка багато років є "паспортний" росіянин, який віднайшов свою українську кореневу систему, Юрій Лещенко. Український патріот найвищої проби. Людина з держаним мисленням, автор багатьох українооборонних статей у періодиці.

Кілька років тому український маяк Сарич окупували морські піхотинці Росії.

Юрій виграв усі можливі суди в Україні, але залишається "випадковою" людиною на маяку.

Командир підрозділу окупантів не просто хазяйнує на цьому об'єкті, а й займається бізнесом – розводить породистих собацюг, яких нацьковує на законного доглядача українського маяка.

Я не повірив у таке провокативне нахабство і спробував відвідати Сарич. Моє депутатське посвідчення тут, на українській території, не мало жодної сили. Годину черговий кудись дзвонив, щось вислуховував, але на територію мене не пустили.

Аналогічна ситуація на всіх маяках у Криму, а відповідальність за їх режимне функціонування лежить на Україні. Можливі і навмисні провокації "собачників".

Морпіхи Росії вільно розгулюють по всій Україні.

Ми не знаємо, що завозиться в державу під виглядом товарів для російського флоту.

Ми не контролюємо велетенські екологічні збитки, яких завдає російський флот.

Тисячі морських офіцерів-відставників та пенсіонерів берегових служб залишаються жити в Севастополі та його околицях, маючи російське громадянство і вважаючи це місто "рускім городом". Тому й обирають до парламенту колісниченків.

Росія заборгувала Севастополю великі соціальні суми, які змушений закривати міський та всеукраїнський бюджети.

Вихід бойових кораблів Росії із Севастополя для участі у війні з Грузією міг закінчитися для нас великою трагедією.

Добре, що це була Грузія Саакашвілі.

Аргумент четвертий. Знаючи це все, президент Янукович мав би домогтися узаконення – здійснити інвентаризацію, ринкову оцінку майна і території, провести акти їх передачі орендареві та скрупульозного виконання головної 1997 року та допоміжних угод з РФ щодо її Чорноморського флоту.

Цього вистачило б на цілу президентську каденцію.

Що робить Янукович? В режимі підвищеної секретності, без консультацій із спеціалістами, а в таких стратегічних рішеннях треба радитись із широким колом громадськості, наперекір перехідним положенням Конституції, 24 квітня 2010 року у Харкові несподівано підписує з Путіним нову кабальну угоду.

У свідомої України – серцевий напад, шок. Всього три статті з преамбулою. Але за ними можлива втрата нашого суверенітету і самої державності.

Ось їх суть. У преамбулі – тривіальне шаманство про новий етап партнерства, дружби, добросусідських стосунків. Перша стаття – кумулятивний снаряд: всі базові угоди 1997 року про перебування ЧФ РФ на території України сліпо продовжуються ще на 32 роки.

Тобто інвентаризацію, оцінку, передачу в оренду, згідно українського законодавства, майна і територій орендареві, надходження орендної плати до бюджету одноосібно перенесено Януковичем аж до 2042.

Попередня угода ще залишалася чинною на 7 років. Ох, як хотілося малоросу догодити "старшому брату", що згодом його зневажатиме – згадайте Севастополь, байкерів, вечерю в кума Медведчука.

Не менше замінована і друга стаття Харківської угоди.

Україні нібито мажуть губи медом з "царської" ласки, ПРовладні канали та ЗМІ ревуть від щастя: знижено ціну російського газу на цілих 100 доларів за тисячу кубометрів!

Насправді ніякої реальної скидки немає. Фікція. Здешевлення на 100 доларів – лукава умовність. Ця міфічна скидка буде щорічно підсумовуватись і накопичуватись, як борг України перед РФ, який не підлягає погашенню.

Борг може лише збільшуватись і ставати зашморгом на шиї країни аж до 2042. За цей час він виросте до астрономічних розмірів, а ЧФ РФ так і стоятиме під нашими вікнами, і наші діти та внуки проклянуть нас за мовчазну згоду на цю аферу.

У цій же статті фіксується щорічна плата за перебування (ви помітили: не за оренду, а за перебування?! Такого поняття в нашому законі про оренду немає) ЧФ РФ в Україні у сумі… 100 мільйонів доларів, починаючи з 2017.

Звідки взято цю злиденну суму? З яких надр президентської свідомості вона виповзла? У якому стані можна підписувати цей документ?

Закон України "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил на території України" чітко визначає у 6-тій статті підстави для денонсації: "Міжнародні договори України про тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав підлягають денонсації в разі недотримання або порушення підрозділами збройних сил інших держав міжнародних договорів України, цього закону та інших нормативно правових актів; використання або загрози використання підрозділів збройних сил інших держав, які перебувають на території України, проти третіх держав…".

То хіба для цього мало аргументів, українці?

Харківська Угода двох президентів 2010 провокує і заохочує Росію до ще більших порушень Угоди прем'єрів 1997. До того ж Янукович не зрозумів, що включивши в документ ціну на газ, він легалізував і підтримав договір між Газпромом та Нафтогазом, за який запроторив Юлю Тимошенко до тюряги.

PS. У 2042-му Україні буде 51 рік. Моєму внукові Тарасові – 36, внучці Соломії – 31. Мої правнуки вже вмітимуть говорити. Що вони скажуть? Що?

Володимир Яворівський, для УП

korrespondent.net

Толерантна й базована на законі західна демократія передбачає випадки, коли громадян зобов'язують повставати проти уряду. Цей випадок – узурпація влади, однією з форм якої є скасування виборів. Обов'язок повстати є аксіомою для політичної філософії та прописаний, зокрема, у передмові до американської конституції.

Те, що відбулося в Києві з фактичним скасуванням виборів, з погляду політичних наук – це класична узурпація влади.

Конституція, яка визначає час повноважень органів місцевого самоврядування рівно на 5 років – це основа, яка визначає базові норми, за якими відбувається демократичне правління в країні. Усе решта – закони, постанови, тощо – лише техніка.

Тобто, ті факти, що парламент саботує вибори в столиці країни, і що вибори не можуть відбутися й новообрані депутати та мер не можуть набути повноважень, – ніяк не додає легітимності Київраді, термін якої завершився. Бо технічні причини не можуть бути важливішими за конституційні норми.

У разі, якщо ці технічні причини можуть перешкоджати базовим конституційним нормам, то ніщо не завадить, наприклад, просто скасувати президентські вибори через неможливість парламенту визначити час їхнього проведення.

Логіка тут абсолютно ідентична.

Продовження роботи Київради й ухвалення нею рішень – це класична узурпація влади людьми, які не мають права на здійснення владних повноважень.

Проте, протести киян проти узурпації закінчуються ув'язненням, як у випадку з активістами ініціативи "Воля", або побиттями міліцією чи "тітушками".

19 серпня під стінами КМДА побили й чинних депутатів Верховної Ради, які в той день де-факто втратили свою депутатську недоторканість.

А ми всі – втратили право обирати свою владу.

Чому це відбувається?

Київ задає політичну моду Україні, і ті тенденції, які відбуваються в політичному та інформаційному центрі країни потім стають тенденціями країни.

По-перше, влада панічно боїться, що поразка в Києві завершиться тим, чим свого часу завершилася поразка БЮТ під час проведення дострокових виборів мера в 2008 році – програшем у президентській кампанії. Влада боїться своєрідного "Сталінграду".

По-друге, владу лякає перспектива втрати контролю над столицею в 2015 році. Вулиці Києва – це стратегічний ресурс під час президентської кампанії. Лише дуже наївні чи нещирі вірять у те, що доля президентських виборів у 2015 році буде вирішуватись виключно на виборчих дільницях.

"Сім'я" просто так владу не віддасть – це вже очевидно кожному, хто бодай трохи цікавиться політикою. Тому для захисту результату потрібен протест на вулицях. А Київрада має адміністративний вплив на організацію масових заходів на вулицях столиці. Віддавати його влада не бажає.

По-третє, нові вибори призведуть до неминучих розслідувань космічних розкрадань київської влади, які були би неможливі без міцної підтримки перших осіб країни. Так само немає сумнівів, що побиття активістів та депутатів 19 серпня були б неможливі без прямих вказівок перших осіб держави. І імена анонімних "покривачів" злочинів так само неминуче вигулькнуть, якщо вибори відбудуться.

І по-четверте. Вибори в Києві дадуть гарне "тренування" для опозиції, оскільки столиця, як показує результат парламентської кампанії, взагалі не сприймає представників діючої влади, навіть якщо вони "засівають" свої округи зеленими мільйонами.

Тож вибори стануть черговою ескалацією протестних настроїв та можливості опозиції отримати чудовий публічний майданчик для критики влади серед своїх прихильників.

Як влада це робить?

Як показують події довкола Києва, узурпувати владу в країні, де громадяни далекі від політичної освіти, а суд повністю залежний від влади – зовсім не складно. Для цього достатньо отримати сумнівні судові рішення й не мати громадського спротиву.

Далі влада робить усе можливе, аби "легалізувати" орган влади, термін якого завершився. Очевидно, що 19 серпня спецпідрозділ "Беркут", який важко побив недоторканних народних депутатів, виконував накази зовсім не Галини Гереги, а когось значно більше наділеного владою, когось, хто уповноважений керувати силовими підрозділами та забезпечувати проведення сесії Київради.

При цьому влада також тренується: як "стимулювати" міліціонерів застосовувати силу проти громадян та депутатів; як блокувати приміщення; як використовувати "спортсменів" під час акцій протесту.

А ще цікаві спроби повернути громадську думку та переконати громадян, що робота навіть нелегітимного органу влади є важливою й потрібною. Мовляв, хто тоді ухвалить рішення про надбавки бюджетникам? І ніхто не шкодує грошей на "джинсу" у пресі та часу на те, щоб переконати профспілки технічно озвучувати тези про "соціальну спрямованість" роботи депутатів Київради, якої кияни особливо не помічали аж допоки в Київради не скінчився термін її повноважень.

На прикладі Києві відпрацьовуються сценарії 2015 року.

Що можуть зробити кияни?

Повертаючись до обов'язку на повстання: демократія закінчується там, де замість народу правила встановлюють узурпатори. Відтак, громадяни мають боротися за право вибору, бо інакше під сумнівом захист усіх інших їхніх прав.

Як це зробити?

У Києві є низка громадських організацій, які є достатньо активними та успішними щодо захисту прав киян. Тож варто об'єднуватися, захищати права, починаючи із власного двору та його зелених насаджень – за власне місто, за власні права.

Бо, зрештою, це боротьба за право бути громадянином у власній країні, боротьба за цивілізовану країну.

Зважаючи на те, що найбільшу легітимацію в Києві має опозиція, варто працювати з депутатами, за яких кияни віддали свої голоси восени 2012 року, аби вони рішуче домагалися призначення виборів – як київського міського голови, так і Київської міськради.

Опозиція має розуміти, що іміджеві втрати від їхнього небажання боротися та право киян на вибори – це значно більше, аніж небажання балотуватися Віталія Кличка через його президентські амбіції чи відсутність у Батьківщині єдиного кандидата.

Для опозиції так само має бути зрозуміло: програш можливості проведення виборів у Києві – це програш можливості взагалі мати вибори президента в 2015-му.

Тож за їх проведення варто поборотися з не меншою рішучістю, ніж це роблять громадські активісти. І нові вибори, які можуть бути призначені вже в перші дні роботи парламенту, мають відбутися в 2013 році.

Сергій Таран, спеціально для УП