Україна: бути чи не бути

    Майдан гудить! Тисячі постійних мешканців, десятки тисяч постійно прибуваючих з регіонів або кияни після навчання чи роботи – справа живе! Димить польова кухня, вартують охоронці, надається медична допомога…

    …Моє серце плакало, моя душа стогнала вранці 30-го листопада, коли підставили під кийки озвірілих «беркутят» кілька сотень молоді та звичайних небайдужих… Я нічим не міг зарадити і просто плакав, дивлячись новини…

   Нахабні заяви про «всьо на контролі», «вас нікто нє защітіт», «данбас паддєржіваєт вибраний курс»… А вчора вночі, неначе злодій, один двічі несудимий тер чолом підлогу перед самовпевненим чекістом, вимолюючи прощення, за звичкою, бо по-іншому не може. Йому та його мордам байдужа держава, «по боку» люди, їм нас…ти на все українське; вони залюбки паплюжать честь, гідність і все світле, що є в Україні. Вони настільки знахабніли, що вже диктують умови цивілізованому світу, ще й ідіотськи посміхаються при цьому…

    З найвищих трибун вже лунають заяви про можливий розкіл країни, співаються оди силовикам, які здатні знущатися над власним народом з особливим пієтетом. Показова впевненість та непорушність яскраво свідчить про те, що ця банда не очікувала ТАКОГО народного підйому. І кволі заяви про платні мітинги чи «американський слід» або ж «руку Європи» просто тонуть у людському вирі, що повстав проти СИСТЕМИ.

   «Тітушки», автобуси із зазомбованими «благодарнимі зємлякамі» та силовики навколо та скрізь у Києві вже не відіграють вирішальної ролі, оскільки не можна перемогти ВСЮ країну, не можна ПОСАДОВИТИ весь народ!

     Чи ж справді ТАМ так кепсько ведеться, що вкрай небажано прямувати до Європи, що «сповідує збоченські статеві зносини та привезе сюди свої «неякісні» товари та «відсталі» технології»!? Чому ж тоді ВСЯ чиновницька братія та еліта країни має рахунки ТАМ, купує нерухомість ТАМ, вчить своїх дітей ТАМ? Прямуйте до північного сусіди та й любіться там досхочу. Так – ні ж-бо, де там!

    Хочеться «тепло» пригорнути та запитати, глибоко зазирнувши в очі колишніх комсюків та комуняк, що швидко перефарбувалися, а де ж, шановні, НАШІ новітні технології, кваліфіковані фахівці, конкурентні товари? Чому впродовж 23-х років ніхто нічого не зробив? Адже кошти на модернізацію та розвиток всього і вся виділяються шалені (знаю не з чуток!). Чи «ломать – нє строіть»? Де ж наші нові виробництва, класні кадри-менеджери-еліта? Чому звідси тікають світ за очі власні громадяни, що ХОЧУТЬ, але не МОЖУТЬ працювати!?

   Поліцейська держава, що вгробила власну країну, перемогла свою армію та щоденно гнобить власний народ, роздутий бюрократичний апарат, що створив просто непомірну хабарницьку систему на чолі з «Батєй»…

     Ці нахабні відгодовані харі цинічно заявляють про «пакращення», цнотливо забуваючи період, коли вони були директорами та парторгами ними ж розвалених «заводів, фабрик, пароходів». Та що там – цілі міста лежать у руїнах, а ті, хто якимось дивом уцілів або ще не втік, тремтячими руками постійно кидає папірець «за сваєво»…

   Згоден, так звана «опозиція» теж не найкращий варіант. Вони й самі мають рильце в пушку та й не готові були до такого народного підйому. Вони вже й так здали все, що можна (Харківські угоди, мовний закон). Природньо закрадаються сумніви щодо їх «опозиційності». Але НА ДАНИЙ МОМЕНТ вони, принаймні, легітимні та бодай теоретично можуть щось змінити на краще.

    Ми самі ЇХ (і тих, і тих) виростили, виплекали та привели до влади, то ж годі тепер нарікати. Хтось лежав удома на зручній канапі, дехто цмулив таке смачне пивце у затишному барі, були й такі, що тільки всміхалися, дивлячись чергові новини. А більшості взагалі байдуже. Настільки глибоко в`їлася «совкова спадщина» та споживацький менталітет, що вже й мислити ліньки, не те, що десь іти-за щось боротися…

   Підведіться, підійміть власну дупу, вбийте в собі «совка», змініть щось на своєму рівні. Я живу у цілковито чужому, деколи навіть ворожому оточенні. І річ навіть не в їх російськомовності (хоча й серед них, звісно, є розумні люди, котрих я особисто поважаю), щоправда за 23 роки час би вже й вивчити державну мову, просто з поваги до України. Мене вже дістали розмови на вулиці та в крамницях на кшталт: «зачєм нам єта Європа?», «ми с Расієй братья навєкі», «как харашо нам біло вмєстє» і т.д. Забиті та зазомбовані люди. Зараз вирішується України, а можливо, навіть Європи, на десятиріччя вперед.

   Звісно, не варто сподіватися на «добру Європу», що прийде і вирішить всі наші проблеми. Кожен дбає, в першу чергу, сам за себе, а вже потім, можливо, щось підсобить сусідові. Це – прописна істина. Але прагнення до європейських цінностей та правові та історичні засади в України були завжди. Нам не по дорозі з дикими лайливими напівазіатами, що тільки повчають, б`ють у спину та знищують цілі народи,  тішачись власною пихою та стікаючи імперською слиною!

     Мені дуже імпонує те, що Україна, нехай і повільно, але вже доволі впевнено і сміливо скидає пута російської залежності та радянських міфів. Час остаточно убити в собі комплекс меншовартості та розправити плечі свободи і впевнено зробити крок у краще майбутнє. А потім ще крок, і ще, і ще. Йти вперед, не озираючись у минуле, незважаючи на істеричні вигуки та погрози.

   Так, цей шлях нелегкий і ми вже й так затримались на старті. Важливо зробити цей крок – він завжди найважчий, але найголовніший. Ми і наші діти гідні кращого життя! Підтримайте наш шанс, хто як може, але підтримайте.

   Тож на одвічне шекспірівське питання вибору: бути чи не бути – Україні, народу, державі, я впевнено відповім – УКРАЇНІ БУТИ!