Баріс, ти нє прав! (нєцинзурна пієса)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Громадянин Хайло – рабъ божий, великий романтик і віршопльот
Погонщік верблюдів (колишній я - прим.авт.)– рабъ божий
Жека – ходячий ідіотізм і вірусоносій з манієй інтернетпереслідування, друг Борі
Лєнін – вождь світового пролетаріату. Помер ще задовго до виходу на сцену, тому у дійстві участі не приймає.
Боріс – гомєопат зі стажем, друг Жеки

ДІЯ ПЕРША

Жостка квартіра на першому поверсі, за допомогою трьох постерів з Карібамі, переобладнана у тіповий офіс турістичної кумпанії свєрхмалого пасажирообороту. В цьому офісі як годиться -  один старий модем на три компутери, шо означає буквально "один в драці, двоє в сраці", що в свою чергу означає "Інтернєтом одночасно може користуватися тіки одна особа і ця особа, як правило, сука-діректор".    

В головній кімнаті біля монітору -  двоє представників прогресивної молоді та чоловічої статі (одне іншому не заважає) Громадянин Хайло та Погонщік Верблюдів. Перший звично чаклує над ЖеЖе.  Другий перечитує творчу спадщину першого і тихенько рже в кулака.
До їх творчого їдінства непрохано приєднується представник регресивної старості та жіночої статі замзамдиректора Жека.

ЖЕКА: (із виразно тупим виразом обличчя)
Хто знову оселився в інтернеті?

Хайло та Погонщік похапцем закривають усі інтернетвікна, шо не стосуються туристичної діяльності і розгортають на весь екран заготовлений завчасно лист до клієнта.

ПОГОНЩІК ВЕРБЛЮДІВ: (ввічливо)
Ми тут по справах. “Мило” шлем клієнту.
Воно вже третій тиждень нудиться від знади
Куди б йому, заразі, сунутись за триста гривень.
От ми йому і пишемо: “Мол так і так, шановний,
Готель у п’ять зірок, канєшна,
У вас відчмокує по повній.
І олінклюзіва такого,
Щоб жрать і срать одноврємєнно
Ніхто ще наче не придумав.
Тому, на жаль, індустрія туризму
Не може вдовольнити...

ЖЕКА (нетерпляче):
Слухай, дупо!
Мені начхати, шо і яке “мило”
“ДурУ”, “Ромашку”,
“Красний Октябрь” з частічкамі растєній
Ви тут шлетЕ.
(перекривлює)
Ми тут по справах...
А я шо тут роблю?

Громадянин Хайло і Погонщік верблюдів сумно переглядаються.

ЖЕКА:
Отже, падлюки, підсумую!
Вилазьте миттю з цього інтернету
Інакше я начальству розповім,
Що ви весь ранок лазили по порносайтах
І хтивими очами на мене споглядали,
Немовби намікаючі на связь...

Жека щезає в сусідній кімнаті. Хайло і Погонщік сінхронно в розпуці тикають у стінку факи. Через декілька секунд здаля починає завивати модем – Жека входить в інтернет зі свого комп’ютера.

ДІЯ ДРУГА.

Там же. Ті ж.

ГРОМАДЯНИН ХАЙЛО: (монотонно)
Усе однаково мені!
Однаковісінько, нє скрою:
Сприймав я все, що відбувалось
Неначе все це вродє й сталось,
Але із кимось - не зі мною.
І було мені все одно -
Шо рило ч’єсь, шо он – гімно (показує на підлогу. Там дійсно лежить гімно)
(Звичайно, крім себе радного
На інших сцяв, піднявши ногу
Не раз я під Бородіно)
Але коли ця леді Ді
Помімо іншої хєрні
Заходить сотий раз на дню
Й вопе “А я шо тут роблю?”
А я у відповідь - ні-ні,
Ох, не однаково мені...

ПОГОНЩІК ВЕРБЛЮДІВ: (заговорщицьким тоном)
Ти тіки уяви: одного разу
Зайшов я до сусідньої кімнати,
Де Жека із останніх сіл
Прєжалкоє влачіт сущєствован’є
І тіпа нєвзначай на монітора
Поглянув!
І зомлів.
Ніяка ділова перепіська там й не ночувала
До неї сватався якійсь, бля, підарас
Чи підприємець – цього не розгледів.
На весь екран – картіна доль людських,
Сплелись які в екстазі Аутлука,
Під акомпанемент клавіатури
І клацань миши. “Здравствуй мілий Боря”
“Я бєз тібя нє в состоян’ї жить”
“Тібя пращаю я, пака ти снова
Мінє нє кінул” І поруч –
“Ідітє в жопу, Станіславський”
“Між нами сажжени масти”
“Я нє хочу с тобою атнашеній”
“Іди до біса”, Господи прости.

ГРОМАДЯНИН ХАЙЛО (з Майданними інтонаціями):
Так ось на шо ця, вибачаюсь, жінка
Розтрачує фірмового Інету?
Коханця завела собі на втіху
Ату її! На роги! На багнета!!!

Обидва в шаленій відвазі підриваються з місця. У кімнаті знову з’являється Жека. В неї червоні щасливі очі. Вона вимахує кінцівками і танцює ритуальний танок племені “вачуті”.

ЖЕКА: (після закінчення ритуального танку племені “вачуті”)
Їбстись у рота, він мене кохає!
Нє, ну серйозно. Хайле, прочитай.

Простягає Громадянинові паперу з роздруковкою інтернет-послання.

ГРОМАДЯНИН ХАЙЛО: (налякано і сором’язливо)
Не можу. Сповнені інтиму,
Манав читати я листи.
Мені патустароннєй красати
Нє осознать нутро галіме.
(замислюється)
Ну всьо же я прочту. Вєдь інтєрєсно.
(читає вголос)
“Привіт, Жекусю!
Він...
(зупиняється. Виразно споглядає на Жеку, потім на Погонщіка. Знизує плечима і продовжує далі)
він мене кохає!

ЖЕКА:
Ось бачите! Ось бачите! Я знала!
Боріс, я йду до тебе, тільки причешу їбало!

ГРОМАДЯНИН ХАЙЛО: (читає далі на півтона нижче, так би мовити спеціально для Погонщіка)
“Тіпєрь мінє ти на хєр не потрібна
Спасібо за внюманіє. Пака.
Песе: тобі на вічну пам’ять
Я висилаю дуже файну хфішку
Шо називається “Піздєц нелюдський” -
Екзешний файл, який при роздруковці
Цього листа
В’їбе машину на хуй!
(Надєюсь, аб’ясніл панятна?)”

Хапається за голову і повільно осідає...

ПОГОНЩІК ВЕРБЛЮДІВ (сумно):
Не підприємець він – тепер згадав я точно...

Завіса

2004р.