Урок від собаки самоїда

    Влітку, проходячи повз одне із стареньких сільських обійсть, звернув увагу на білого волохатого собаку самоїда, який лежав у холодку. Познайомився з хазяїном собаки, літнім чоловіком, одним із "дачників", які виїжджають з міста на літо в село. Розговорились про погоду-город-здоров'я, чоловік  поскаржився на своє здоров'я - не вистачає для обробки грядок, вигляділи вони трохи запущеними, в бур'янах. Я співчутливо його підбадьорював, пес спокійно лежав та, висолопивши язика, охолоджувався. Однієї миті я відчув, що мій співрозмовник трохи "під шафе" і, очевидно, вже не перший день. Мої емоції змінились, бо не люблю, коли людина "під шафе" і скаржиться на своє здоров'я. Я уїдливо запитав, чи далеко ходити по горілку. Собака нашорошив вуха, в його очах блиснув хижий вогник і він з гавканням кинувся до мене. Якимось своїм емоційним відчуттям самоїд відчув мою нещирість. Собаку заспокоїли, а я отримав хороший урок: навіть з людини, яка тобі неприємна, не можна лукаво глузувати, а залишатись відвертим.