Коляда

До Свята, яке наближається: «Коляды з мЂст и з сЂл учением выженЂте; не хочет бо Христос, да при его рождествЂ диаволские коляды мЂстце то мают, але нехай собЂ их в пропаст свою занесет. Щедрый вечер з мЂст и з сЂл в болота заженЂте, нехай з диаволом сЂдит, а не з христиан ся ругает. Купала на Крестителя утопЂте и огненое скаканя отсЂчЂте; гнЂвает бо ся Креститель на землю вашу, што ся на день памяти его попущаете диаволу ругатися вами з вас же самых. Петр и Павел молят вас, если хочете от них ласку мЂти, да потребите и попалите колыски и шибеницЂ на день их, чиненые по Волыню и Подолю» (44).

Вишенський Іван

джерело

ПРО ОБЛИВАННЯ ВОДОЮ НА ВЕЛИКОДЕНЬ

Деякі з давніх беззаконників джерелам та озерам жертви приносили, аби помножилися плоди земні, а часом і людей у воді топили. В деяких землях Рссійських і до сьогодні давнього того безчинства обновлюється пам’ять, коли під час Пресвітлого Дня Воскресіння Христового молодь обох статей, або й старші, зібравшись, одне одного ніби задля якоїсь забави у воду вкидають, і випадає [деяким], намовою бісівською, кинутим у воду, чи об камінь, чи об дерево розбитися, чи втонути, і негідно втратити душу свою. Інші ж, хоча й не вкидають у воду, то поливають водою, тому ж бісу жертву давніх забобонів поновлюючи. Нині в звичаї втіху, а не жертви ідольські творять, проте, краще б тому не бути.

Шостий ідол — Коляда — бог празничний. На його честь свято велике місяця грудня 24 дня святкують 482. Хоча люди руські й Святим Хрещенням просвітилися, й ідолів викорінили, але дехто пам’ять того біса Коляди й до сьогодні не перестає поновлювати. Почавши з самого Різдва Христового, повсякденно збираються на богомерзенні ігрища, пісні співають, і в них, хоча й про Різдво Христове згадують, але тут же беззаконно й Коляду — давню спокусу диявольську — часто повторюючи, додають. До того, на тих же своїх законосупротивних зборищах і певного Typa-сатану 483 й інших [бісів] богомерзенних обряди вигадуючи, поминають. Інші [ж] обличчя свої і всю постать людську за образом і подобою Божою створену, деякими лярвами чи страшилами за образом диявольським створеним, закривають, страхаючи чи розважаючи людей, Творця ж і Сотворителя свого ображаючи, ніби не вдовольняючись чи гидуючи творінням Рук Його, що повністю належало б християнській людині облишити, а тим виглядом, якого надав йому Господь, вдовольнитися. І інші богомерзенні мерзоти вигадують, що їх і описувати не гоже.

Крім тих бісівських кумирів ще й інші ідоли численні кумири були — на ймення Услад чи Ослад, Корша чи Хорг, Дашуба чи Дажб, Стриба чи Стрибов, Симаергля чи Семаргл, і Макош чи Мокош 484. Тим же бісам потьмарені люди, немов Богу, жертви й похвали воздавали. Ця ж мерзота по всій державі Володимировій згідно веління його здійснювалася.

Послав же великий князь рссійський Володимир на своє місце до Великого Новгорода племінника свого на ім’я Добриню 485. І той, досягши Великого Новгорода, — як у Києві бачив творене Володимиром, так, наслідуючи його, зробив там, ідоли ставлячи, богами їх називаючи, і людям кланятися й треби їм приносити з примусу наказував 486.

482 Насправді такого окремого божества — Коляди — у слов’ян не було. Святкування кінця грудня — початку січні були первісно пов’язані з культом Велеса-Волоса (див. прим. 474).

483 В білоруських та інших східнослов’янських обрядових піснях пов’язаних із Купальськими гульбищами часто повторюється приспів "то-то!" або "туту-ту!" (Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси... — С. 127). Б. Рибаков, котрий пов’язує святкування кінця грудня — початку січня з Велесом, пояснює це так: "У святочній слов’янській обрядовості ім’я Велеса вже не згадується, але під новий рік і на масницю в піснях згадується тур; по селах водили бика, у маскарадах брали участь рогаті маски, іменовані "туром". Не позбавлено ймовірності, що у давнього Велеса могли бути дві звіриних іпостасі: більш архаїчна, мисливська — ведмідь (збережена на Півночі), і трохи більш пізня, зв’язана зі скотарством, — тур, що зустрічається в південних слов’янських областях від України до Далмації. Уведення християнства повинне було накласти строгу заборону на ім’я популярного слов’янського бога і могло сприяти появі у святочних піснях такого новотвору, як тур, туриці" (Рыбаков Б.А. Язычество древних славян... — С. 430).

484 Даний перелік ідолів є, власне, поєднанням тексту нині існуючого тексту "Повісті минулих літ" (див. його в прим. 471) та М. Стрийковського (див. Додаток 6), котрий, в свою чергу, базувався тут на писаннях Герберштейна (Рогов А.И. Русско-польские культурные связи... — С.56).

485 Див. прим. 464.

464 Мається на увазі Добриня — вихователь і воєвода Володимира І Святославича. Прототип билинного Добрині Никитича.

486 Порівн. в "Повісті минулих літ" (Ипатьевская летопись... — Столб. 67), а також у М. Стрийковського (див. Додаток 6) та в "Житіях святих" свят. Димитрія (Додаток 4).

Капище Перуна у Новгороді було побудоване у сосновому бору біля витоків Волхова із оз. Ільменя. Це урочище і до сьогодні має назву Перині (Рыбаков Б. Язычество Древней Руси... — С.253).

474 Мається на увазі прадавній слов’янський бог Волос чи Велес. "Літописне визначення Волоса як "скотьего бога" дає нам найважливішу сторону культу: Велес був богом багатства, скотарства, можливо, плідності. Вираження ідеї багатства за допомогою полісемантичного слова "худоба" (рівнозначного латинському "pecunia" — "худоба", "багатство") веде нас у зовсім визначену історичну епоху, коли головним багатством племені були саме худоба, череди великої рогатої худоби, "говяда", тобто в бронзовий вік. Однак, крім указівки на скотарство і багатство, ім’я Велеса має ще один семантичний відтінок — культ мертвих, предків, душ померлих..." (Рыбаков Б.А. Язычество древних славян... — С. 421). Втім, на думку того ж Б. Рибакова культу Волоса має ще глибше коріння і походить із прадавньої мисливської магії кам’яного віку, в т.ч. і пов’язаної з культом ведмедя (Там само. — С. 424). "Перехід до землеробства не вимагав нового переосмислення образа "скотьего бога", тому що скотарство залишилося істотним і незамінним елементом комплексного хліборобсько-скотарського праслов’янського господарства" (Там само. — С. 425). "Однак додаткові землеробські функції божества не затінили його основної сутності: аж до християнізації Русі Волос-Велес зберіг своє значення "скотьего бога" у буквальному значенні слова. Тільки лише в силу цього і могло відбутися заміщення Велеса за співзвуччям імен святим Власієм, що став на руському ґрунті заступником худоби аж до XIX ст.." (Там само. — С. 426). Цікавий момент протиставлення Перуна Волосу в літописній статті 907 року (угода з греками) Б. Рибаков розв’язує так: Волос був богом купців, на противагу Перуну — богу дружинників (Там само. — С. 421-422).

Саме Велеса, на думку Б. Рибакова, символізували добре відомі поганські зображення бородатого ідола з турячим рогом — "рогом достатку" в руках (Там само. — C. 427).

Святкування Велесу відбувалися близько кінця грудня — початку січня (за старим стилем) (Там само. — С. 428-429), причому власне Велесів день припадав, вірогідно, на 6 січня, і завершував весь святковий цикл (Там само. — C. 430A Ще одним багатоденним святом, також пов’язаним із переодяганням у звірячі шкури, а тому на думку Б. Рибакова, пов’язаним із Велесом були гуляння на масляну, Юріїв день (23 квітня), Туриці на Трійцю (відоме у західних слов’ян), та по завершенні жнив (Там само. — С. 431).

джерело СИНОПСИС КИЇВСЬКИЙ

В песнях, принадлежащих исключительно времени праздника Рождества Христова, заметно прославление небесных светил, так как в них беспрестанно упоминаются солнце, месяц и звезды; они представляются разговаривающими между собою, путешествующими и посещающими людей с целию даровать им всякое благополучие и урожай на предстоящий год. Вероятно, празднество рождения солнца было и началом года Известно, что песни, принадлежащие к празднику Рождества Христова, называются в Малороссии колядками, а те, которые поются под новый год, щедрівками от слова «щедрий вечір», как в народе называется вечер накануне нового года. Содержание этих песен большею частию — желание всякого счастья и благополучия хозяину дома и членам его семейства: чтоб небесные светила были к нему благосклонны, чтоб дождь окроплял его ниву; хозяйке желают, чтоб у нее телились коровы, плодилась птица; молодцу — чтоб он женился на красавице; девице — чтоб она вышла замуж за хорошего молодца; есть колядки с воинственным характером: молодцу желают, чтобы он одерживал победы, брал дани, изображают его покоряющим города. В «Синопсисе», книге, сочиненной в XVII в., мы встречаем объяснение, что у славян было божество, называемое Коляда. Многие верили в существование такого божества у язычников. Но при ближайшем исследовании оказывается, что слово коляда — латинское (calendae januarii) 8 и зашло к нам из Италии через Польшу. В Великороссии равнозначительным было народное празднество овсень, слово, заимствованное из финских языков; и у финских народов, с которыми великорусы имели ближайшую связь, были сходные обряду чествования годичных перемен. Содержание песен, принадлежащих к празднованию овсена (или таусеня), сходно с содержанием малорусских колядных песен; здесь, кроме того, поется о приезде лица, которое называется Овсень. К тому же виду остатков древнего языческого празднества отнести должно Плугу; в одной царской грамоте XVII в. запрещается праздновать овсень и вместе с тем кликать Плугу. Из различных толкований этого последнего слова едва ли удобнее принять мнение Афанасьева 9, что под этим словом следует разуметь действительно плуг и что он имел священное значение у земледельческого славянского племени. Многие из песен колядных относятся также к событию Рождества Христова, но и они представляют такие искажения, которые открывают собою остатки древних мифических представлений, так что в этих песнях именем Иисуса Христа заменилось прежнее языческое божество солнца рождающегося, а именем Пресвятой Девы Марии 10 заменилась древняя мать солнца. Что в язычестве было представление о матери солнца, показывает одна сказка, в которой герой-богатырь отправляется к солнцу и слушает его разговор с матерью.

8 calendae januarii і (лат.) — січневі (рос. — январские) календи; календами в Давньому Римі називався перший день кожного місяця.

9 Афанасьев Олександр Миколайович (1826 — 1871) — російський історик, літературознавець і фольклорист, автор праці «Поэтические воззрения славян на природу» (1866 — 1869), яка грунтується на концепціях міфологічної школи. Видав збірники: «Русские народные сказки» (вып. 1 — 8,1855 — 1864), «Народные русские легенды» (1859), «Русские заветные сказки» (1872). Див. також: Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избр. ст. М., 1982.

10 Діва Марія, Богородиця, Мати Божа, Мадонна — за християнськими релігійно-міфологічними уявленнями, земна мати Ісуса Христа, іудейська діва, яка чудесно народила Сина Божого від Святого Духа. Донька праведних батьків, Іоакіма й Анни, Діва Марія походила з царського роду Давида (через Нафана) і трирічною була віддана до єрусалимського храму на виховання. Найважливіші релігійно-християнські свята, що символізують етапні події земного життя Богоматері, такі: Різдво Богородиці (8 вересня), Введення до храму (21 листопада), Благовіщання (25 березня), Різдво Христове, Успіння Богоматері (15 серпня).

джерело