Ви  талановита  людина.

Під  талантом  сховано  дар,

Що  здіймає  потужні  крила

І  літає  вище  будь-яких  хмар!

Ви  майстер  на  всі  руки.

А  під  майстром  почуття  смаку,

Яке  назавжди  до  тіла  прикуте,

Роблячи  паличку  чарівну.

Ви  рідкісна  особистість.

Під  рідкістю скромна  душа,

Яка  підкорила  щирість,

Де  панує  людська  правота.

Ви  дійсно  заслуговуєте  більше.

Більше  в  тому, що  радієте  дню,

І, зліпивши  сонячне  тісто,

Розтопите  будь-яку  зорю.

Ви…Добре, від  сьогодні  «ти».

Радію, що  такі, як  ти, ще  є.

Недарма  вчора  світились  зірки,

Адже  людська  душа  ще  живе.

Без  тебе – згорить  літо.

Без  тебе – не  прийде  весна.

Без  тебе – зів'януть  квіти.

Без  тебе – лишуся  одна.

Без  тебе – вічна  зима.

Без  тебе – вночі  не  засну.

Без  тебе – щастя  нема.

Без  тебе – просто  помру.

Без  тебе – на  все  байдуже.

Без  тебе – зникнуть  слова.

Без  тебе – замерзну  дуже.

Без  тебе – колом  голова.

Без  тебе – немає  бажання.

Без  тебе –  кислий  настрій.

Без  тебе – піде  кохання.

Без  тебе – життя  згасне.

Без  тебе – серце  на  частки.

Без  тебе – світ  за  очі.

Без  тебе – тіло  на  куски.

Без  тебе – холодні  ночі.

Без  тебе – зійду  з  розуму.

Без  тебе – в  мить  посивію.

Без  тебе – буду  голодною.

Без  тебе – жити  не  вмію.

Без  тебе – очі  в  сльозах.

Без  тебе – не  існує  снів.

Без  тебе – хаос  і  крах.

Без  тебе – в  муках  дні.

Без  тебе – опущу  руки.

Без  тебе – взагалі  не  встану.

Без  тебе – гірше  отрути.

Без  тебе – усміхатись  не  стану.

Без  тебе – сльози  ливнем.

Без  тебе – чорні  хмари.

Без  тебе – гроза  грима.

Без  тебе  - в  серце  удари.

Без  тебе – не  уявляю.

Без  тебе – як  же  без  тебе?..

Без  тебе – знай, помираю.

Без  тебе – не  існує  мене.

                  Я  не   боюся  смерті... 

               Чекаю  її  з  нетерпінням.

               Прийму  як  рідну  дитину.

            Із  тихим  і  веселим  розтлінням 

               Згасаю...  І все-таки загину.

               З  душі  вивітриться  попіл

               І  невтілені  в  життя  сподівання - 

               Келих  несолодкого  напою –

               Невтішне, невдале кохання.

               Зітруться  всі  мої  сторінки,

               Вітер  спогади  до  небес  піднесе.

               Видно  з  висоти  квітки – вінки..

               Хтось  мені  гвоздики несе…

               Закипить  жаллю-болем  труна.

               Заревуть  ливнем  чорні  хмари.

               Впустить  тіло  до  себе  земля,

               Щоб  не  клеїлись  кошмари.

               Кілька  квіток  з’їсть  бур’ян,

               Частково  посушить  сонце,

               Аби  викрити  той обман,

               Який  хтось  в  душі  носить..

               Тільки мені  нічого  не  треба!

               Та  й  душа  не  позволить  просити.

                Що  мала, те  вже давно стерла .

                Прошу, шановні,  сльози  не  лити!

                Я  чекаю  смерть  із  нетерпінням.

                Давно  готуюся  до  неї.

                Із  нестерпним  кипінням

                У  снах  кличу  її  до  себе.

                Перед  Богом  помолюся

                За  всі  скоєні  гріхи.

                Перед  смертю  поклонюся,

                                   Що  не  відмовилась  прийти.