Нполеон без випічки.

  • 19.08.15, 22:00
Как приготовить торт "Наполеон" без выпечки? Оказывается для того, чтобы получить замечательно вкусный домашний тортик совсем не обязательно возиться с тестом и выпеканием коржей - вполне возможно приготовить торт и без выпечки, а просто с использованием вафельных коржей из магазина и других ингредиентов. Такой простой и быстрый в приготовлении, но вместе с этим удивительно вкусный, слоеный тортик чем-то напоминает любимый многими "Наполеон", вот только готовится он намного проще...

Итак, для приготовления данного варианта торта "Наполеон" вам будут нужны такие продукты: восемь круглых готовых вафельных коржей, пол килограмма сладкого крекера (можно с маком - тогда тортик получится еще оригинальнее), одна банка сгущенного молока, пол литра жирной домашней сметаны, полтора стакана сахарного песка, один пакетик ванилина, половина стакана грецких орехов, пять столовых ложек воды, три столовых ложки порошка какао, 20 граммов сливочного масла.

Жирную сметану нужно взбить с сахаром и ванилином. Грецкие орехи измельчить до состояния крошки. Из трех столовых ложек сахарного песка, какао-порошка, воды и масла приготовить глазурь.
Вафельный корж смазать слоем сгущенки и выложить на нее печенье, после чего идет слой сметанного крема и немного измельченных орехов, сверху на которые выкладывается следующий вафельный корж. Данную операцию следует повторить с каждым слоем, ну а последний верхний корж следует смазать глазурью из какао, ну а бока торта нужно смазать сметанным кремом.
Готовый торт необходимо убрать в холодильник на несколько часов, а еще лучше на ночь и уже только потом подавать. Еще рецепты ->

Швидше б їх порвало!

  • 19.08.15, 21:40

Больше всего россияне любят смотреть на Путина. Из 10 самых популярных телепрограмм 7 с его участием

  1. бла-бла-бла...
  2. @Mark__Shein @riarip Трансляция похорон Путина порвет все рейтинги.

     

Яблучний пиріг.

  • 18.08.15, 21:21

Яблочный Спас в 2015 году празднуют 19 августа. Согласно традициям, в этот день яблоки запекают, добавляя к ним сахар и мед. Мы подготовили для вас три рецепта для яблок, которые отлично подойдут для кулинарных экспериментов на Второй Спас.

Яблочный Спас: интересные рецепты с яблоками, которые можно приготовить на праздник

Читайте также: Яблочный Спас 2015: традиции и история праздника 

Яблочный пирог

Что нам понадобится:

лист готового дрожжевого теста
4-5 больших яблок
2-3 ст. ложки сахара
1 ст. ложка молотой корицы
30 г сливочного масла
2 ст. ложки панировочных сухарей

Как готовить яблочный пирог:

1. Разморозить лист готового слоеного дрожжевого теста и раскатать его. Форму для пирога смазать сливочным маслом, присыпать панировочными сухарями и распределить тесто по всей форме, даже по бокам.
2. Яблоки помыть, очистите от кожуры и сердцевины. Нарезать тонкими дольками. Нарезанные яблоки красиво выложите на тесто.
3. В маленькой кастрюле растопить сливочное мало и сбрызнуть им яблоки в тесте. Затем яблоки посыпать смесью из сахара и корицы. Выпекать пирог с яблоками и корицей в разогретой до 180-190 градусов духовке в течение 35-40 минут.

Читайте также: Воздушная шарлотка: как приготовить любимый яблочный пирог

Яблоки запеченные с творогом

Что нам понадобится:

8 яблок
220 г творога
2 щепотки корицы
мед
грецкие орехи

Как готовить запеченные яблоки:

1. Яблоки помыть и просушить бумажным полотенцем. Вырезать сердцевину, но до конца яблоко не прорезать. Грецкие орехи измельчить и смешать с медом, корицей и творогом.
2. Наполнить проделанные в яблоках воронки смесью из творога, орехов, меда и корицы.
3. Начиненные яблоки поставить в разогретую до 180 градусов духовку на 30 минут, предварительно постелив на противень бумагу.

Читайте также: Десерт, который не полнит: оригинальные рецепты печеных яблок

Яблоки в кляре

Что нам понадобится:

4 яблока
60 г муки
25 г сливочного масла
25 г сахара
1 яйцо
1 лимон
3 ст. ложки сметаны
1 щепотка соли
4 ст. ложки водки или коньяка
растительное масло

Как готовить яблоки в кляре:

1. Сливочное масло растопить, добавьть к нему сахар, соль, лимонную цедру. Все перемешать венчиком, остудить, затем вбить туда яйцо и еще раз перемешать.
2. Добавить сметану, водку и муку и тщательно перемешать. Консистенция теста должна быть похожа на смесь для блинов.
3. Яблоки помыть, очистить от кожуры и вырезать сердцевину. Затем нарезать кружочками толщиной примерно 1 сантиметр или дольками. В чугунке или на сковороде растопить  масло. Обмакнуть яблоки в кляр, дать им  немного стечь и положить их в раскаленное масло. Обжарить с двух сторон и выложить на бумажную салфетку, чтобы стекло лишнее масло. Посыпать сахарной пудрой.


Не гаснущее пламя.

  • 17.07.15, 01:01
http://os1.i.ua/3/1/8980360_bd35300c.jpg

Любви не гаснущее пламя
с божественного алтаря -
оно навеки между нами,
оно горит лишь для тебя.

---

Добро и зло - родные братья,
одна рука вскормила их.
Любви раскрытые объятья
подарят крылья для одних,
разбудят демона в других,
для третьих сбудутся проклятьем...

  Екатерина Орлова-Карлова

(вольный перевод отрывка поэмы американской поэтессы Эммы Уилкокс "Ангел или демон")

Тест.

  • 26.05.15, 02:20
10 каверзных вопросов
http://marketium.ru/tricky-question/
question

Test.

  • 26.05.15, 02:12

На какую собаку вы похожи, когда злитесь?
Говорят, что человек в гневе напоминает животное. Узнайте, на какую породу собак вы похожи, если вас разозлить!

Пройти тест!

У мене вийшла вівчарка. А у вас?

Ось так в Україні стають художниками.

  • 01.05.15, 16:40
Вікно в душу художників
Десять українських митців уперше показали свої рани між революцією і війною

Ольга ЖУК   

Робота Влади Ралко із «Київських щоденників». У Німеччині в одному адвокатському бюро по них дізнаються про Майдан і війну.
Під час Майдану я могла тільки писати про побачене. При тому відразу, як поверталася додому. Якщо ж у колі друзів чи колег заходила мова про революцію, у мене в горлі спалахувала пожежа, голос пропадав. Я німіла, аж доки не переходили на іншу тему. Минуло більше року, а мій голос про Майдан не повертався. Щомісяця по Україні відбувалися презентації все нових книг про ті події. Було дивно, як люди можуть про це так легко, усміхаючись на публіку, фотографуючись із келихом шампанського, говорити. Я не прочитала жодного есею, жодної публікації, де б знайшла свої переживання про ту свободу, яка пахла димом, блюванням від газу і кров’ю на асфальті. Днями у видавництві «Родовід» вийшла книга-альбом «Мінливий пейзаж: мистецтво України між революцією і війною» антрополога сучасного мистецтва Наталії Чермалих у співпраці з французько-канадським меценатом і галеристом П’єром-Лораном Буле. Після її прочитання мій голос повернувся. Після битви руками не махають, а пишуть книжки

— Наталю, чому ти вирішила написати книжку про Майдан і війну?

— Ідея належить П’єру-Лорану Буле, власнику галереї в Монреалі. Я з ним давно товаришую. Навесні 2014-го П’єр-Лоран приїхав у Київ і пройшовся через Майдан. Там ще були барикади, бруківка, туристи і паломники, люди у формі, революціонери, промови і пісні на сцені, прапори, розкидані каски, щити, квіти повсюди і, звісно, хрести в пам’ять про загиблих... Він запитав мене, чи художники щось творили на цю тему і чи не хотіла б я зібрати інформацію про нову хвилю мистецтва між революцією і війною.

— Що означає назва «Мінливий пейзаж»?

— Коли я почала роботу над цим проектом, в України змінювалися кордони. Крим вивісив російські прапори. Я тоді вже почала міркувати над тим, що географічні пейзажі — наче стійка суміш у хімії. Якийсь час вона існує каламутною, а тоді з’являється осад. Це гарна метафора для революції та її наслідків. Лише краєвид може бути водночас мінливим, аполітичним і при цьому наскрізь політизованим.

Перша назва книги була французькою — Paysages Instables, що має два значення — мінливий пейзаж або ж нестійкий стан. До речі, книга вийшла російською і французькою. Зараз готується українсько-англійська версія. Розрахована як на українців, так і на іноземців. Я б сказала, на необізнаного у темі Майдану і війни читача. Ми презентуватимемо її в Канаді, США, Франції та Швейцарії.

— Зараз так повелося, що як тільки людина починає розмірковувати про революцію або ж на щось претендувати, хоча б на написання книги, її відразу запитують: «Ви були на Майдані?»

— Цей рік я провела в Києві і постійно була там, працювала з французькими медіа. До Нового року мала думку, що ця політична ситуація скоро минеться. Та після повалення Леніна зрозуміла, що криза поглиблюється. У мене виникло передчуття чогось страшного, відбувся перший сплеск насильства. Сьогодні Ленін, завтра — людська кров. Стало очевидним, що люди не розійдуться, ними заволодів революційний запал.

— Багато митців зробили проекти про Майдан. Деякі вже об’їздили півсвіту. З них ви вибрали рівно 10.

— Спочатку були роботи. Перший проект у книзі — серія «Майдан» фотографа-документаліста Олександра Глядєлова. Він послужив як точка відліку. Більш концептуальні фотографічні проекти представили Микита Шалений, Сергій Братков і Марі Басташевська, яка, до слова, єдина іноземка у книзі. Є багато графіки Влади Ралко, Микити Кадана, Алевтини Кахідзе, групи «Шило». За художників говорять їхні роботи, це завуальована аналітика, яку можуть сприймати люди з аналітичним складом розуму. Мені хотілося дати їм голос. Так у книзі з’явилися дві частини — візуальна і відверті розмови з митцями.

Художники не можуть боятися

— Ваші герої говорять про розчарування після революції, дебош на кухнях Майдану. Художники не боялися, що суспільство їх засудить?

— Метою книжки була максимально відверта розмова щодо політики з художниками, які не виступають політологами чи експертами. В даному випадку вони є звичайними громадянами. З одного боку. З іншого — я вибрала художників, які мають чуттєвість, рефлективність щодо цих подій і внаслідок чого зробили твори мистецтва. Мені здається, що вони дійшли більш складних висновків, аніж люди соціальних наук.

Усі художники в цьому проекті наскрізь політизовані. Візьмемо Алевтину Кахідзе. Вона начебто каже, що до політики не має ніякого відношення. При цьому щодня по п’ять годин розмовляє з мамою, яка відмовляється покидати окуповану Жданівку Донецької області. Художниця каже, що мама, на відміну від інших жителів Донбасу, не вигадує реальність. На запитання, хто стріляв по Жданівці, відповідає: «Ти хочеш, щоб я вийшла з підвалу і подивилася хто стріляв?» Якщо мирні жителі залишилися живими, вони не знають, хто в кого стріляє. Внаслідок цих розмов Алевтина малює щоденники. Або ж Олександра Глядєлова, який був поранений на Донбасі і в його нозі досі залишився осколок. Тож художники, які працюють із політичною тематикою, не можуть боятися. Вони мають право на автономний погляд і вимушені мати позицію. Можливо, деякі люди думають, що розчаровані, але це не так. Насправді вони глибоко задумані. Після піднесення завжди приходить спад. І не треба сприймати його як кризу, розчарування. Це час для обмірковування ситуації, аналізу. Ще рано опускати руки.

— Я б iз тобою посперечалася, що художники не можуть боятися. Нещодавно біля Верховної Ради ввечері двоє спортивних молодиків побили кастетом мало не до втрати свідомості відомого мистецтвознавця Олексія Титаренка.

— Я так розумію, що то не політичне замовлення. Це побутове вуличне насильство, пов’язане з війною. На Майдані відбулася низка подій, коли ми легітимізували насильство. Одні говорили: «По-інакшому не могло бути», інші: «Так і треба». Відтоді жорстокість набирала обертів. У своїх роботах та інтерв’ю про ескалацію насильства добре сказала Алевтина Кахідзе. Влада Ралко розповіла, що на Майдані наче відкрили фіранки, і ми змогли подивитися на майбутнє, а потім це сталося у контексті всієї країни.

Мені здається, що велика жорстокість на сході йде на спад. Та через ці події насильство в нашому соціумі стало, на превеликий жаль, звичним явищем. При цьому воно завжди входило у політичний досвід. У нас є дві політичні мови — діалог і дати по обличчю.

Тіло не витримувало, екстазі допомогло

— Можна сказати, що відбувається повернення 90-х, про які ніхто не має приємних спогадів. Зараз маємо 2015-й. Чи буде ностальгія за сьогоднішнім часом?

— Можна вже ставити питання, чи є ностальгія за Майданом. Нікіта Кадан вважає, що буде третій Майдан. Я не робитиму передчасних висновків. У мене є ностальгія за єднанням різних людей навколо ідеалістичного проекту нової країни. Тоді була відсутня раціональна економічна вигода.

— Одна з твоїх героїнь, Альона Везза, розповіла, що фотографувала під впливом екстазі. Але Майдан має бути тверезим. Це провокація?

— Вона невідома і не знаю, чи продовжуватиме займатися мистецтвом серйозно. В Альони конфлікт iз її коханим у Парижі наклався на ситуацію в Україні. І цей вибух призвів до того, що вона захотіла займатися фотографією на Майдані. До того Альона не мала стосунку до мистецтва. На її прикладі мені здалися ілюстративними стосунки між Європою та Україною. Її французький хлопець із певною дистанцією ставився до політики, революція його не цікавила. У них почалися непорозуміння ще в Парижі, які були пов’язані з його зверхністю щодо українського походження Альони. Дівчина почувалася чужою, не могла ввійти в його коло. На цьому ґрунті у неї формувалася політична позиція. Альона почала осмислювати, що вона українка, в Києві почувається добре, бо тут є люди, які її підтримують.

— У книзі мене зачепила історія Сергія Браткова, харків’янина, який мешкає у Москві. Ти знала про його ставлення до Майдану?

— Завдяки цьому проекту я познайомилася із Сергієм. Спершу натрапила на його серію робіт «Замовляння» в інтернеті. Він фотографував глухе російське село. Сергієві пейзажі відображали мої почуття щодо революції і війни. Тож я вирішила поїхати до Браткова в Москву. Художник зустрів мене як рідну. Розповів, що дуже перейнявся подіями на Майдані, так сильно, що аж захворів. Він три тижні не міг ходити. «Коли живеш у Москві, переживати політичні зрушення набагато складніше — через відсутність середовища і можливості поділитися думками», — зізнався мені Братков. У цій книжцi художники вперше діляться думками не тільки про революцію, Донбас, Крим, а й про своє дитинство, розпад Радянського Союзу, науковців, які змушені вирощувати троянди і продавати їх на базарі, а також про Леніна, якого дітьми вдягали у пальто, бо думали що йому холодно. І за цей вчинок їхніх батьків викликали до школи і виписували догану. Ось так в Україні стають художниками.

І/в УМ

Кримінальний магнетизм радянського живопису.

  • 22.04.15, 11:55
Цінителі прекрасного в погонах 
Справу про викрадення картин класиків соцреалізму з музеїв Умані та Ямполя вже шість років затягують у судах, бо стосується місцевих екс-керманичів
Тетяна ПАРХОМЧУК   

Ямпільський краєзнавчий музей втратив безцінні полотна.
Одним із найпопулярніших напрямів колекціонування в Україні вважають радянський живопис другої половини XX століття, а саме з 1945-го по 1989 роки. Цей сегмент ринку сягає 40% продаж. Якщо ж подивитися на статистику крадіжок у вітчизняних регіональних музеях, картини саме цього періоду здебільшого потрапляють до рук злодіїв — і не випадково. Мистецтвознавці стверджують, що цей живопис ментально близький, упізнаваний, зрозумілий. Найчастіше на картинах зображені реалістичні сільські пейзажі, натюрморти й портрети. А завдяки практиці формування музейних фондів, яку проводили радянська Спiлка художників та Держфонди, навіть невеликі регіональні музеї можуть похвалитися цікавими колекціями. Чи не в кожному з обласних музеїв є роботи зірок радянського живопису на кшталт Сергія Шишка, Миколи Глущенка, Сергія Григор’єва, Тетяни Яблонської та інших.Кримінальний магнетизм радянського живопису

Водночас маленькі музеї з хорошими колекціями стають порівняно легкою здобиччю для крадіїв. І хоча фахівці стверджують, що продати крадену роботу неможливо, все ж арт-дилери визнають, що картини кримінального походження таки купують колекціонери, що замовили крадіям дістати конкретне полотно конкретного художника з конкретного музею. Привабливість картини радянського періоду визначає насамперед ім’я її автора. Ці імена не втратили в ціні навіть у період кризи, і, на думку галеристів, колекціонери цінуватимуть їх завжди.

Уже шість років триває розгляд кримінальної справи про викрадення картин класиків соцреалізму Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка та інших з ямпільського (Вінницька область) та уманського (Черкаська область) музеїв. Чотирьох «любителів мистецтва», два з котрих — у погонах, звинуватили у викраденні 21 полотна майстрів періоду соцреалізму. Одинадцять картин одразу повернули музеям. Інші — досі в розшуку. Найдорожчу з картин експерти оцінили у 35 тисяч доларів.

Загалом під час перших слухань справи склалося враження, що детективна доля цим полотнам готувалась заздалегідь, з моменту появи їх у згаданих музеях — більше восьми років тому. Це вже був не радянський період і про рознарядку Держфонду не йдеться. Вважалося, що викрадення народного надбання з музеїв невеличких міст не викличе ажіотажу, як це могло б бути хоча б у тих же обласних музеях. Однак на початку судових слухань цікавість ЗМІ та громадськості була досить високою. Але затягування, перенесення засідань судів з одного населеного пункту в інший заколисали загальну цікавість ще на першому році судових проваджень. Слідкувати за перебігом справи залишилися найупертіші та правозахисники.

Отже, в судах у справі крадіжки картин допитують екс-начальника Ямпільського міжрайвідділу СБУ, екс-заступника начальника Уманського райвідділу міліції, колишнього директора Уманського краєзнавчого музею, директора Ямпільського водоканалу. У статусі свідка у справі проходить колишній ямпільський воєнком.

Картини «позичили»

Передісторія є такою. Тимчасово, на момент синхронних ревізорських перевірок, аби прикрасити свої робочі кабінети й справити враження на інспекторів, керівники Ямпільського райуправління СБУ, вiйськкомату та водоканалу попросили в дирекції музею картини класиків соцреалізму. Музейні картини цінителі живопису отримали, але із зустрічним проханням виготовити нові рамки, бо старі розсохлись.

Нові рамки музеї отримали з новими полотнами-підробками! Оригінали ж опинились у сільському будинку батьків директора водоканалу, де їх замінили на копії, якi через кілька місяців «повернули» музею. У цей же будинок вивезли й картини з Уманського музею, де для виставки їх позичив заступник керівника райвідділу міліції.

Співробітники музею в Умані швидко виявили, що з міліції їм повернули не оригінали Яблонської, Шишка, Глущенка, й відразу заявили про це в СБУ. Слід зазначити, що, коли аферу було викрито, уманських музейних працівників кілька разів «посували» від свiдчень у суді. Під різними приводами, найчастіше — переносили судові засідання. По колу перенесення судових засідань у часі йшов їхній кругообіг і в просторі: з Ямполя — в сусідній райцентр Крижопіль, звідти у різні суди Вінниці й знову в Ямпіль.

Водночас змiнювали і сценарії. Спочатку всю вину на себе взяв директор водоканалу, мовляв, це він узяв картини в офіцера СБУ та воєнкома для виготовлення рамок, а повернув їм копії. Потім висловлювались відводи суддям. А на останньому судовому засіданні на початку квітня цього року знову перенесли дату слухання — оголосили перерву до 13 травня у зв’язку з неявкою адвоката колишнього директора уманського музею.

Через неспішне судочинство відбулася i перекваліфікація звинувачення, зокрема екс-начальнику Ямпільського міжрайонного відділу СБУ. «Тепер йому пред’являють статтю лише про халатність, злий умисел відпав», — зазначає правозахисник та журналіст Василь Кізка.

Хто наважиться знайти вкрадені полотна?

Станом на 2010 рік у розшуку значилися три роботи Миколи Глущенка: «Баржі», «Засніжена дорога», «Ліс». Мистецтвознавці говорять про Глущенка як про непересічну особистість, художника європейського рівня, його вважають корифеєм українського імпресіонізму. Химерна доля додала до його мистецької роботи ще й діяльність розвідника-нелегала: на радянські спецслужби він працював як агент «Ярема».

Глущенко — один із найпопулярніших на вітчизняному ринку українських художників радянського періоду. Ціни на його роботи незмінно високі, їх коливання залежить, зокрема, від розмірів роботи, як і картини Шишка. Полотно «метр на півтора» коштує близько 100 тис. доларів. Стиль Глущенка близький до французького імпресіонізму, тому його роботи сприймають як альтернативу на порядок дорожчих картин французьких митців.

Щодо вкрадених робіт Сергія Шишка зауважимо, що середня вартість однієї його роботи коливається від 50 до 100 тис. доларів. На початку 2010 року в розшуку перебували чотири його картини: «Зимовий етюд», «Зимовий ранок», «На верховині. Карпати», «Осінь у Голосієві». Та історія крадіжок картин Шишка не спинилась у Ямполі та Умані. У тому ж таки 2010 році з кабінетів столичної мерії щезли чотири картини Шишка. А в лютому 2011 року з Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя вкрали ще дві картини художника.

Тетяну Яблонську в 1997 році ЮНЕСКО визнало художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив «Жінкою року 2000». У незалежній Україні пані Яблонську визнали прижиттєвим класиком. У 1998 році її було відзначено найвищою нагородою України — премією ім. Тараса Шевченка за творчу діяльність. У 2001 році Яблонська стала Героєм України. У 2006 році її іменем було названо вулицю в Києві. Після інциденту на виставці «Український живопис 1945—1989. З приватних колекцій» (2004), під час якої родина художниці висловила сумнів у справжності чотирьох робіт Яблонської, ціни на її роботи впали. З 2004 року експертизою робіт Яблонської займається лише її донька Гаяне Атаян.

У 2010 році у розшуку значились п’ять картин Яблонської: «Інтер’єр з мисником», «Красний угол», «Осіннє вікно», дві роботи з серії «Інтер’єри Полісся».

І, можливо, зважаючи на таке затягування справи, згадані полотна давно вже прикрашають маєтки тих, хто впевнено почувався тоді та, очевидно, не менше впевненості має і сьогодні.

Україна молода.

Навіки молодий.

  • 22.04.15, 11:45
Навіки молодий 
Іменем загиблого 19-рiчного студента-кіборга Святослава Горбенка названо кафедру «Методики викладання східних мов»
Олена КАПНІК    

Батьки героя на вшануванні його пам’яті. (Фото  Юрія САПОЖНІКОВА.)

Більше півроку минуло з дня загибелі 19-річного студента-японіста КНУ Святослава Горбенка в боях за Донецький аеропорт, але довгий час у багатьох корпусах вишу стояло фото Славка, куди студенти-ровесники несли квіти та свічки. А вчора в Інституті філології біля 83-ї аудиторії урочисто відкрили меморіальну дошку героя. Вчена рада університету прийняла рішення про заснування іменної стипендії Святослава Горбенка, яку будуть призначати вже з нового навчального року студентам-японістам Інституту філології, а кафедру «Методики викладання східних мов», де Святослав вивчав японську мову, назвали його іменем. Серед критеріїв призначення стипендії буде не лише успішність у навчанні, а й участь у суспільному житті вишу і країни в цілому та активна громадянська позиція.

Завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології КНУ Іван Бондаренко розповідає «УМ», що загибель Святослава сколихнула усіх. «Святослав насправді був дуже скромною людиною. Вперше я його побачила, коли він зайшов до нас на кафедру складати академрізницю. Високий такий, красень. Добрий хлопчина і завжди усміхнений. Я йому кажу, мовляв, нашим філологиням дуже пощастить навчатися з таким студентом. Він аж зашарівся. Мене дуже зачепила звістка про його загибель, тому я вирішила знайти більше інформації про нього. Так, я спілкувалася з його побратимами, одногрупниками з Києва і Харкова, вчителями і батьками. Тепер таке враження, що Святослава я знала все життя», — ділиться думками «УМ» активістка й аспірантка Інституту філології Каріна Дорошенко.

На церемонії вшанування були і батьки Славка. Батько, Сергій Олександрович, приїхав із сином до столиці з початку Революції гідності — Святослав вступив до лав харківської самооборони, а він став лікарем на Майдані. «Я не кажу, що він помилився, що пішов у бій за святу справу, але дуже жалкую, що він пішов тоді, 17 серпня, таємно, не поговоривши зі мною і мамою, залишивши лише листа. Ми пережили страшні три тижні невідомості і пошуків, адже звідти він уже не міг нам зателефонувати. За допомогою друзів я знайшов його лишень 9 вересня, якраз перед відправкою на фронт. Це була незабутня наша остання зустріч з ним живим, наша незабутня розмова. Я відпустив його. Знявши з шиї іконку з хрестом, які носив мій дід під час війни, а я — на Майдані, повісив йому на шию і благословив», — згадує батько.

Про свої поневіряння після смерті сина Сергій Горбенко тепер практично не каже. Втім, попри справжню любов і шану у виші, де він провчився лише кілька місяців (Славко перевівся до Києва з Харкова у 2014 році, коли в рідному місті його життю почали реально загрожувати проросійськи налаштовані молодики, а пізніше змінив конспекти на автомат, записавшись добровольцем у склад ДУК «Правий сектор»), добитися визнання своїх заслуг перед державою батькам хлопця досі не вдалося. Батько Святослава вже котрий місяць оббиває пороги державних установ iз надією отримати для сина статус учасника бойових дій, утім поки чує лише відмови. У Міноборони заявили, що розгляд документів бійців добровольчих батальйонів не належить до їхньої компетенції, бо вони «не є військовослужбовцями та працівниками ЗСУ». У листі Держслужби України повідомляється, що «надання статусу учасника бойових дій особам після їхньої смерті законодавством не передбачено». «З побратимами Святослава ми звернулися до юристів, аби доводити статус через суд. Із прийняттям закону про добровольців теж нічого, на жаль, не змінилося, бо в законі теж прописано «за умови, що батальйон підпорядковується ЗСУ, МВС чи Нацгвардії». А ДУК офіційно нікому не підпорядковується. Допомоги від держави не було жодної. Гроші на поховання виділив профком КНУ, на пам’ятник на могилі гроші дає «Правий сектор», — коментує «УМ» Каріна Дорошенко.

Україна молода.

Учиться, учиться и еще раз учиться!

  • 10.01.15, 10:10
Ты не сможешь простить своих учителей за то, что они не показали тебе эти 10 математических трюков!

07.01.2015 Советы


Если ты плохо знаешь математику — это не твоя вина, тебя просто не научили этим математическим трюкам. Очень жаль, что им не научат тебя на уроках математики, ведь с ними любые расчеты становятся элементарными.  Ты легко сможешь считать в уме, зная эти гениальные секреты математики.

Все они очень полезны, но мне больше всего приглянулся последний. Сладкоежки будут очень рады, что их пристрастие к шоколаду еще и способствует активизации мозговой деятельности.