Медичне. Справжнє.

Є в мене знайома, хороша дівчинка, ми разом навчалися, з медичної династії. Тато був головним лікарем шкірно-венерологічного диспансеру, дідусь, прадідусь..., тож всі три доні також пішли тею стежиною. Одна викладає на кафедрі, друга відкрила приватну клініку вже, третя - молодша - моя знайома - нині начмедствує у тому ж таки диспансері з претензією на підвищення до головного лікаря. Була минулого тижня в їхньому мальовничому містечку в гостях, кавували, згадували, реготали... Старші сестри обрали венерологію, а ця взяла дерматологічний профіль. Татко ще в них при пам'яті, в місцевому училищі працює, заслужений лікар, все таке.
І от розповідає випадок з власної практики. Прийшла пацієнтка, 26 років, доглянута, скаржиться, що тиждень тому знайшла котеня на вулиці, забрала додому, помила, нагодувала. А на ранок пішли висипки на руках якісь дивні...
Доктор просить руки показати, пацієнтка показує, відповідає, що вже все минулося... Тоді лікар каже, що вже й допомогти нічим не може, раз сиптомів немає. А пацієнтка дістає у кульочку вбитий трупік котеняти з сумочки. "Ось, - каже, - лікарю, подивіться, може щось знайдете. Воно померло ще позавчора, а я не мала часу раніше прийти, тож у морозилку вкинула, щоб вам показати....
Дохтєр молодець, жоден м'яз на обличчі не напружила, виписала направлення до психіатра на консультацію. Каже, місяць минув з того часу, а досі пацієнтів боїться і займається лише адміністративною роботою тепер.
Люди, будьте адекватними, бережіть лікарів!