Не треба більше зайвих слів, Мене спинить ти не зумів, На щастя може, може на біду. Болять не прошені думки, Ти ще на відстані руки, Але так сталося, і я від тебе йду. І мій літак злітає в ніч, А ти не можеш зрозуміть, Чому так швидко догорів вогонь. Втікаю я від звичних фраз, Від поцілунків і образ, Від ніжності твоїх долонь. Приспів: Прощаю і прощаюся, До тебе знов вертаюся, Від спогадів іду до забуття. І все чомусь пригадую, Як падав сніг на райдугу. Любов, на жаль...

Читати далі...

Лишився там мій перший сміх, І перший плач, і перший крок. Там я літала уві сні Серед зірок, серед зірок. Там квітли сонячні сади, Текла в річках жива вода, І буде мама там завжди, Завжди красива й молода. Приспів: Розтали, зникли в далині Мого дитинства світлі дні. Там день був довгий наче вік, Ховався вечір серед трав. Там Дід Мороз на Новий Рік В торбинці щастя дарував Там досі небом пахне сніг, Злітають зорі до вікна. Виходить звідти сто доріг, Та не вертає ні одна...

Читати далі...

Я так чекав тебе, чекав, що сни здійснилися... Мені вуста, твої вуста ночами снилися. Щоб ми зустрілися в житті під цими зорями, Назвавши їх на самоті своїми долями... Сама любов для нас обох той час зазначила, Ти на долонях рук своїх мене побачила, Зійшлись дві лінії в одну дорогу зоряну, Як два струмка в одну ріку дощами сховану Я нiколи, нiкому тебе не вiддам! Хочу бачити, чути, любити щодня. Я нiкого, нiколи ще так не кохав, Я так довго, так довго на тебе чекав. Я завжди...

Читати далі...

Неначе переповнена душа Вирує річка ранньою весною. Вона біжить, бурлить і поспіша І покриває береги водою. Так і в людини інколи бува, Що почуття виходять з-під контролю І вже не може мислить голова Й не володієм ми собою. Але коли спадає біг води І у душі втихає вихр крилатий, Погляньте ви назад, на береги, Чи щось бува не встигли поламати? ( автор, нажаль, не відомий )

Ходить ніч твоя, ходить ніч моя, Їм не велено ночувать. Коло кола ти, коло кола я - Велим-велено начувать. Приспів: Що то ніч твоя, що то ніч моя, Що то ти є ти, а то я. Де рука твоя, де рука моя - Не живе там ніч золота. Коло кола ти, коло кола я, Заліта душа за літа... Приспів (2)

Цвинтар кохання. Мільйони гробів, Та нема тут свічок, Нема і вінків. Навколо цієї сумної оселі Птахи лиш співають Пісні невеселі, І чорні могили Купаються в смуті. Ось зовсім ще свіжі, Ось старі і забуті. На кожній могилі Ростуть диво-квіти, Барвисті пелюстки, Ясні самоцвіти. А ці дивні квіти – Ненароджені діти, Усі жертви зради, Розлуки і муки. А зрада, ніколи вона Не дрімає. З світанку до ночі І з ночі до ранку У чорній одежі По світу блукає. І знов десь...

Читати далі...

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш...

Читати далі...

Я і в думці обняти тебе не посмію, А не те, щоб рукою торкнутися смів. Я люблю тебе просто - отак без надії, Без тужливих зітхань і без клятвенних слів. Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба, Адже й так ти мені стільки щастя дала. Василь Симоненко

Pour avoir la foi - il faut etre charbonnier Pour etre mal chausse - il faut etre cordonnier Pour seduire la foule - faut chanter la peche aux moules Et pour pas payer d'impots - il faut naitre a Monaco! Et c'est comme ca, honni soit qui mal y pense Faut souffrir en silence Ca sert a quoi de vouloir quitter la France Quand on est auvergnat? On peut pas tout a la fois Siffler l'apero et l'opera On peut pas, c'est vident Payer comptant quand on n'est pas content! Et...

Читати далі...

В дні, прожиті печально і просто, Все було як незайманий сніг. Темнооким чудесним гостем Я чекала тебе з доріг. Темнооким чудесним гостем Я чекала тебе з доріг. Забарився, прийшов нескоро. Марнувала я дні в жалю. І в недобру для серця пору Я сказала комусь: - Люблю. А буває - спинюсь на місці, Простягаю руки без слів, Ніби жду чудесної вісті З невідомих нікому країв... Є у серця така покута - Забувати скоріше зло, Аніж те, що мусіло бути І чого в житті не було.