Профіль

Ветер города

Ветер города

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Ой.

  • 20.09.07, 17:12
- Снимай трусики и поворачивайся задом.
- Нет, Дима, я в зад не хочу.
- Да ты не бойся, Наташа, это не больно.
- А Ленка сказала, что больно.
- Ленка вертелась, я попасть толком не мог, вот и вышло больно.
- Я стесняюсь.
- Наташа, мы друг друга ещё со школы знаем. И вообще, меня стесняться не надо. Для меня нет никакой разницы мужчина ты или женщина.
- А ты можешь не смотреть?
- Как же я попаду, если смотреть не буду?
- А ты наощупь.
- Придумаешь тоже, наощупь... Ладно, открой рот. На вот, глотай... Только таблетка - это ерунда. Укол надёжнее. Иди, скажи там, чтоб …

Батько.

Сидить на лаві сивий батько,

На дочку дивицця свою.

Підлогу миє, роботяща.

Красива як весна в маю.

 

Кремезним голосом питає

У жінки «Чуєш но, стара,

Це ж скільки років нашій кралі?

І гарна станом, пишна вся.»

 

«Та шо ж ти, дурню, се питаєш,

Чи з глузду з*їхав обладуй.

Згадай коли кохались разом.

-відповідає- Порахуй!»

 

Старий димком із люльки пихнув

Поглянув на своє дівча,

Сказав своїй любимій жінці:

«Та я вже бачу шо пора…»

© Ветер Города

Утро нах....

Мозг неудержимо старается выпасть. Похмелье нах. Фшопу работу. Нихера сьоня делать нибуду. Чистый шетверх мля. Очисчаюсь от труда. В субботу свадьба друга. Ужос. Сопьюсь к чёрту. Странная вещь, спохмела неудержимо хочется секса.....

ДАЇ

На виїзді зі Львову, ранком,

Стоїть гарнюній пост ДАЇ

І парубок красивий в формі

Із палкою стоїть на нім.

 

Спиняє пешу ліпшу тачку:

«Добридень пане!». «Шо такє?»

«А покажіть-но документи

І вийдіть, пане, на шоссе»

 

«Будьласка!» все зробивши чинно

Являється з машини хлоп

У гарній білій вишиванці,

Красивий станом, моцний лоб.

 

І усміхається тихенько

У вуса посмішку хова.

«Шо? В пана сьодні гарний настрій?

«Та гарний так, шо аж овва!»

 

«Будь ласка, пане мій шановний,

-його даїшник попросив-

Багажник покажіть ваш повний

Бо в нас порядок є такий»

 

«Нема питань!» відповідає

Йому карпатський той водій

Багажник чемно відкриває

А там лежить мішок брудний.

 

В мішку розрубані частини

Людського тіла, крові густо…

«То є москаль? – Вуйко киває-

Яке жахливе самогубство!»

© Ветер Города

Особливий день!

Село красиве на Волині.

Іде по вулиці вуйко

І раптом чує крик мужчини

Неначе ріже хто його.

 

В подвір*я входить, бачить

Батько зловив якогось москаля

І прив*язавши до колоди

Старою пилкою пиля.

 

Питає в нього: «Тату, що ви,

Невже нема рушниці в вас?

Направте в нього і патрони

Усі ви випальте за раз.

 

А чи нема у вас сокири

Красивої , з важким держалом?

Візьміть її і москалю

Строміть у лоба, й їжте сало.

 

А може в вас мотузка є,

Товстенька з ниткою тугою?

Візьміть її і москаля

Повісьте тута під сосною»

 

«Та ні, всьо теє в мене є.»

Йому старий відповідає.

«Так в чому ж справа? Шо такє?

Навіщо ці дурні діяння?»

 

«Ти розумієш сину мій,

Всьо то канєшно обалдєнно.

Но сьодня в мене добрий день.

Є в мене час і є натхнення!»

© Ветер Города

Підозра.

Раз на узліссі, їжачок

До мишкі підійшов непевно

В ручає їй букет цвітов

І либицця собі блаженно.

 

Спитала мишка «Це мені?»

«Тобі.» «Ти шо їжак сказився?

Щось я нічого не пойму,

У чом підйобка? Ти вкурився?»

 

«Та нє. – заводить їжачок –

Погода просто пречудова,

Співають пташкі, он струмок,

Веселка в небі кольорова.

 

В повітрі тхне весною ніжной,

І сонце сяє надомною.

Усею радістю своєю

Хотів ділитися з тобою!»

 

Хоча і стрьомно їй було

Взяла букет вона у лапи,

«Оно спасіба, токо ёж,

Іди, на всякий случай, нахуй!»

© Ветер Города

Жизнь.

На горизонте леса нить,

Пред ним лежит зелёно поле.

Я знаю там село стоит.

Оно охвачено войною.

 

Пылают пламенем нещадным,

Дома с несчастными людьми.

Они погибнут все напрасно,

Они на смерть обречены.

 

Я издали за всей картиной

Смотрю с слезою на глазах.

Он всё разрушил, всё что было

Угробил страшный, лютый враг.

 

Вот в небо пыль взвинтилась лихо

Шесть всадников в угаре злом,

Несутся в сторону мою

А с шашек кровь течет ручьём.

 

Сбавляет свой галоп главарь

И лихо с лошади слетев

Из ножен меч свой достает

В желании пролить свой гнев.

 

К седлу привязана узлом

Веревка, с телом бездыханным

За лошадью тащил его

По шляху устланном камнями.

 

То дева юная была

Чья жизнь оборвана так нагло.

И вот сверкнула сталь клинка

И сердце девичье угасло.

 

Травою кровь смахнув с меча

И узел лихо разрубив

Он оседлал опять коня

И вновь галоп. Он полон сил.

 

На горизонте леса нить

И выжжены стоят дома.

Лишь реки крови говорят

Что здесь когда-то жизнь была.

 

А было то в веках далёких.

А тот безумец - то был я.

Во сне прожил я за другого.

Наверно прошлая моя.

© Ветер Города

Створіння.

Одного дня, на чистім полі,

З*явилось дещо незвичайне.

Сиділо, мигало очима,

І якось зирило нахально.

 

І ні на шо не було схоже.

Оце створіння чудернацьке.

Присутністю своєю хижой,

Шугало всіх людей зненацька.

 

Манєнькі в нього були вуха,

І здоровєнні оченята.

Кігтясті волохаті лапи

І чорні ратиці на п*ятах.

 

Якогось кольору страшного

Було створіння це незнане.

Неначе темного рудого,

І ніби скрізь червоні плями.

 

Чого хотіло від людей?

І звідкіля таке з*явилось?

Хотів піти від нього, та

Воно за мною причепилось.

 

От падло. З тисячі людей

Які проходили повз нього,

Обрало, капосне, мене,

І волочилось аж до дому.

 

Та в хаті якось вмить затихло,

І навіть почало махати

Обрубком куцим, що хвостом

Привикли люди називати.

 

З сміливістю шо варта бога,

Торкнувсь тремтячою рукою

Його скуйовдженого чуба,

Воно ж - задригало ногою.

 

Мені здалося ненароком

Шо в слинявій, зубатій пащі,

Щось типу посмішки з*явилось

І на мій погляд він став кращий.

 

Рішив оставить його дома,

А шо… Нехай живе урод у хаті,

Не всі ж виходим ми від бога

Красиві й розумом багаті.

 

Хто знає, може стане він

Якоюсь гарною фігнею

Шо буде охраняти дом,

Чи можна бавитися з нею.

 

Але пізніше мудрі люди

Сказали що то я зустрів:

То був зародиш мого щастя.

Як добре шо його пригрів.

© Ветер Города

Оптимизм.

Проснулся утром бодр и весел,

Глаза искали совершенство,

Душа просила лёгких песен,

А тело жаждало блаженства.

 

И ветерок трепал нахально,

Кудрявы волосы мои.

А сердце клянчило банальных

Покоя, счастья и любви.

 

И чтобы мир был на земле,

И чтобы рыбы полны сети.

Дороги ровные везде

И не болели чтобы дети.

 

Душа хотела пенья птиц

И растворения в нирване.

Прогулок с милой до зари,

И развлечений в пенной ванне.

 

Хотелось на роскошном байке

Поколесить по автостраде.

В лицо чтоб ветер и букашки,

Чтоб все завидовали дяди.

 

Сижу довольно закатив

Глаза. От счастья заискрился.

С бутылкой «Балтики» в руке.

Нормальненько  опохмелился!

© Ветер Города

Трамвайчик.

Катился по городу

Старый трамвайчик

Прохожих встречая звоночком.

А мы шли с тобою

На дождь не взирая

Смотря в совсем разные точки.

 

Как небо умело

Для нас подобрало

Погоду – души отраженье.

Мы всё обсудили

Слова все сказали

Осталось от них огорченье.

 

Давай мы вдвоем

Заберёмся в трамвайчик

Чтоб дождь не тревожил нам плечи.

Проедем без цели

Лишь несколько станций

Быть может дорога излечит.

 

Вдвоем из окошка

На серое бремя

Посмотрим согревшимся взглядом.

Быть может трамвайчик

Своей звонкой трелью

Разбудит желанье быть рядом.

© Ветер Города