Одного дня, на чистім полі,
З*явилось дещо незвичайне.
Сиділо, мигало очима,
І якось зирило нахально.
І ні на шо не було схоже.
Оце створіння чудернацьке.
Присутністю своєю хижой,
Шугало всіх людей зненацька.
Манєнькі в нього були вуха,
І здоровєнні оченята.
Кігтясті волохаті лапи
І чорні ратиці на п*ятах.
Якогось кольору страшного
Було створіння це незнане.
Неначе темного рудого,
І ніби скрізь червоні плями.
Чого хотіло від людей?
І звідкіля таке з*явилось?
Хотів піти від нього, та
Воно за мною причепилось.
От падло. З тисячі людей
Які проходили повз нього,
Обрало, капосне, мене,
І волочилось аж до дому.
Та в хаті якось вмить затихло,
І навіть почало махати
Обрубком куцим, що хвостом
Привикли люди називати.
З сміливістю шо варта бога,
Торкнувсь тремтячою рукою
Його скуйовдженого чуба,
Воно ж - задригало ногою.
Мені здалося ненароком
Шо в слинявій, зубатій пащі,
Щось типу посмішки з*явилось
І на мій погляд він став кращий.
Рішив оставить його дома,
А шо… Нехай живе урод у хаті,
Не всі ж виходим ми від бога
Красиві й розумом багаті.
Хто знає, може стане він
Якоюсь гарною фігнею
Шо буде охраняти дом,
Чи можна бавитися з нею.
Але пізніше мудрі люди
Сказали що то я зустрів:
То був зародиш мого щастя.
Як добре шо його пригрів. © Ветер Города