"Писать надо только тогда, когда каждый раз, обмакивая перо, оставляешь в чернильнице кусок мяса". Л.Н.Толстой

Дорога тленным следом откликается На мою быструю и твердую ходу. Уж сотая верста мне в ногу упивается, Но я её как первую иду. Мне солнце слепит глаз неумолимо, Лицо моё купается в поту. Да я плюю на эти перегибы, И не сбавляя шаг дорогою бегу. Уж день сгорел в купине горизонта, И ночь холодная затмила небеса. Но неустанна жизненная гонка, Крепка, сильна, тверда моя хода. Заря сожрёт чернеющее плесо, И плюнет солнцем в небо Бог седой. А я иду, то...

Читати далі...

Місто тиха ніч залила своїм чорним миром, Засвітивши срібні зорі на своєму тлі. Круглолиций місяць блима білими очима, Світлим поглядом лишає тіні на стіні. Візерунком вся кімната писана натхненно, Дивні грації зі світла й темних пасм гардин. Замилуюсь цим малюнком і зітхну нужденно, Я хотів щоб ці картини бачила і ти. Зійде місяць із престолу і зорі згасають. Тільки вітер за віконцем сумно завива. В темній ночі, в тихих співах, душа засинає...

Читати далі...

В цей вечір радістю своєю Ділитись буду я з вечірньою зорею, Із місяцем рогатим, воловитим, Зі світлим та іскристим снігом. Теплом своїм в цей вечір поділюсь, Із січнем що явив морозу лють, Спаде най трохи і дозволить святкувати, Ходити друзями й колядок їм співати. В цей вечір поділюсь я радістю, Із сивою і лагідною старістю. Торкнусь цілунком рідної щоки, Подякую за надані роки. Плекайте в собі радість милі люде, Най смуток сірий і нудьга про вас ...

Читати далі...

Мне страшно видеть мои сны…В них боль меня лишила слуха,И диким взглядом сатаны, Гляжу в глазницы смрадных трупов. Смеётся пиру вороньё И чёрным смерчем облетает. А поле сыпано гнильём, Что войском знатным называли. То тут, то там, чуть слышен стон, Да то не лекаря зовут, То павший муж кричит о том Что б сжалил кто… авось добьют. А поле пахано костьми… За жизнь цеплялись чьи то руки, Но кони били по груди, Сердца закапывая в муке. Я гневом пьян, пусть...

Читати далі...

Мой ветер, благодарность другу унеси. Декабрь мой слова его согрели, И в мои острые, свистящие метели, Весенней теплотою спели соловьи. «Спасибо», добрый друг, лови. В своем калейдоскопе дней плывущих, Из уймы всех событий, многоцветной гущи, Ты смог хрусталик для меня найти. Благодарю за мягкое внимание. За то, что в памяти нашёл ты уголок, В котором приютил, да пусть напомнил кто, Мои слова в мгновения скитания. Благодарю… моя рука и весь мой хлеб Тебе…...

Читати далі...

Колет острою иглою щеки утро зимнее. Холодок с полей примчавшись лезет под тулуп. Скрипнув дверью за спиною, ухожу, красивая. От твоих шептаний нежных, твоих легких рук. Хрустну настом под ногами тебе «до свидания», И с плеча спаду снежинкой «я к тебе вернусь». День просыплется метелью, скроет расставание. Ходики колыша усом пронесут всю грусть. На перине пышной белой, почивай родная. Досмотри в рассвете зимнем свой весенний сон. Как проснешься, так для нас пеки...

Читати далі...

Нас так мало на світі живе, Так багато існує під сонцем. Мало тих хто сам створює день, Безліч поглядів в сіре віконце. Так багато очей на дорозі, Та замало в тих поглядах світла. Повно тих хто стоїть на порозі, І так мало укритих від вітру. Один одного чуєм замало, А на кіпу зі слів ми гаразді. Лишень крихту із нас не зламало, Всі ж танцюють під придбані танці. В нас так мало лишилось душі, Так багато тілесного стану. Менш і менш в люди із дітлахів, Більш ...

Читати далі...

Поцілуй мене, мила, трійцею. В ліву - праву щоку і чоло. По косам проведи п’ятерицею, Пригорни, заспокой моє зло. Розбуди мене, словом лагідним, Бо я сплю і мі сняться жахи. І вином напої мене ягідним, Ніц не знав крім брудної води. Зупини мене, своїм поглядом. Віч у вічі скажи мені: стій. Остуди мене, своїм подихом. Мене жалить думок прикрих рій. © Ветер Города

Біла хата у садочку Тином оповита. Біля тину криниченька Тінню вишні крита. В темне нутро криниці Журавль заглядає. Чи то воду, чи то зорі, В глибині шукає. Цвіте вишня, цвіте рясно, Жде ягід бокатих. А з криниці пішла вода Від моєї хати. Пішла вода з криниченьки, Тихою ходою, Не напоїть пишну вишню На життя собою. Не зобачить древо соку Діжде бідне тління. І я кварту не наповню По самії вінця. Не достати мі з криниці М’якої вологи. ...

Читати далі...