Что ж вы, ветры, натворили. По что сумасбродите. Подружившись с чёрной тучей, Околицей бродите. Тополей столпы сломали С сада цвет весь сбили. Славно пополю гуляли, Хлеб потолочили. С диким рёвом пронеслись Громом над сторонкой. Понаставили кострищ Молниею звонкой. Что ж вы ветры натворили, Свистя над домами. С хрупких хаток, стервецы, Крыши посрывали. Материнским горьким плачем Деток напугали. Поиграв хозяйством бедным В нищенство сослали...

Читати далі...

Разбежались по миру демоны. Запестрела земля следами От копытцев бесовских, меленько, Истоптавших града с полями. Не обходят людей, окаянные, Им увёртливость не в чести, Сквозь тела проникают слабые, Что у черта встают на пути. Через душу людскую пройдя, И на ней свой следок оставляют. Черный, маленький след словно тля Человеческий сок поглощает. Не ослабьтесь и не угнетитесь. Вам от бесов шальных не уйти. Но следы их, вы уж не ленитесь, И сотрите...

Читати далі...

Мне прошлого нисколечко не жаль, Мне будущее видеть - мука. Жалею я наградную медаль, Которую снесут за плошку супа. Мне жаль вот только купленной обувки. Когда коснут брусчатку башмаки, Раззявят рот, подмётки изотрутся, И лопнут раньше крепкие шнурки. Мне жаль свой дом, свою обитель, И красоту что открывает мне окно. Когда-нибудь сломает всё строитель Всё то чем жил, всё то что берегло. Рукопожатий крепких жаль до боли. Дающий руку и дарящий взгляд, Вдруг...

Читати далі...

Перша ніч карамельної осені Зруйнувала собою плин. Ми самі лишились досвіту, Ми позбулись нудної юрби. В першу ніч золотого вересня Ти в обійми мене пеленала, Цілувала вустами бережно, І словами жаги закликала. Перша ніч заворожила тілом, Медом подиху охмелила, Стали двоє єдиним цілим, Попід блиском нічного світила. Я загинув в твоєму волоссі, Своє серце коханню віддав. Запалала тривогами осінь, Вихор пристрастей душу забрав. © Ветер...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Стоят ивы длинноволосые, По стеклу ряби волн запуская. Моют космы зелёные в озере, Отражению ладно кивая. Босоногими девчатами, Росы зябкие с клевера сбив, Протоптали их белыми пятами, И затихли в обличиях ив. Потревожив туманы рассветные, Разогнали оврагами их, А увидев речушечку бледную Приутихли любуясь на миг. Ветер локоны их продувает; Алым светом умывшись зари, Стоят пышные, сочные павы, И танцуют под шум...

Читати далі...

Тяжела же ноша эта, И надрывна в две руки, Среди прозы быть поэтом, Бытность переврать в стихи. Грифель серый искрошив- Радугу писать над плесом. И в постройках городских, Видеть шапки гор под снегом. Среди парковых аллей, Знать дороги к горизонту. И коснувшись тополей, Леса скрипы слышать тонко. Воробьиную породу Видеть станом журавля. И дворнягу, что без роду, Гончей выпустить в поля. Среди зрячих – ясно видеть, Слышать межи не...

Читати далі...

Кожного ремісника люди похваляють, І як необхідного усім всяко ублажають. Бо в усьому світі в трударях потреба, В будь якому ділі майстра мати треба. Майстер своє діло працює сумлінно, За своє старання віддячений чинно. Однак є у світі й таке ремесло, Спиткуванням що зоветься, або катівство. На ката потреба була повсякчасу, Злодіям та шахраям надавати прасу. Вас прошу я, майстрові, добре ви робіть, Четвертуйте і катуйте, бийте і паліть. Якщо будете кого вішати на сука, То...

Читати далі...

За життя якщо у домі май хазяйнувати, Так і в домі своєму спокойніш вмирати. Це не тільки тому, що буде то краще, А тому ще, що з душею прощатися легше. В хаті рідній сповідатись, причаститись чинно, За гріхи свої просити Божого спасіння. А в дорозі, не дай Боже, на путі конатись, Помогай но Боже дому, хворому дістатись. Та й нажите за життя до ладу привести Одписати що кому, як дізнали честі. Та й чужа земля сира не всякому гожа, Все ж могила коло хати більш люду пригожа. Та якщо...

Читати далі...

Тяжко тужу йдучи лісом, між гори й долини, Смутний ходжу, серце краю, без мої дівчини. То й далі блукати, чи все ж завітати до її подвір’я, Дарма душу свою одягати в дум тяжких ганчір’я. Неси мене мій конику бистрою стрілою, Через ночі, через темінь, до моєї зорі. Зупинюся на порозі та попрошу Бога, милую бачить, Аж он моя мила, сидить у віконечка, і тихенько плаче. Сидить моя ясна, про мене не відає, до вітру говорить: «Вітре бистрий, вітре власний, де мій милий ходить. Як...

Читати далі...

Це якось дивно… і літо співає, А мою голівоньку смуток покриває. Хвилями прозорими нагортає спека, Й серденько тріпоче мов битий лелека. З поламаними крилами бідне хоче лету, Та земля тримає, не пускає в небо. Клигає, сердешне, жовтими полями, Людом що заповнені, всипані снопами. Ті снопи з вшетечності в’язані нахабством, Люд над ними труситься, граючись у панство. Скрикують нервово, махають ціпками, І лелеку бідного гонять долинами. А воно ж покинуте...

Читати далі...