Роздоріжжя життя.

  Людина йшла дорогою, яка здавалась безкінечною. Інколи дорога йшла через квітучі сади, зігріті ласкавим сонцем, умиті щедрими теплими дощами, під блакитним безхмарним небом.
  Часом обабіч дороги було видно лише безкрайню пустелю.
  Дорога, якою йшла Людина, час від часу наближалась до інших доріг, а іноді перетинала такі ж дороги. На тих дорогах вирувало своє життя, вони належали іншим людям, і дуже часто здавалось, що чужі дороги більш привабливі. Тоді, до болю в душі, Людині хотілося перейти на таку дорогу, щоб надалі прямувати зі спорідненою душею і милуватися чарівними краєвидами, відчувати радість і жити щасливим життям.
  Були й такі часи, коли Людина приходила на роздоріжжя. Тоді потрібно було зробити вибір від якого залежало все її подальше життя. Можна було йти звичною дорогою і мати те, що вона мала, а можна було звернути на незнайому дорогу, яка обіцяла більш привабливе життя, але була такою утаємниченою, такою невідомою, що Людина неодмінно вагалась, і продовжувала самотньо стояти на роздоріжжі життя…