Тимчасова робота.

  Життя Олени змінилося в один день. Воно ніби падало в прірву. Зрада чоловіка, якої вона ніколи не чекала, загнала розум Олени в глухий кут. Вона просто зібрала речі чоловіка і без жодної істерики виставила їх за поріг.

  Зараз вона не думала, як буде жити і на які кошти з маленькою дитиною на руках. Не думала й про те, що хата насправді подарована чоловікові його батьками ще до їх одруження. Він міг просто вигнати Олену на вулицю.

  Лише наступного дня, коли думки повернулися в звичне русло, Олена почала тверезо оцінювати ситуацію. Роботи вона не мала, та й маленьку Олечку було рано влаштовувати в дитячий садочок. Розраховувати на допомогу Олега було ризиковано.

  І тут їй згадалися слова провидиці: "Біда звалиться на твою голову не очікувано. Але якщо не втратиш надію, то вистоїш". Ще в молодості Олена зі своїми подружками заради забави з’їздила до відомої провидиці. Потім життя закрутилося і пророцтво забулося. Та й не вірила вона в нього. По суті це загальні фрази, які з великою ймовірністю так, чи інакше збуваються. А для вдаваної провидиці це просто вдалий заробіток.

  Слово заробіток примусило Олену замислитися. А чому б і самій не спробувати ворожити? Вона вміла бачити в людях те, що ховається від сторонніх очей. Пару невимушених запитань. і про людину можна було багато чого сказати. І рішення було прийняте.

  Перш за все Олена подбала про інтер'єр прийомної кімнати. Уяви їй було не запозичати. Людина потрапляла в настільки футуристичне приміщення, що від враження втрачала звичний контроль над собою. Там були і свічки, і карти, і скляна куля – куди ж без неї.

  Кажучи відверто, Олена не дуже вірила в свою затію. Це вже були не ті старі часи, коли люди вірили в подібні речі. Але об’яву в Інтернеті розмістила. Додала туди і фото себе в відповідному вбранні в тій самій, обладнаній для прийому кімнаті. І це спрацювало.

  Спочатку Олену мучило сумління від того, що вона робить гроші на брехні. Тому брала з людей вкрай низьку плату, пояснюючи для себе необхідністю виживання.

  Спочатку відвідувачі були поодинокі. Потім їх кількість зросла до декількох в прийомний день. Такого Олена не очікувала. Вона була впевнена, що її затія протримається не довго. Адже судження про таких людей поширюються швидко. Декілька невдалих прогнозів і комерцію можна було закривати.

  Тим не менше її бізнес процвітав. Ну що ж, якщо люди готові слухати казки про свою долю, то хай так і буде.

  Олені стало цікаво, що ж приводить людей до неї. І вона почала про це розпитувати. На свій подив відповіді були однакові. Мов їх знайомі стверджували, що всі пророцтва Олени збувалися з неймовірною точністю. І це поставило Олену в ступор. Як так могло бути?

  Згодом донька Олени підросла і пішла в дитячий садочок, а сама Олена влаштувалася на хорошу роботу. Потреба ворожити відпала сама собою. І щоб уникнути незручностей при відмові своїм клієнтам, вирішила розвалити свій хибний бізнес власними руками. Вона перестала пильно дивитися в очі відвідувачам, намагаючись прочитати в них долю людини. Говорила все, що збреде їй в голову, вибираючи не самі приємні пророцтва.

  На початку сеансу Олена наполегливо запитувала, чи готова людина її слухати, бо сказане закарбується на їх долі і змінити його буде неможливо. Деяких це дійсно лякало і вони відмовлялися продовжувати сеанс. Основна ж маса відвідувачів була рішучою.

  На подив Олени черга з машин біля її воріт тільки збільшувалася. Вона подумала скільки горя натерпілися люди в межах тих трагічних пророцтв, які вона їм роздавала. І їй стало не по собі. А якщо це не просто пророцтва? А якщо вона володіє даром матеріалізувати свої слова?

  Від цієї думки холодний піт вкрив її чоло. Вона не стала перевіряти свою здогадку, а просто вивісила табличку на хвіртці свого подвір’я: "Прийому більше не буде".

  Ще довго машини зупинялися біля її подвір’я. Вона не виходила. Потім все повільно вляглося.

  Але одного разу хтось тихо, але наполегливо продовжував стукати у її хвіртку. Через відкриту кватирку було чути тихий жіночий плач. Олена не витримала і відчинила хвіртку. Вона побачила молоду змарнілу від хвороби жінку, що примусило серце Олени стиснутись. Без жодних пояснень вона запросила жінку в будинок, але не в прийомну кімнату, а до себе на кухню. Налила їй гарячого чаю і почала слухати.

 Виявилося, що жінка не має родичів, сама виховує малу доньку, і що її дні із-за невиліковної хвороби добігають до кінця. Вона хотіла лише впевнитись, що доля її доньки складеться не так трагічно, як її власна.

  Олена дивилася на заплакані очі жінки і прийняла важке для себе рішення. Ця жінка заслуговувала в свої останні дні хоча б трохи радості і великої надії. Хай це буде казка, але можливо за нею вона сюди і прийшла.

– Ви вилікуєтесь, якщо щоденно будете додавати до чаю сік з листочків дикого портулаку. Ви вийдете заміж і у вас буде чудовий чоловік. Від нього ви народите ще одну чудову доньку і обидві вони будуть щасливі все своє життя.

  Ці короткі фрази і лаконічні слова буквально змінили обличчя жінки. Воно сіяло радістю і надією. Вона пішла з таким виглядом, ніби їй подарували щось неймовірно цінне. А Олена дивилася їй вслід і непрошена сльоза прокотилася по її обличчю.

  Пройшло декілька років. Тієї таблички на хвіртці вже не було, бо давно Олену ніхто не турбував. Та й сама хвіртка вже не замикалася. Але одного дня вона відкрилася і на подвір’я ввійшла молода жінка з двома дітьми. Одну дівчинку вона вела за руку, а інша зовсім маленька дитина була на руках.

  Обличчя жінки здалося Олені знайомим.

– Пробачте, у вас було не зачинено. Ви пам’ятаєте мене?

  Так, це була та сама жінка, яка в сльозах колись просилася прийняти її.

– Ви не просто подарували мені тоді надію. Ви вилікували мене. Всі ваші слова збуваються. Я зобов’язана вам своїм життям і своїм щастям.

  По щоці Олени знову прокотилася сльоза, Але то вже була не гірка сльоза. І вона вперше за своє життя не пожалкувала, що колись в фінансовій скруті організувала для себе такий компромісний бізнес.

    Микола Казкар.