Зустріч з минулим.

  На лаві в тінистому сквері сиділа літня  жінка і згадувала свою молодість. За прожиті роки згадати було що. Було багато хорошого, і такого, про яке згадувати не хотілося.
  Повільний плин думок жінки порушила молода мама з двома дітьми. Меншенька, яку жінка називала Катею, лежала у дитячому візочку, а старшенький Дмитрик бігав навколо і вивчав все, що попадало в коло його зору.
  Цікаве співпадіння – вже дорослих дітей жінки теж так звали. Та й обличчя молодої мами до болю здавалося знайомим.
  Коли хлопчик в своїй грі підбіг до жінки, вона розгледіла на його обличчі ледь помітний знайомий шрам, а на рукаві знайому чорнильну пляму, яку колись не вдалося відіпрати, а матеріальна тодішня скрута примушувала носити одяг навіть в такому стані.
  Серце жінки ледь не зупинилося. Адже поруч молода мама не хто інший, як іона сама. Після цього питання чого дитячий візок такий старомодний вже не стояло.
  Щоб опанувати собою жінці знадобився весь день. А наступного вона і бажала, і боялася знову зустріти себе молодою в тому сквері. І Галинка, як колись називав її чоловік, знову прийшла на те саме місце в сквері.
  Цього разу маленька Катя часто плакала, що додавало душевного болю її мамі.
-- Галю, промасажуй круговими рухами Каті животик. Це її заспокоює.
  Ці слова якось самі злетіли з вуст жінки і налякали молоду маму.
-- Звідки ви нас знаєте?
-- Це довга історія, але вам нічого боятися. А давайте ви будете вважати мене чарівницею, яка знає про вас більше, ніж ви самі.
-- Жартуєте? Але якщо ви не хочете про себе розказувати, то наполягати я не буду.
  Все ж молода мама промасажувала дівчинці животик,  і вона більше не плакала.
-- Ви дійсно чарівниця. Ваша порада чудово допомогла.
-- Дрібниці. А ви не нагадаєте, який сьогодні день? Чарівниці такі вітряні, що інколи навіть рік забувають.
  Запитання явно розвеселило Галю.
-- 7 липня 1995 року.
  Обличчя жінки раптом стало сумним. Це був саме той трагічний день, коли їх зачепила машина при поверненні з прогулянки. Вони з Катею не постраждали. Лише дитячий возик був трохи подряпаний. А от Дмитрику ногу так і не вдалося до кінця вилікувати. Він по цей день ходить з палицею.
-- Галю, коли будеш переходити дорогу, міцно тримай Дмитрика за руку.
  Жінка не знала, чи прислухається Галя, тобто вона сама, до цієї поради. І взагалі чи можна щось змінити в плині часу. Тому в такому ж сумному настрої вона повернулася додому.
  Дома дочка Катя звично зависала в телефоні, а син бігав по квартирі і шукав свою футболку. Бігав без палиці…
-- Вона мене послухала.
-- Про що ти, мамо?
-- То я так, про своє.
  Наступного дня в сквері молода Галя знову з острахом, змішаним з подякою, дивилась на себе постарілу.
-- Як ви довідались про цю подію?
-- Бо я колись сама її пережила. Тоді нога Дмитрика потрапила під колесо машини і він залишився кульгати на все життя. Ти мабуть вже здогадалася, що я, це ти в старості.
  Вони довго розмовляли про життя минуле і майбутнє. Молода Галя отримала багато порад по ключових моментах майбутнього життя.
  Шкода, що ніяка порада не могла відвернути онкологію її чоловіка. І про цей момент життя Галина нічого не сказала. Інакше це було б жорстоко. Просто тільки між словами порадила примусити чоловіка кинути палити. Хоч і не вірила в причину цієї звички.
  Дома на Галину чекала звична картина. Катя в смартфоні, а Дмитро в пошуках чергової речі. Звісно, що чоловіка не було. І Галині стало сумно, як ніколи. Не все можна було полагодити на стрілі часу.
  Раптом вхідні двері відчинилися і в квартиру ввійшов чоловік Галини. Він мало змінився і виглядав радісним і бадьорим.
-- Галю, патисонів в продажу не було. Ось купив кабачків. А щоб ти мене не прибила, купив твоїх улюблених підсмажених горіхів. А чому ти плачеш? Та не варті ті патисони твоїх сліз.
-- Як же я за тобою скучила. Я не бачила тебе цілу вічність.
  Чоловік не знав, як реагувати на дивну поведінку своєї дружини і просто її обійняв. Він навіть не здогадувався, що зараз щасливішої людини немає в цілому світі.
    Микола Казкар.