Мелодії пам’яті.

  Випало якось Миколі ремонтувати електрообладнання в одній концертній залі. Поки його помічник встановлював нові автоматичні вимикачі в щитову шафу, Микола ще раз перевіряв схему з’єднань і час від часу кидав погляд на блискучий рояль, що стояв на сцені.

  Дивне бажання спробувати щось зіграти було повною нісенітницею, бо навіть гру на гітарі Микола так і не зміг освоїти. А до клавіш рояля він взагалі ніколи в житті не торкався.

  Та цей рояль не давав змоги зосередитись Миколі на хитросплетінні провідників схеми. І на свій подив він врешті сів за рояль.

  Дивне відчуття пробігло по пальцях рук, ніби пам’ять якоїсь мелодії жила на їх кінчиках. І Микола легенько торкнувся клавіш рояля. Це було схоже на знайомство майстра зі своїм новим інструментом. І у відповідь інструмент відповів ніжним мелодійним звуком.

  Працівник концертної зали, який до цього був зайнятий своїми справами, вибіг обурений на сцену.

– Юначе! Відійдіть від рояля! Займайтесь своєю справою. Цей інструмент для справжніх музикантів, а не для недолугих електромонтерів.

  Але вже було пізно. Руки Миколи згадали те, що ніколи не пам’ятали, і віртуозно побігли по клавішах рояля. І всю залу наповнили звуки неймовірно красивої мелодії.

  Спочатку музика спонукала малювати в уяві гомінку весну з талими водами і співом численних птахів. Потім плавно перенесла уяву в теплі літні дні і плескіт хвиль моря. Ніби якийсь чарівник прибрав стіни і відкрив уявному зору неймовірно красиві краєвиди, які майстерно сплітала музика.

  Шелест опалого листя і завивання холодного вітру, привнесений в уяву музикою, пробігся по душі осінньою прохолодою. А потім зимова тиша повернулася тишею в цю концертну залу.

  Працівник зали, так і не добігши до Миколи  на початку чарівного дійства, досі стояв статуєю на середині сцени з розгубленим і здивованим обличчям. Помічник Миколи стояв з автоматичним вимикачем в руках і не знав, що з ним робити. А його рот був досі розкритий від подиву. Сам же Микола своїм станом мало відрізнявся від присутніх.

  Німа сцена тривала декілька хвилин.  Першим її порушив працівник закладу.

– Браво! Браво! Ви справжній маестро. Я такого майстерного виконання ще ніколи не чув. До речі, що це за музика і хто її автор? Я знайомий зі всіма творами великих композиторів, але цей чарівний твір ніколи не чув. Явно це щось з неопублікованого.

  Микола нічого не відповів. А що він міг сказати? Що він до цього ніколи не грав на будь яких клавішних інструментах? Так це було б схоже на знущання над невинною людиною. Тому Микола повернувся до схеми електричних з’єднань, всім своїм видом натякаючи, щоб йому не заважали працювати.

  Наступного дня хлопцям попрацювати над електрообладнанням так і не вдалося. Окрім одного вчорашнього працівника концертної зали, на прихід Миколи чекала ціла делегація. Його майже силою посадили за рояль.

  І знову залу наповнила чарівна музика. Один музичний твір змінювався наступним. Плин часу втратив свою розмірність і в якийсь момент концертна зала стала неймовірно великою. Та було дивним не це, а її наповненість. Тисячі шанувальників музики з трепетом в серцях слухали цю чарівну музику в виконанні молодого віртуозного музиканта.

  Коли стихла музика, залу наповнив шквал оплесків. І тут Микола спіймав себе на тому, що в його пам’яті, як зображення на фотопапері, проявилась вся його музична кар’єра. Тепер він добре пам’ятав в яких країнах був на гастролях, і що постійно проживає зараз у Парижі.

  Щоб уникнути оточення своїх фанів, Микола вийшов через чорний хід, сів в лімузин, і помчав у вир свого життя, про яке ще вчора навіть не здогадувався. Власне кажучи, в його пам’яті тепер було зовсім інше вчорашнє життя, а не життя провінціального електрика.

  Одного разу продюсер Миколи вмовив його дати благодійний концерт в одному провінціальному райцентрі. Виступ затримувався по причині поломки електрообладнання концертної зали. Молодий електрик возився в щитовій шафі і зовсім не поспішав. Це сильно дратувало Миколу, бо затримуватися тут він зовсім не хотів.

– Що ти робиш, телепню?! Ти ж намагаєшся приєднати дві фази на одну струмопровідну шину. Хочеш спалити приміщення? Дай сюди викрутку.

  Руки Миколи вправними знайомими рухами швидко виправили помилку молодого електрика. Що сильно здивувало не тільки його, а й самого Миколу. Звідки таке раптове знання електротехніки? А в пам’яті вихором пронеслися спогади життя в цьому райцентрі.

  Через декілька хвилин Микола вже не пам’ятав про своє бурхливе музикальне життя. А під час обідньої перерви, він підійшов до рояля, що стояв на сцені, і хотів доторкнутися до його клавіш. Але це помітив працівник музичного закладу і за мить до контакту з клавішами обурено закрив кришку.

– Що ви собі дозволяєте? Йдіть займайтеся електрообладнанням, а то й так всі терміни зриваєте.

   Микола пішов до щитової шафи, насвистуючи якусь невідому йому самому ніжну мелодію, яка не покидала його ще декілька днів.

    Микола Казкар.