хочу сюди!
 

Киев

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 42-53 років

Незавершеність життя.


  Коли моя мати була старенькою і її роки добігали до логічного завершення, то вона часто зверталася до мене з одним проханням.

– Доню, коли я помру, то не забувай приходити до мене на могилку. Мені буде приємно бачити тебе.

– Звичайно, мамо, буду приходити.

  Мама сумно дивилася на мене, бо розуміла, що її дочка скептично ставиться до продовження життя після смерті.

  Тепер мені за п’ятдесят і я стала більш сентиментальною. І хоч мої погляди не змінилися, але я частіше буваю на могилі моєї матери. Я з любов’ю протираю від пилу її фото і усміхаюсь їй, ніби вона бачить мою усмішку. Потім поспіхом прибираю могилу і біжу по своїх справах, яких завжди вдосталь в цьому житті.

  Останнім часом мою увагу привернув молодий хлопець біля могили, поруч якої я проходила. Він сидів і дивився кудись в далечінь, не звертаючи уваги на листя, яке падало на його коліна. Могила повністю була вкрита опалим листям, а він, мабуть, і не збирався його прибирати. Це було якось дивно.

  Особливо дивним було те, що в який день і час я б не приходила на цвинтар, а хлопець знову сидів біля могили. Здавалося, що він сидить тут весь час.

  Не знаю чому, але в черговий раз, проходячи поруч,  я привіталася з ним. Він здригнувся і навіть відсахнувся, ніби побачив в моєму образі привида. І лише потім відповів на моє привітання.

– Я бачу у вас з собою немає чим згребти опале листя. Якщо дозволите, то я допоможу вам це зробити.

– Я не проти, хоча не бачу в цьому сенсу. Кому потрібна моя могила? Хіба що двоюрідній сестрі, яка інколи приходить.

– Вашій могилі? Жартуєте, то це добре.

  Протираючи фото на могилі, я звернула увагу на разючу схожість з цим молодиком. Очевидно, це його брат близнюк тут похований. Зрозуміло, чому в нього такий смуток. Але коли побачила на фото шрам на щоці, мурашки побігли по моєму тілу. Адже точнісінько такий шрам був на обличчі хлопця.

– Не лякайтеся, прошу вас. Я не завдам вам шкоди і все поясню.

  В цю мить для мене все перевернулося. Минулі мої переконання розбилися вщент об цю подію.

  Далі була досить довга розмова про те, як він загинув і не встиг забрати у ювеліра в райцентрі подарунок для своєї дівчини. Золотий кулон, про який мріяла його дівчина 

  Хлопець також розповів, як його суперник розповсюдив слухи, що у хлопця є коханка. Що то вона була на цвинтарі під час його поховання. А то, насправді,  була його двоюрідна сестра.

  І тепер він вимушений тут сидіти і його душа залишається неприкаяною, бо він не завершив важливу свою справу у житті.

– Якщо так вийшло, що я тебе бачу, то може я зможу тобі допомогти?

– Як? От якби забрати той кулон у ювеліра і віддати моїй Марічці, то вона б зрозуміла, як я її кохаю. Хоч це в цій ситуації звучить дивно. До речі, кулон вже оплачений, а квитанція в її книзі  «Спокуса Анжеліки».

– Я спробую, може й вийде.

  Двері мені відкрила молода вродлива дівчина.

– Ви ж Марічка? До вас у мене є важлива розмова.

– Заходьте, я вас слухаю.

  Не можу сказати, що розмова між мною і дівчиною складалася успішно. Аж до того моменту, коли ми не дістали з книги квитанцію на виготовлення кулона.

  Потім була поїздка до ювеліра. Я на все життя запам’ятаю емоції дівчини, коли вона читала на звороті кулона: «Моїй коханій Марічці від Максима».

  Я більше не бачила того хлопця біля його могили. Частіше попадалася на очі його дівчина Марічка, яка завжди привітно зі мною віталася.

  Тепер я не мовчу на могилі моєї матері. Я довго розповідаю їй про своє життя. І мені здається, що вона уважно слухає мене.

14

Коментарі

129.10.24, 18:25

    229.10.24, 23:40

      330.10.24, 01:56

      "...Нащо живем? Чого бажаєм?
      І, не дознавшись, умираєм,
      А покидаємо діла..."
      /Т.Шевченко/
      Певно всі ми, йдучи з цього світу, не встигаємо завершити щось задумане, сказати комусь потрібні слова... І чи зможемо думкою донести із засвітів наші побажання - хтозна...

        430.10.24, 07:02

          530.10.24, 21:32

            630.10.24, 23:10

              731.10.24, 21:53

              Нещодавно я натрапила в мережі на одне відео....
              На ньому стояла заплакана наречена..... Вона розповіла, що рік тому у неї померла мама. Але перед смертю мама пообіцяла, що обов'язково буде на весіллі дочки...
              І ось під час церемонії одруження на плече дівчини сів кольоровий метелик. Він кружляв навколо неї, торкався волосся, щоки, сідав на плаття... Й нікуди не летів.
              Хто зна, може таким чином це її мати так виконала свою обіцянку?.....

              Дякую за вашу розповідь. Нагадало....

                817.11.24, 09:43Відповідь на 1 від ёlkа

                Дякую

                  917.11.24, 09:44Відповідь на 2 від V24V

                  Так, сумно.

                    1017.11.24, 09:47Відповідь на 3 від nasinynka

                    "...Нащо живем? Чого бажаєм?
                    І, не дознавшись, умираєм,
                    А покидаємо діла..."
                    /Т.Шевченко/
                    Певно всі ми, йдучи з цього світу, не встигаємо завершити щось задумане, сказати комусь потрібні слова... І чи зможемо думкою донести із засвітів наші побажання - хтозна...
                    Так і є. Але я думаю, що наші рідні все зрозуміють і без пояснень. Це що до слів, які не встигли сказати.

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      попередня
                      наступна