Летючі вершники.

  Четверо вершників промчали польовою дорогою і зникли за хмарою піднятого пилу. Всі вони були у військовій формі, а в руках кожного на довгому древку був смолоскип. Їх військова форма була без будь яких розпізнавальних нашивок. Єдиною її особливістю був піксельний малюнок. Та ще древко кожного смолоскипу було пофарбоване у жовто-блакитний колір.

  Через деякий час на важливому об’єкті ворога спалахне потужна пожежа. І такі пожежі спалахували на території ворога майже щодня. Ніхто достеменно не згав їх причину, але багато хто незадовго до пожежі  бачив там дивних вершників. Вони ніби летіли над дорогою, невідомо звідки взявшись, і зникали за найближчим поворотом дороги.

  Ворог боявся їх, як вогню. І не дивно, адже вогонь їх був єдиною потужною зброєю. Очевидці казали, що від вогню їх смолоскипів займалася навіть сталь і бетон, немов би вони були паперові.

  Ні численні блокпости, ні старанне мінування не могли зупинити тих летючих вершників. Шквал куль, випущених в їх сторону, не досягав мети і не завдавав шкоди ні вершникам, ні їх коням. Вони в черговий раз влаштовували грандіозну пожежу і зникали безслідно з очей ворога.

  Одні казали, що то привиди загиблих воїнів, інші казали, що то безстрашні месники, у яких на службі сама Величність Вдача.

  Навколо нічного багаття сиділи четверо воїнів. Поодаль паслися четверо коней. Чотири смолоскипи стояли поруч, застромлені древками в землю.

– Ну що, брате, тобі пора йти. Твоя зміна вже на підході. Славно ми з тобою погуляли. Так би мовити, з вогником.

  Ледь помітна усмішка з’явилася і зникла на обличчі старшого. Один з воїнів піднявся, попрощався з трьома побратимами і пішов в туман холодної ночі. Він виконав свою місію. І на душі у нього було легко і спокійно.

  А через декілька хвилин з іншої сторони вже йшов до них інший воїн. Він весь час розгублено озирався і тримав напоготові зброю.

– Проходь, брате, до нашого вогнища.

– З якого ви підрозділу, і чому навкруги така тиша? Чому не чути вибухів і канонади?

– Ти чув про летючих вершників? Так ось тепер ти один із нас. І твоя зброя тепер он той смолоскип. І твій кінь пасется позаду. Пізніше з ним познайомишся. А зараз відпочивай. Адже на нас чекають великі справи.

– О, то ви з тієї самої легенди, про яку так багато говорять. Кажуть, що ви привиди-месники.

– Привиди, чи не привиди, то не так важливо. Адже в любому випадку вогонь у нас реальний.

– А можна я зателефоную рідним?

– Забудь, брате, про зв’язок. Там де ми, зв’язоку не існує. Тільки пам’ять пов’язує нас з нашими рідними. Ми назавжди залишимось в їхніх серцях.

  Польовою дорогою летіли четверо вершників, а позаду них світилась заграва чергової пожежі.