Мандрівка в паралельний світ.

  Дідусь Микола сидів на призьбі і дивився кудись в далечінь. Малий Тарасик вже знав, якщо дідусь нічим не зайнятий і просто дивиться в простір, значить він знову збирається в мандри. Ще ніколи дідусь не брав Тарасика в такі подорожі. І це не зважаючи на те, що всю околицю села, всі її стежини, Тарасик с дідусем пройшли не раз.

– Дідусю, ти знову збираєшся мандрувати?

  Мрійливий погляд дідуся змінився привітною посмішкою, і він поклав свою загрубілу руку на плече онука.

– Так, Тарасику. Хочу відвідати один з паралельних світів.

– А чому ти мене ніколи не береш в свої далекі казкові подорожі?

– Якщо ти дуже хочеш, то цього разу я зможу тебе взяти, адже збираюсь відвідати безпечний світ. Але вони бувають настільки дивні, що можуть налякати тебе. Цей же не надто відрізняється від нашого. Ну то що, ти готовий?

  Радощів Тарасика не було меж. Адже на нього чекала справжня казкова подорож. І ось вже Тарасик зі своїм дідусем сидять на схилі пагорба і спостерігають за зовсім чужим світом.

  Тарасик зразу звернув увагу, що всі мешканці цього світу ходять с розкритими книжками. Одні навіть не відривають погляду від книжок. Інші мимохідь в них заглядають.

– Дідусю, а чому вони весь час читають?

– Справа в тому, Тарасику, що мешканці цього світу не мають довготривалої пам’яті і змушені все, що відбувалось з ними, записувати в свої книжки життя. Інакше вони будуть забувати, як поводитись в різних життєвих ситуаціях.

– А чому ті, що не відривають погляду від книжок, зовсім не посміхаються? А ті, що рідко заглядають в свої книжки життя, весело посміхаються і стрибають, як маленькі діти?

– Цікаве запитання. Ті, що постійно читають, майже ніколи не помиляються. Вони знають кожну ямку на своєму шляху, бо інформація про неї записана в їх книжках. А ті, що живуть безтурботно і рідко заглядають в книжку свого життя, частенько падають, частенько вступають в глибокі калюжі, або потрапляють в інші болючі ситуації.

– Чому ж тоді із посмішкою ідуть по своєму житті ті, що ігнорують книгу життя, а інші мають стурбований вигляд?

  Розумієш, Тарасику, якщо людина зациклюється на минулому, то вона перестає бачити кольори майбутнього. Вони людину лякають, бо в її книзі життя немає прописаних і перевірених шляхів перетину невідомого.  А ті, хто відкрито дивиться на невідомий світ, як малі діти з цікавістю і посмішкою його пізнають. А коли світ перестає бути непорушним і в ньому відбуваються зміни, книга життя взагалі стає тягарем, і вже її прихильники роблять більше помилок і більше від них страждають.

– То як правильно жити? Хто з них більш розумно облаштовує своє життя в цьому незвичному світі?

– У кожного є свої переваги і кожний пише свою книгу життя на свій лад. І це чудово, що є  вибір жити за тими власними правилами, які більше до душі. Це залежить від характеру людини. Одні стають мудрими в ранньому віці, інші залишаються дітьми до самої старості. Головне в житті, щоб і тим, і іншим подобалося їх життя. Інакше то буде вже не життя.

  По поверненні з цієї казкової подорожі дідусь Микола звично зайнявся своїми справами, а Тарасик вперше в житті задумався про вічне. І на його обличчі з’явилася перша краплинка життєвої мудрості.