Утренний холодный город со слезами на вспотевших изнутри окнах.Серо-коричнеая грусть, укрытая рыжими пятнами мертвой листвы. В глазах все меньше и меньше зелени. Все больше сонной лени. По утрам тревожное мычание грязных машин. Вот-вот начнется ноябрь. Самый тяжелый месяц в году.
Ну и что? И в ноябре люди поют. И радуются. Да еще как! Да здравствует наступающий ноябрь! Месяц не растущих помидоров.
Кто по Зеланду плывет,
Тот ноябрь переживет!!!
Дорога,
Струйкой сочащаяся между гор,
Стремящаяся
Удрать из тесноты.
Где спокойной жизнью,
Живут лишь тени.
Ведь они близки и солнцу
И мраку.
Не спорят с небом
И совсем не мечтают
О счастье.
Заигравшись с петлей,
Тянущейся
С занудством улитки
Вверх
К холоду.
К дождю уставшему.
Снегу,
Навсегда проигравшему
Весне.
Все на пути сметая,
Мчится
Ветер над змейкой,
Спеша вверху заявить,
Что
Он подчинится лишь
Силе,
Спрятанной в высшей
Бесстрастной
Воле.
Как голуби, хотели они смотреть на небо только друг через друга. А потому - их небо было особенным, не таким как у других. И хотя оно также красилось синим, на нем никогда не замечалось туч, а свет лился всегда и отовсюду. Впрочем, такое небо есть у каждого. Только люди спрятали его в карманы. От страха, что оно достанется еще кому-то. Вот, чудаки! Не понимают, что неба хватает на всех. Его как не дроби - в каждом кусочке оно вновь возрождается в вечность...
З 3 жовтня наша країна стала жити в нових економічних реаліях. Нацбанк України з допомогою нововведення про обов*язкове пред*явлення документа при обміні валюти, що засвідчує особу та її місце проживання, намагається виконати єдину мету – взяти під повний контроль обіг та пересування всієї валюти в країні. При цьому – значно обмежити купівлю валюти населенням. До такого висновку дуже легко прийти, взявши декілька купюр іноземної валюти та відвідавши банки нашого міста. Саме це я і здійснив. Щоб на на власні очі побачити ситуацію з обміном.
Побувавши в десятку банківських установ, різниці ніякої між ними я не побачив. Всюди - ліниве споглядання вулиць через вікна приміщень, де крутяться гроші. Але, тепер уже не зовсім зрозуміло, яким чином.
В Приватбанку - гнітюча тиша та спокій. В приміщенні декілька людей, що проплачують квитанціі за різні послуги. Каса для обміну валюти на технічній перерві. Підходжу до іншої, вільної. Касирша офіцйним тоном пояснює, що гроші обміняти можна. Якщо при собі є документ, звичайно. Роблю розгублений вигляд та наполегливо наголошую на тому, що мені потрібно перетворити в національні купюри всього 5 американських доларів. Молода дівчина за віконцем терпляче відбивається, пропонує ознайомитися з постановою Нацбанку, що висить на дошці оголошень. Читаю папірець. Там багато букв і мало зрозумілого. Ясно тільки одне. Якщо в тебе валюта в кишені є, то вона нікому не заважає. Але якщо тобі заманеться перетворити її в товар, по Марксу, звичайно, то для цього треба засвідчити, що ти не житель Зімбабве або Гонолулу, але й цього мало. Банк зробить ксерокопію першої сторінки паспорта. Аргументуючи тим, що це виконання декрету Національного банку від 1993 року.
До цього документу я ще повернусь. А поки що крокуємо в банк"Таврика", що майже поряд. На питання про можливість обміну валюти мені радо відповідають - "Без проблем!" Але з обов*язковим залишком після себе своїх даних. Папірець з постановою і тут був на видному місці. Розповідь про те, що мені нагально потрібні саме українські гроші, а іноземних у мене повні кишені, от тільки паспорт я забув вдома, - мені не допомогла. Банк цікавили мої долари виключно з даними особистого характеру.
В ощадкасі на Майдані Рад я дозволив собі трохи посперечатись. На моє намагання запевнити, що в декреті Нацбанку 1993 року йдеться тільки про можливість з*ясування через документи, чи являється громадянин, що хоче придбати на територіїї України валюту, резидентом - касир тільки розвела руками.
Уточнюю. З декрету випливає, що "уповноважені банки та другі фінансові установи... мають право від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів та нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам". Тобто, продавати валюту в нашій країні може будь-хто! А ось купувати - тільки громадяни України. Тому банкам надано право при купівлі іноземних грошей перевірити особу купуючого, пересвідчитись, чи є він резидентом. От і все. Жодного натяку на копіювання особистих даних.
В Енергобанку на Михайлівській та в УКООПспілці на Бердичівській картина була майже та сама. Гроші можливо обміняти будь-коли і в будь-якій кількості. Маючи паспорт в руках. Свої 5 доларів я так і не перетворив на гривні. Касири були тверді мов криця. А тому слідуючим пунктом походу став міський ринок, де мене радо зустріли люди-привиди, що значно активізувалися за два останніх тижні. Майже не ховаючись, вітають вони кожного, хто поспішає до торгових рядів. Монотонно повторюючи мантри про гроші з різних куточків світу. Ви, певно, здогадалися, що це місцеві "міняли", яким ваші дані з паспорту і дарма не потрібні. Зате їх страшенно цікавлять долари, євро, рублі, фунти... В необмеженій кількості. До речі - по зовсім непоганому курсу. 8 гривень за долар - при продажу та 8. 10 при купівлі. Не дорожче, ніж в багатьох банках. Ось так.
Питання. Куди скоріше за все тепер піде пересічний громадянин міста? В банки чи до тих, хто нічого зайвого не питає, а виконує свою роботу вправно та швидко? Думаю, відповідь всім зрозуміла. Небажання залишати паспортні дані про себе невідомо кому і навіщо, вже стали головною причиною ігнорування банків населенням при обміні валюти.А тепер декілька запитань до держави:
- Чому, коли в нас щось робиться, то робиться якось завжди не так?
- Хто на цей раз, порушуючи свої ж постанови, збере урожай з цієї дивної ситуації? Тобто, хто є замовником?
- Хто і яким чином зможе заборонити працівникам банків використати інформацію з документів проти клієнтів. Та саме головне - навіщо взагалі ця інформація банкам? Що вона їм дає?
Наостанок. Біля жодного банку я не побачив ажіотажу, а всередені жодної людини, що міняла б гроші. Це, звичайно, викликає роздуми. Для мене абсолютно ясно, що в країні успішно ввели в дію другий успішний потік грошей. І цей другий потік - "чорний".
Осенний ветер, дергая кленовые листья в порывистом танго, напоминает нам, что распутный бал вот-вот прервется долгим зимним антрактом.
- Вот, скажите, молодой человек, зачем люди изобрели платки эти носовые? А? Затем - салфетки, тампоны, прокладки? Это что... человечеству больше делать нечего было? Сначала бомбу атомную, а потом - между делом, и стиральные порошки эти? - старая испитая женщина с лицом японского самурая, страшно злобным, по которому бегали углями два мутных глаза, схватила рядом стоящего паренька за ворот дорогой куртки, изрыгая на него поток обличительной брани. Тот старался вырваться. Прятал ухоженное лицо от слюны, вылетавшей из огромного вонючего зева нападавшей, в большой ворот с коричневым шарфом. Изображал какое-то сочувствие услышанному и выглядел со стороны полным идиотом. Добровольной жертвой, неспособной поставить мир на свое место. А старуху эту развернуть в направлении дома, где лечат, и пнуть изо всей силы в толстое неисправимое место кожаным австрийским сапогом с красивой серебряной шпорой. Сделав тем самым и отечеству и себе неоценимый подарок.
Но, тут, как говорится, каждому - свое. И все соответствует уровню движения куда-то вверх. Или вниз?Пониманию и состоянию наглости в обществе. А посему мы наблюдаем картину, в которой вчерашний пропащий двоечник разъезжает на "мерседесе", а старый ослепший оперный певец поет на улице, зарабатывая на хлеб своим безработным внукам. По всей видимости - тем, которые слишком любили Ахматову с Мандельштамом в детстве. Их "красные" дипломы в стране, где все воруют, давным-давно никому не нужны...
Новое поколение выбирает... Да ничего оно не выбирает. Разве что новых господ. В детстве мы все пасли коров (не придирайтесь - это условно!). Теперь же большинство пасет задних и только некоторые - идиотов у экранов. "Нет нового ничего под солнцем"... И только боль объединяет всех. Для боли - все равны! И даже палач знает, что в конце жизни умрет...
Бедные... бедные люди...
Покосившийся старый плетень
У заброшенного дома
Рисует осенними красками
Грусть.
Надолго вписав октябрь
В область сердца.
Готовя рассудок к долгой зиме,
В которой уже не будет спешки,
А будет праздничное поедание
Того,
Что люди подразумевают
Под счастьем...
Вышел на балкон Мойдодыр, плюнул три раза на земелюшку под балконом этим. А может и на лысину чью-то. Не знаем мы наверняка этого. Да и не важно нам совсем сие. Важно, что он был во время это вечернее при власти. А значит - плевать на народ с высоты этой имел право полное. А вы как думали? На то он и Мойдодыр. У него и руки эти чистые. К воровству не привыкшие. И голова аки тазик перевернутый. Красавец, одним словом...
Эх... а ведь когда люди мойдодыров никаких еще не ведали, жили в грязи всякой, то и балконов не было и плевать было некому. Неинтересно совсем было.
