Трохи думок про гендерні стереотипи нашого часу

Сьогодні якось весь день думаю одну річ.. чи про одну річ, не знаю). Навіяло одне повідомлення в чаті.
  Сказано було якось так "Ты всё логично написала. Как мужик". Стосувалось простих речей - чи варто бути дівчинкою, що весь час намагається підлаштуватись під вимоги чоловіка, чи все ж можна мати свої бажання? Ось ці слова були відповіддю на мої, про мою егоїстину манеру саме ці, власні бажання, мати й любити.
  То думалось ось що.. В нашому світі дивним є коли жінка отак висловлюється, так можна тільки чоловікам.. а наша справа бути милими, добрими, всіляко намагатися привернути увагу й утримати якогось "гарного хлопця, що знає собі ціну", до речі про "ціну" - то головне завжди, вони всі такі)). А коли ціну собі знає жінка - це нонсенс. Скільки відразу здивування, нерозуміння, порад.. Але це таке, життєве, головне щоб бабульки біля парадного сватати не почали, отам важко відірватись від погоні)))

  І тут же, про що, власне, думала - а коли знайомлюсь з кимось, хоча б тут, віртуально, ніхто, НІХТО в кращому випадку не ставиться серйозно, а в гіршому просто пропускає мимо вух мої слова про те, що ціную тільки тих, хто цінує мене, і в спілкуванні будь-якого рівня дотримуюсь простого правила - скільки спочатку МЕНІ - стільки і я у відповідь. Життєвий досвід "дівчинки", котра давно в свої 35 зрозуміла, що коли ти мила, добра, і намагаєшся всіляко відповідати чийомусь уявленню про себе - ні чорта тебе НЕ ЦІНУЮТЬ!! Немає чого й старатись. А сім разів заміж мене просили саме за ось цю, таку чоловічу прямоту послати на три літери й прямо сказати, що безкоштовною коханкою-кухаркою-прачкою-нянькою я НЕ НАЙМАЮСЬ.
  Але одинаково чомусь задіває.. що навіть коли відразу, прямо, і навіть повторивши кілька разів КАЖЕШ - ніхто не сприймає серйозно... бо я ж дівчинка... це я маю намагатись утримати увагу, як інакше... Блін.