Розсипалася кава, розсипалася…

 Аліска пригадала свого першого й разом з тим  останнього чоловіка. Добре, що знайомий не знав її Олега. А розкажи – знайомий або ввімкне чоловічу солідарність, або ж заходиться  співчувати. Ні того, ні іншого Алісі не хотілося. Із роздумів її вивів дзвінок.

 - Мамусю, я тобі там передала дещо…Знайомі їхали з Англії, то я їм на хвостика впала. Парфуми, шоколад білий з горішками, як ти любиш і пачечку кави із Непалу.

 - Дякую, донечко. А ти коли приїдеш?

 - Може, у травні…. Мам,  татові передзвони, нехай він тобі занесе.

 - Гаразд.

 Аліска чекала, передачі. Минув тиждень. І вона сама подзвонила колишньому. Слухавку взяла його дружина.

 - Аліс, ти там не подумай нічого, але кава розсипалась, то я її у скляну банку пересипала.

 - Нічого, - сказала Аліса. – Буває…

 - Мамо, вона ж герметично запакована, - здивувалася  донька, коли зателефонувала наступного разу.

 - У нашого тата ще й не таке буває, - байдуже мовила Аліска.

 Пройшло ще два тижні. На Благовіщення Аліса знову  набрала номер і запитала Олега:

 - Може, ти хоч сьогодні занесеш передачу?

 - Занесу, - буркнув той.

 Через годину Аліса жувала просрочений чорний шоколад із логотипом Червоного Хреста на пачці (чергова подачка її благовірному на минулих виборах), бризкала на себе донькиними парфумами («дивись, вони дуже дорогі, я в Інтернеті подивився!») пригадувала,як «той, що від Бога» відповів на її питання: «А кава ж де?» - «Та оце ж своїй мамочці несу три ложки, захворіла вона… Розсипалася кава, розсипалася..»