Чий язик попереду розуму біжить?

В чому небезпека пивного алкоголізму? В першу чергу в тому, що ніхто з алкоголіків його серйозно не сприймає : ну, подумаєш, випив собі баночку пивка після роботи... Для пивоварів тут головне усіх переконати, що пити багато пива - це норма, допустима навіть маленьким дітям та футболістам. І ось так, такими баночками, кухлями, стаканами та пляшечками за кілька місяців чи тижнів, у мільйонів хлопців та дівчат є вимощеною дорога до справжньої психічної та фізичної залежності. А там - цироз, втрата здоров'я, здорового глузду, родини а не рідко й - всього життя.

В чому небезпека оцих всіх законів про другу мову? Невже в тому, що незнані мені недоумки натиском кнопки голосування змусять мене розмовляти на мові "что ней разговаривал Ленин?". Звісно, що ні! Правда тут більш тонка. Вона така ж підступна, як і у згаданій історії з пивом : все там настільки завуальовано, що небезпеку стає помітно лише тоді, коли робити щось буває вже занадто пізно. Це як рак на третій стадії : тільки дізнався, а вже мусиш помирати. Так і з мовою. Спочатку нам просувають чужу за рахунок очевидного обмеження прав власної, а потім, тихенько, без зайвого шуму поставлять перед фактом : України більше немає. Оскільки більшість «так званих українців» спілкуються і удома і на роботі винятково російською, то це свідчить лиш про одне : вони відчувають себе росіянами, точніше - малоросами.

При цьому, напевне, ніхто й не згадає, що рівних можливостей вчити українську мову в різних регіонах просто не існує. Зрозуміти, що "русскімі" ці українці стають виключно завдяки ініціативам загарбників можуть далеко не всі. Особливо з тих, що продаються на виборах. Але, й це ще не все. Не забуваймо, що зовнішня політика нашої держави для янучар-дупутатів справа не менш серйозна, аніж внутрішня. Зрадникам батьківщини з-за кордону тепер платять все більше, але розстрілюють тут чомусь їх вкрай рідко. Як на мене, аж занадто рідко. Можна передбачити, що наступним кроком після нашої офіційної русифікації стане повернення України в територію безумовної залежності від Росії. Набагато більшої від тієї, що маємо тепер. А там, - ми знову за крок від нової імперії та "Русского мира". Зрештою, байдуже, як там воно буде називатись. Це для лохів головне - назва. Для цинічних політиків з Кремля має значення лише реальний зміст справи. Назвою вони залюбки можуть поступитись. "Щоб було все чесно і справедливо".

Війна за мову - це війна за Україну. Позбавлять мови – заберуть Українське майбутнє у ваших дітей, і з легкістю Юди обміняють його на майбутнє Малоросійське. І буде там все те саме, що й зараз, тільки гірше. Над нами буде вже не Янукович, а Путін. Яник у нього, швидше з все, буде дрібним прислужником. Для нас, позитив тут буде хіба в тому, що Фьодоровічя, ймовірно, турнуть з Межигір’я, якщо воно лишень сподобається Владіміру Владіміровічу або його Кабаєвій.

Ми занадто довго були пасивними та щедрими, щоб за один день повернути все своє : віддане, відпущене та вкрадене. Принаймні, повернути без крові. Досі чудово пам’ятаю, як наче дешеві повії, мої знайомі і родичі продавали свій голос за гречку, макарони і 50 гривень. Тоді обидві сторони такої оборудки вважали себе розумнішими від опонентів. А лише той, хто платив - знав за що він платить.

Весь бізнес олігархів тримається на співпраці з Москвою. Ні вони самі, ні їхні діти в українській Україні жити не збираються. Розумніші з них знають кілька європейських мов, окрім власної. Пікантності цьому надає лиш те, що нині депутат і олігарх – це слова-синоніми. І живемо ми з вами так погано теж, саме з цих причин. Народ їх, по великому рахунку, не цікавить. Всі зміни у законах вони приймають виключно задля власної користі, не для нас, а для себе. У всьому світі депутат – краща людина міста чи регіону. Тільки у нас депутат – це найбільша паскуда державного масштабу, що не вірить ні в чорта, ні в Бога. Люди для них - лише об’єкт для маніпуляцій : купив дешевше – продав дорожче. Ось тобі й у любов до виборця.

Я вже не згадую тут своє «улюблене», церковне питання. Ви маєте знати, що кожен храм Московського Патріархату в українському селі чи місті – це офіційне представництво російського уряду. І байдуже, приймаєте ви це серцем, чи ні. Можу вас запевнити, що незалежно від цього, про ваші молитви на російській мові чудово знає і Путін, і Кіріл, і навіть, Чечетов з Колісниченком. Вони не тільки знають про ваше існування, але й покладають на вас особливі надії : ви маєте стати їхніми стратегічними і тактичними послідовниками. Допоки ви не будете молитись рідною мовою, ви ніколи не звільнитесь від справжнього рабства. Неважливо, на якому саме Майдані будете волати про недопустимість двомовності. Все це немає сенсу, поки український народ залишається в духовній окупації Святійших Кирила та Владіміра Владіміровічя, відвідуючи храми Московського Патріархату, беручи у них благословення та зворушливо цілуючи загарбницьку десницю.

Якщо ви, свого часу, продали або подарували свій голос зраднику-депутату, то чому ж тепер дивуєтесь, що цей голос заговорив іншою мовою? Вас купляли саме для того, щоб ви стулили собі пельку і не грались в політику. Особливо тоді, якщо ви у ній нічого не тямите.

Щасти вам ще тут, за життя.

http://t-v.te.ua/kultura/chij-yazik-poperedu-rozumu-bizhit/