Росіяни у Львові. Дню побєди присвячується...

Львів, червень 1941-го. Подвір"я тюрми НКВС

Росіяни у Львові вигулюють псів.
Вони – їх єдина худоба.
“Собака – друг человека,” – кажуть вони
І навчають псів рідної мови:

“Єхалі ми с подругой с фронта. Вишлі на вокзалє во Львовє с поєзда.
“Кать, - говорю, - пасмотрі, какой красівий город. Давай здесь останємся!” Ми і осталісь…”

Росія, у хустці і святочній ватянці,
Дарма чекала на них в Костромі.
У помешканнях,
Де за вбитими газдами сохли квіти,
Вони вдихали запах чужих простирадл,
Міряли квітчасті сукні,
Кахельні п”єци розпалювали Шевченком.
На околицях ще стріляли.

“Мамочка, я палучіла квартіру с окнамі на тєатр, гдє поют і танцуют.
Мєня
ужє пріглашалі туда на дєнь рожденія т. Сталіна. Помнішь Катьку, мою
фронтовую подругу? Так вот, ана работала в НКВД і єйо убілі. Люді здесь
нехарошіє, сплошниє бандьори. Но ми побєдім!..”

Росіяни у Львові вигулюють псів.
Я здибую їх вечорами,
Старих і задиханих,
Коли повертаюсь з роботи.
Пси волочать їх життям за собою,
Як пробиті
Повітряні кульки.