Я би міг написать Януковичу оду,
Но не буду, поскольку я аполітічєн….
Я писатиму токо про женскую вроду,
І про їхні цицьки, засунуті в ліфчік.
Про погоду писатиму я вдохновєнно,
Про родниє простори, тріскучі морози,
Про свої почуття напишу сокровенні,
І про те, як цвіти проростають в навозі…
Ще писатиму я про космічну безодню,
У котрій астероїди прутко гасають,
Напишу про наближення кари господнєй,
Об’ясню отчєго всі живі помирають…
Тікі про Януковича не напишу я,
Його сяючий геній словам не підвладний…
І ніхто вже мені не воздвигне статую,
І у злиднях помру, як поет другорядний.

В моєму черепі сховалась пустота,
Обмежена кістками порожнеча…
Крізь неї гулкє ехо проліта’
Із вуха в вухо. І нема підстав
Вважать, шо я морально ізувєчєн.

Падають з неба вниз каплі дождя пузаті,
Чухаю свій живіт, лежачі на кроваті...
Скоро ліства з дерев падатиме в повільно.
Хто мені відповість, чом я такий дебільний?