Агу. Агу.

Агу.

Ааааааааааааааа.

Аааааааааааааааааа.

Агу.

Агу-агу.

Аааааааааааааааааа.

Агу. Агу.

Слюні.

(с)

Можна довго будувати надійний цегляний дім. А можна зліпити імітацію з гівна і палок.

З відповідним наслідком.

В 201418 українські наф-нафи заклали фундамент і вигнали стіни антикорупційної споруди.

З нуля були створені НАБУ, САП, Вищий Антикор суд, ДБР. Пройшла реформа ГПУ і МВС.

Потім наф-нафи включили світло — ввели систему відкритих електронних декларацій чиновників, електронних торгів Прозоро, автоматичного повернення ПДВ, відкрили реєстри майнових прав, кінцевих бенефіціарів, земельного кадастру, судових рішень тощо.

В результаті з середини 2016 по середину 2019 в суд пішло 7604 корупційних справ, 3064 корупціонерів отримали вироки.

Так, було 2 проблеми: половина справ зависла в судах і реальні тюремні терміни отримувало 58% покараних.

Що треба було зробити?

Поставити міцні двері і дах — тобто реформувати суди.

Тому наф-нафи на відкритому конкурсі створили новий Верховний суд і почали відбір нових суддів нижчих ланок.

Але народу стало нудно так довго працювати на будівництві, йому дуже сподобалася пісенька Ніф-ніфа.

Цитую казочку:

«Бач, як він боїться вовка! — сказав Ніф-Ніф.

— Він боїться, що його з’їдять! — додав Нуф-Нуф. І брати ще дужче розвеселились.

— Які тут можуть бути вовки? — сказав Ніф-Ніф.

— Ніяких вовків нема! Він просто боягуз! — додав Нуф-Нуф.

І обидва почали пританцьовувати і співати:

Не страшний нам сірий вовк,

Сірий вовк, сірий вовк!

Де він ходить, дурень вовк,

Сивий вовк, хижий вовк"

Що в результаті?

Будинок-нах.

Декларації — нах.

Реєстри — нах.

Держзакупівлі Прозоро — нах.

Відкриті конкурси чиновників — нах.

Органи, що набирали нових суддів — нах.

Вся правоохоронна система, крім НАБУ підзвітна завхозу Ніф-ніфа.

Своїм можна все, чужим — безпрєдєл.

В солом’яну імітацію вже ніхто не вірить.

Сірий вовк корупції та мародерства нічого не боїться і обжирається у всіх на очах.

Ніф-ніф обурений, що нові куплети народу не заходять.

Але знову будувати закинутий будинок теж якось облом. Та й Наф-наф же барига.

Може ще Нуф-нуфа спробувати?

(с) Юрій Луценко

Казали венесуальцям мудрі люди – люди, ви що – їбанулися? Який, бля, The Уго Чавкс? То піздєц, який нерозумний вибір – то ви хочете вибрати собі не клоуна, то ви вибираєте дорогу.. Дорогу в дуже негарний піздєц…
Венесуальці не послухались мудрих людей і вибрали собі дорогу в дуже негарний піздєц.
The Уго Чавксу не законало відразу. Він ганяв по країні. По якійсь, лише одному йому зрозумілій причині, робив селфі в броніку на острові Псячий. Казав поодиноким критикам – я вам нічєво нє должен…
А економіка падала.
Єдине, що зміг пропхати – це ручний «парламент» з долбойобів, котрим засвітили трохи дєніх. «Парламент» почав штампувати закони на захист майна Уго Чавкса і антисемітизму, а економіка продовжувала йти туди куди вела єдина можлива для неї дорога – в дуже негарний піздєц.
НАТО? – НАШО НАТО? – запостила свій програмний вислів голова комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Венесуали мар'яна безпутня.
Це теж не допомогло. Просто дуже негарний піздєц з того часу ставав ще й програмним та офіційним.
«Уряд» The Уго Чавкса мовчки крав. Чавкаючи від задоволення. Мудрі люди їм казали – навіщо ви весь час крадете – ви, що дурні? «Уряд» робив вигляд, що не чує і продовжував красти.
Шоу тривало.
– Красти – то національна ідея венесуальців – присував, час від часу, через єдиний телевізор свої програмні заяви  «уряд» і продовжував  красти.
Рядові венесуалійці не крали, але «уряд» весь час пробував відмінити їм кеш – щоб навіть не мріяли вкрасти, бо це прерогатива вибраних.
Сам «уряд» крав безготівкою через банки. Відміняти банки – таких програмних заяв «уряд», будьмо чесними, не робив. Поки що.
Натомість з заявою виступив сам The Уго Чавкс. Каже:
– Візьміть нас в NATO. Мене, Мар'яну, Бєнєдіктову і Юziка. А ще мою жінку, жінку Юzіка, мужа Бєнєдіктової і його сьостри. Ну, і ще пару чоловік – список в додатку номер два до цієї заяви…
А ті йому кажуть:
– А нахуй ви нам потрібні, наприклад?
– Бо ми за вас кров проливаєм. Вам що не шкода крові венесуалійців нещасних?
– Шкода. Їх готові прийняти, але без вас.
– Чому це без нас?
– Бо ви не проливаєте, ви в цей час крадете.
– А давайте ми венесуалійцям кеш відміним?
– Навіщо?
– Щоб не крали.
– Вони й так не крадуть, вони кров проливають.
– А щоб ше більше не крали.
– Це вам таку ідею мар'яна підказала?
– Ой, да какая разніца. Беріть і всьо.
– Не візьмем і всьо.
– А то чому?
– Бо ви злодії і підараси.
– А ми тоді під расєю ляжем.
– Ви вже раз спробували – і шо? Нє получілося?
– Тоді йдіть нахуй хами безсердечні.

Прилітало. Треба було щось робити. «Та пішли ви нахуй» не спрацювало.
«Уряд», який вже тридцять років контролювали долбойоби венесуалійці аргентонського походження – мовчить і краде. Краде і мовчить. Бо – а що ще робити?
Веселе шоу триває.
– Ой – яка ж ти весела дорога в негарний піздєц… – думала мар'яна, пробуючи натягнути китайський презерватив на аргентонський обрізаний огірок.

PS:
Вова пипа міг увійти в історію недоросії, як той, що зробив з неї Расєю. Увійшов, як той, що її знищив під корінь.
Вова пипка міг увійти в Історію, як президент – його за вуха тягнули. Увійде, як пародія на уго чавеса.
Пародісти – йопта…

(с) 

10 днів підряд я вів нерівну боротьбу з кабачками й цукіні.

Я їх пік, смажив, їв сирими, припускав, тушкував, кидав в блендер, варив, тер на тертушку, додавав до салату. На сніданок, обід і вечерю… Зривав ще маленькими, щоб вони не встигли порости.

Роздавав родичам, сусідам, друзям, роздавав хорошим людям, і просто кому попало…

Але трапилося те, що трапляється кожен рік заново: кабачки перемогли!

Здаюсь…

Десь в європейському пологовому будинку стався збій і в результаті, троє малюків, що майже одночасно народилися, переплутали і не знають, як визначити де - чий. Мами були з України, Польщі і федерації, а їх папи чекали десь в холі. Медики зрозуміли, що справа йде до скандалу і вирішили піти назустріч скандалу. Запросили пап до дітей, пояснили ситуацію і запропонували їм розібрати своїх дітей. Ті трохи постояли, а потім українець вигукнув:

 "Слава Україні"! Одна дитина тут же випрямилася. Батько узяв дитину на руки і вийшов. За ним пішов поляк, узявши на руки свого сина, але російський затурбувався і запитав:

 -Чуєш, з українцем - все зрозуміло, а як ти вирішив, що це - твоя дитина? Поляк зупинився і пояснив: -- Бачиш, коли українець вигукнув "Слава Україні"!, моя дитина посміхнулася, а твій - обісрався.