Мовчання. Що це? Життєві ситуації зобумовлюють, характеризують мовчання. Мовчання самозахист? Конфліктні ситуації мають різні варіанти розвитку. Можливо у деяких випадках мочання є виходом? Мовчання. Мовчання самотність? Мовчання на одинці чи в оточенні, чи є різниця? Самотнє мовчання не має відношення до оточення, мовчиш з собою – відповідно ти замкнутий і для оточення. Мовчання... Щастливе чи не щастливе? Самотнє, нещастливе мовчання... Мовчання для ненещастливої людини, що це? Притулок? Переживання? Розрада??? Особисто кожен випадок має свої відтінки. Говорити? Чи вихід мовчати, якщо говорити немає з ким? Немає з ким в плані співрозмовника... Чи є людина, що готова вислухати, здатна зрозуміти? А чи вистачить сміливості та вміння правильно виразити та донести свої думки, емоції, переживання? Самотнє мовчання, нещастливе мовчання. Чи може щастлива людина мовчати? Хоче... Боїться говорити? Не хоче говорити? Нещастлива людина мовчить. Або говорить комусь про свої негаразди, тоді вона вже не мовчить. Що таке мовчання нещастливого? Сила чи слабкість? Тоді чому ж людина мовчить?  Мовчить тому що нема про що говорити, чи тому що є про що мовчати? Мовчання. Щастливе мовчання. Люди мовчать від щастя. Чому? Тому що немає з ким поділитись своїм щастям, чи ним не хочеться ділитись?

Друзі, спробував в хаосі своїх думок виловити логічні елементи. Зараз в житті переживаю цікаві моменти і просто пробило на філософію. Всіх прошу висловити свою думку, якщо зрозуміли про що йдеться намагайтесь дати відповідь. Вискажіть ставлення до думки, і якщо вважаєте її вартою уваги – будьласка поширте, так як мені будуть цікаві різні  думки. Щиро ваш Rama.

В рамках учбового курсу Іркутського держуніверситету студенти моделювали розвиток економіки держави Сибір.

«Держава Сибір на першому етапі свого розвитку змушена буде продавати ресурси, вкладати доходи в розвиток переробної промисловості, науки, високих технологій, аграрного сектору, в розвиток внутрішнього ринку. Таким чином, сибірська держава стане економічно самодостатною. А безмитне ввезення товарів, які не виробляється в Сибіру, також зміцнить економічну самодостатність сибірської держави. Головний потенціал Сибіру - не ресурси, а люди, тому у сибіряків повинна сформуватися ясність, що держава Сибір потрібна... ».

Це - звіт про семінар студентів п’ятого курсу Сибірсько-американського факультету Іркутського держуніверситету на тему «Моделювання економіки держави Сибір» в рамках навчального курсу «Регіональна економіка», опублікований сайтом amic.ru. Отже, цьому вже легально вчать випускників одного з найбільших і авторитетних університетів Сибіру. І тиражують цю навчальну програму регіональні ЗМІї. До речі, організаторів семінару - діячів «Громадського руху «Областнична альтернатива Сибіру» (ОАС) - ніхто не переслідує.

«Майбутні випускники САФ оцінювали плюси і мінуси майбутнього сибірської держави, ризики її створення та існування, - розповідає amic.ru. - І перш за все - економічне обгрунтування сибірської державності. Групи по три-чотири людини представляли свої міні-дослідження, а якісь загальні вихідні параметри економіки сибірської держави задало громадський рух ОАС. Експертами виступили координатор ОАС Михайло Кулехов і учасник руху Андрій Савченко».

«Державні кордони майбутньої держави Сибір, - продовжує видання, - у різних груп сильно відрізнялися. Так, самий радикальний варіант, скажімо, Сибірської Республіки (або, точніше, Конфедерації: саме в такому форматі, на думку ОАС, і можлива сибірська державність) крім географічної країни Сибір включав в себе весь Північний Казахстан з Нижнім Поволжям. В Сибірську Конфедерацію були включені: вся азійська Північ, Камчатка, Сахалін з Курильськими островами, весь Далекий Схід. Студенти справедливо обгрунтували це тим, що сибірська держава виходить суто континентальної державою, тому їй життєво необхідні виходи до «великої води» - моря. Так, незважаючи на те, що Каспійське море - внутрішнє, але воно забезпечить зв’язок з країнами Близького Сходу. А родючі землі Північного Казахстану потрібні для сільгоспвиробництва.

Самий помірний варіант Сибірської Конфедерації, запропонований студентами САФ, включав в себе територію сучасного Сибірського федерального округу, до якого сьогодні входять 12 суб’єктів нинішньої Російської Федерації. Студенти цілком логічно обгрунтували, що у цьому державному туворенні існують структури управління, які можуть послужити прототипом для побудови державних структур Сибіру (наприклад, ГУВС СФО). Але навіть побачивши в таких загальносибірських структурах зачатки майбутніх державних органів влади Сибірської Конфедерації, студенти абсолютно точно зазначили їх повну нинішню недієздатність. Виступаючі були впевнені, що в сибірській державі доведеться заново створювати всі органи держвлади, в т. ч. і правоохоронні, і судові. Був, звичайно ж, представлений і класичний варіант кордонів сибірського держави - від Уралу до Тихого океану».


За матеріалами: newsland.ru

Чернігівська міська організація Всеукраїнського об'єднання "Свобода" отримала перші відповіді на своє звернення щодо пошкодження стенду про Голодомор та знесення незаконно встановлених наметів біля Катерининської церкви. Відповіді є маловтішними і в черговий раз доводять: нинішнє керівництво держави дає повну можливість чиновникам різних рангів повністю нехтувати правовою системою України.

Попередньо Чернігівська міська "Свобода" звернулася до голови облдержадміністрації та обласного прокурора щодо ситуації навколо Катерининської церкви. Прокуратура направила звернення до обласного управління юстиції для розгляду (щодо невиконання рішення судів про знесення наметів) і до Чернігівського міського міськвідділу міліції для проведення перевірки (щодо пошкодження стенду про Голодомор).

Нагадаємо, 26 листопада 2011 року в День ушанування пам'яти жертв голодоморів біля двох церков були встановлені стенди з фотосвідченнями про Голодомор-геноцид українців. Поява стенду викликала бурхливу реакцію у постояльців наметів, незаконно встановлених біля Катерининської церкви. Спочатку стенди розламали надвоє, потім почали шматувати фанеру з фотографіями і потягли стенд до наметів. Лише втручання отця Євгенія Орди врятувало залишки стенду від остаточного знищення.

Чернігівська міська організація ВО "Свобода" вимагає від місцевих можновладців рішучих дій для врегулювання ситуації навколо Катерининської церкви.

Однак є підстави вважати, що постояльці наметів у черговий раз вийдуть сухими із води, бо хтось із можновладців видав їм індульгенцію безкарно нехтувати законами України та рішеннями судів.

"Чим інакше можна пояснити ситуацію, якщо рішення судів (від районного до Судової палати Верховного Суду України) щодо знесення незаконно встановлених наметів на території Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній" не виконуються з 2009-го року?" – зазначає керівник Чернігівської міської "Свободи" Андрій Кужель.

Виконавча служба робить вигляд, що не має можливости виконати рішення суду, а прокуратура – не знаходить у цьому порушення.

"Жодним чином не ставимо під сумнів завзяття чернігівських міліціянтів. Та чи дозволять їм з'ясувати, хто і що спонукало осіб, які називають себе вірянами УПЦ МП, пошкодити стенд про Голодомор?" – підкреслив очільник "Свободи" у Чернігові.

Як відомо, згідно з Законом України "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні", публічне заперечення Голодомору 1932–33рр. визнається наругою над пам'яттю його жертв, приниженням гідности українського народу і є протиправним.
Прес-служба Чернігівської міської організації ВО "Свобода"

А ви вірите в цю історію? Ну, взагалі, про даішника який три роки не брав хабар - і його не зачморили, як лоха, свої-таки?



31-річний Олександр Березюк працює в державтоінспекції з 2008 року. Три місяці тому його призначили начальником державтоінспекції Оратівського району Вінницької області. Хабар пропонували вперше.

"Сиджу в кабінеті, тут заходить чоловік. Невисокий такий, у кепці клітчатій. Так по діловому до мене. Каже, що йому треба машину з арештмайданчика забрати, і зробить так, щоб на нього в суд не подавали. Бо перепинили його мої хлопці на дорозі. А він п’яний був за кермом. Тягне мені 300 доларів. Так спокійно, ніби в магазині щось хоче взяти. Я одразу і не зрозумів, що це було. Мені ж хабар перший раз пропонували", - розповів Березюк.


"Дача хабара нашим співробітникам, непоодинокі випадки. З початку року зафіксували 20 подібних. Здається останній - це з найбільшою сумою. Загалом, інспекторам дають від 50 до 150 гривень за перевищення швидкості, - розповів начальник відділу профілактики Державтоінспекції Вінниччини Володимир Мотичко. - За 2011 рік зафіксували випадок, коли наш співробітник взяв хабар. Його звільнили. Чи дамо премію Березюку за його вчинок? Можливо. Правда, не спокуситися - це був його обов’язок. А порушникам раджу, якщо знайшли в собі мужність сісти п’яним за кермо, нехай знайдуть вже в собі мужність відповідати за це".

Вирішується питання про порушення кримінальної справи проти хабарника.
Автор: Інфопорн
За матеріалами: Газета.юа

Першого вересня мільйони учнів та студентів Російської Федерації прийшли у навчальні заклади і розгорнули свої підручники, зокрема з історії Росії. У них вони знайдуть відомості не тільки про минуле народів, що проживають у межах РФ, але й про історію своїх сусідів, які нині живуть в незалежних державах.

Ці відомості залишаться в пам’яті читачів назавжди, бо підручник – це один з небагатьох засобів масової інформації, який «працює» на десятиліття. Як стверджують науковці: «...образ інших народів або власний образ, який живе в нашій душі, залежить від того, як в дитинстві нас навчали історії. Це закарбовується на все життя».

Який же образ українського народу та його держави формують у свідомості багатонаціональної учнівської і студентської молоді Російської Федерації підручники історії, схвалені федеральним міністерством освіти?

Так, згідно з офіційним російським курсом історичної освіти і науки: археологічні культури кам’яного віку, мідного віку (Трипільська культура) і бронзового віку розвивалися «у південних районах Євразії», а отже, належать і російській «євразійській» культурі; скіфська і «скіфоподібні» культури VII – IV ст. до н. е. на території Південно-Східної Європи були лише західною частиною великої «скіфо-сибірської» культурно-історичної спільноти і «є складовою російської культури»; сучасні росіяни належать до східнослов’янського етносу, який у VI – VII ст. виділився з єдиної слов’янської етнолінгвістичної спільноти та у VIII ст. складався з 13 племінних союзів на території від Карпат до Уралу; східнослов’янський етнос у ІХ ст. утворив «давньоросійську» державу Київська Русь; київська Русь – це «початковий період» Російської держави (ІХ – ХІІ ст.); в епоху Київської Русі «сформувалися основи російської духовності, мови, культури» в цілому; особливістю давньоруської (в значенні – давньоросійської) держави була її поліетнічність. Внутрішню єдність забезпечували держава і православ’я; епоха Давньоруської держави з центром у Києві змінилася на період російської державної роздробленості (ХІІ – ХІІІ ст.). Утворилося приблизно 15 незалежних держав. Однак зв’язок між російськими землями зберігся «завдяки спільній вірі, мові та праву»; продовженням Київської Русі «стало Володимиро-Суздальське князівство», а згодом – його «спадкоємець» – Московське князівство (ХІV – поч. ХVI ст.). До Москви з Києва «перемістився» державний і церковний центр російського народу; головним завданням зовнішньої політики Росії у ХVIІ ст. стало «збирання» українських та інших земель, які колись входили до складу Древньої Русі (Росії); назва «Україна» виникла наприкінці ХII ст. для позначення давньоруських (давньоросійських) земель, які безпосередньо межували із степом (термін вживається в значенні «окраїна»); українська «народність» сформувалася у ХV – ХVI ст.; всеукраїнська Рада в Переяславі під керівництвом Б. Хмельницького у січні 1654 р. прийняла рішення про «возз’єднання» України з Росією.

Причини «возз’єднання»:

– релігійна та етнічна «спільність» російського та українського народів;

– їхнє «спільне» історичне минуле і спільна боротьба із зовнішніми ворогами;

– конкретно-історичне становище середини ХVIІ ст., коли для України збереження незалежності здавалося нереальним і доводилося вибирати «менше зло», тобто возз’єднуватися з «близькою за культурою і вірою» Росією, яка обіцяла ще й внутрішню автономію;

– возз’єднання відповідало інтересам Росії; спроби «гетьманів-зрадників» І. Виговського, М. Дорошенка, І. Мазепи відірвати Україну від Росії «не здобули підтримки» переважної більшості українського народу, який виступав проти них. Діяльність російських правителів Петра І і Катерини ІІ мала «позитивне значення» для України: захист українського народу від економічного гноблення козацької старшини і грабіжницьких нападів турецько-татарських феодалів; проголошення у 1918 році незалежності України було «проявом сепаратизму», «не відповідало інтересам» українського народу і «не мало» всенародної підтримки; українська Центральна Рада підписала у 1918 році «ганебний» Брестський мир, унаслідок чого німецькі війська «окупували» Україну і «грабували» хліб у селян; в Україні у 1918-1920 роках відбулася «громадянська» війна, яка завершилася «закономірною» перемогою Радянської влади над «зрадниками» українського народу – націоналістами; війська Петлюри чинили в Україні «єврейські погроми»; червона армія у 1918-1920 роках «визволила» Україну; у результаті «союзу українських націоналістів із Польщею» у 1921 році Західна Україна була «тимчасово втрачена Росією»; голод 1921 року в Україні стався «внаслідок посухи»; 30 грудня 1922 р. відбувся I з’їзд Рад СРСР, на якому повноважна делегація України «затвердила» Декларацію про утворення Союзу РСР і «підписала» Союзний договір; голодомор 1933 року «не був геноцидом» українського народу, бо:

– голодом були вражені окремі райони Росії і Казахстану;

– в Україні голодували не тільки українські селяни, але й представники національних меншин, а також:

– голод відбувся внаслідок посухи;

– голод відбувся внаслідок помилок, допущених низовими органами влади під час проведення колективізації;

– голод був Божою карою для українців за участь у атеїстичних кампаніях влади. Сталінські репресії 1930-х років завдали шкоди не стільки цивільному населенню, як Червоній армії, що напередодні вибуху ІІ Світової війни втратила значну частину досвідченого командного складу; пакт Молотова – Ріббентропа «був вимушеним, але необхідним» для підготовки до відбиття майбутньої німецької агресії актом; 17 вересня 1939 року Червона армія «визволила» (як пам’ятаємо – «тимчасово втрачену Росією» у 1921 році) Західну Україну; 22 червня 1941 року Німеччина «несподівано і віроломно» напала на СРСР; причина воєнних невдач Червоної армії влітку 1941 року полягає «у багатократній перевазі німецьких збройних сил у людях, техніці та озброєнні, застарілій техніці та озброєнні Червоної армії, раптовості нападу Німеччини»; населення України «одностайно» піднялося на боротьбу з німецькими окупантами і «масово» вступало в ряди радянських партизанів й підпільників. Лише невелика частка населення (особливо на територіях, возз’єднаних із Радянським Союзом перед війною) «пішла на співробітництво» з окупантами; українські націоналісти «перебували на службі німецьких окупантів». Чимало з них «служило в німецькій воєнізованій організації СС», визнаної пізніше Нюрнберзьким трибуналом злочинною; керівники Організації українських націоналістів, зокрема С. Бандера, А. Мельник, Р. Шухевич, «були агентами німецької розвідки»; у червні 1941 року українські націоналісти зі складу батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд» у Львові «влаштували масові розстріли» польської та єврейської інтелігенції; українські націоналісти «брали участь у геноциді євреїв» на території України, зокрема в Бабиному Яру (Київ); українські націоналісти «здійснювали геноцид поляків, чехів, циганів, вірменів та українців на Волині та в Галичині» у роки ІІ Світової війни; українські націоналісти під командуванням «німецького орденоносця» Романа Шухевича знищили білоруське село Хатинь; ув’язнення лідера українських націоналістів С. Бандери в німецькому концтаборі було зроблено з метою «приховати його співробітництво з гітлерівцями»; українські націоналісти були «найжорстокішими катами» в’язнів німецьких концтаборів, передусім євреїв; Українська повстанська армія створена «за допомогою німецької окупаційної влади», яка дала націоналістам зброю та інструкторів; Українська повстанська армія «не воювала проти німецьких окупантів»; червона армія у 1943-1944 роках «визволила» (знову ж таки «тимчасово втрачену Росією у 1941 – 1942 роках») Україну; Українська повстанська армія «стріляла в спину» Червоній армії-визволительці; вирішальну роль у перемозі СРСР над Німеччиною відіграла «єдність радянського народу»; вояки Української повстанської армії – це «бандити, кримінальні злочинці»; вояки Української повстанської армії «безпідставно і жорстоко вбивали» відряджених зі східних областей УРСР до Західної України вчителів, агрономів, інших спеціалістів; після 1945 року оунівці з корисливих мотивів «стали на службу до американської та англійської розвідки»; більшість населення Західної України «підтримало Радянську владу в боротьбі проти націоналістів». Голод 1946 – 1947 років в Україні «був наслідком посухи». РРФСР була «основним донором» економічного розвитку післявоєнної УРСР; Радянський Союз хоч і не був демократією, але він був «орієнтиром і прикладом» кращого, справедливого суспільства для мільйонів людей в усьому світі; у розпаді СРСР винні «зрадники та зовнішні сили»; Незалежна Україна – це «неприродне державне утворення, приречене на швидку загибель».

Я утримаюся від власних коментарів щодо вищесказаного. Зате наведу дуже влучну, як на мене, оцінку діям російських істориків білоруського дослідника Вадима Деружинського:

«По примеру старой российской историографии и официальной советской историографии современная российская историография никак не может принять концепцию независимого развития украинского народа, его самостоятельного государственного существования в прошлом.

Ибо в таком случае следовало выкинуть на свалку истории пресловутые «исторические права» России на Украину, отказаться от концепции «единства исторических судеб» русского, белорусского и украинского народов, которые в прошлом и сейчас тоже преподносились российскими идеологами в виде некой дивной «троицы общерусского характера».

Пришлось бы также отказаться от тезиса о якобы «справедливых войнах», которые вела Россия с целью «собирания русских земель в едином русском государстве». Эти войны автоматически становились захватническими.

Признание самостоятельности в историческом развитии Украины способствовало бы росту национального самосознания и отделению украинцев от России. По этой причине русская дореволюционная и советская историография не признавала Киевскую Русь державой украинского народа.

Соответственно термины «Россия», «российский» советские историки вслед за Карамзиным, Соловьевым, Ключевским применяли не только к Московии, но и к Киевской Руси. То есть воровали наследие Киевской Руси у украинцев и присваивали его себе.

В итоге была создана крайне примитивная концепция истории Украины. Она гласила, что в прошлом украинский народ никогда не имел ни своего государства, ни своей самостоятельной истории».

Подання в російських шкільних та вузівських підручниках історії давньоукраїнської Київської княжої держави (популярно – Київської Русі) як, начебто, початкового етапу історії Російської держави, невизнання Голодомору 1933 року геноцидом українців, заперечення справедливого і правомірного характеру збройної боротьби українського національно-визвольного руху проти іноземних, у тому числі й російських, загарбників свідчить:

– про фактичне невизнання Російською Федерацією незалежності України,

– є порушенням чинних українсько-російських міждержавних угод про дружбу й добросусідські відносини, а також міжнародних зобов’язань Російської Федерації, зокрема в галузі права війни,

– є замахом на суверенітет і територіальну цілісність України,

– служать розпалюванню українофобії та міжнаціональній ворожнечі як на території Російської Федерації, так і в Україні, сусідніх із нею державах Європи, скрізь, де проживають українці і куди сягає інформаційний вплив Росії.

У цивілізованих країнах вирішенням проблемних питань відносин із сусідніми державами займаються передусім зовнішньополітичні відомства цих країн. Вони пильно відслідковують шкідливі дії іноземних держав, повідомляють про них вище керівництво своєї країни і, за його дорученням, здійснюють заходи дипломатичного характеру з метою нейтралізації загроз у зовнішньополітичній сфері.

На жаль, схоже, що працівники МЗС України не цікавляться змістом підручників історії Росії і безпардонним шельмуванням у них українців та Української держави на шкоду міжнародному іміджу нашої держави.

Не пригадую, щоб за 20 років незалежності України керівництво Росії отримало б від нашого зовнішньополітичного відомства бодай одну ноту протесту проти антиукраїнського змісту підручників історії Росії, освячених авторитетом Російської академії наук і міносвіти Російської Федерації.

Сергій Рудюк, історик, Київ. Матеріал зреферував Віталій Вандич
Автор: ЖЖ
За матеріалами: lj sitesdoing

Проект резолюції[1] Комітет з питань дотримання країнами-членами обов’язків та зобов'язань Ради Європи (Комітет з моніторингу) Співдоповідачі: Майліс Репс, Естонія, Альянс лібералів і демократів за Європу та Марієтта де Пурбе-Лундін, Швеція, Група Європейської народної партії 1. Парламентська Асамблея висловлює свою стурбованість щодо кримінальних справ, порушених відповідно до статей 364 (зловживання посадовими повноваженнями) і 365 (перевищення посадових повноважень) Кримінального кодексу України щодо низки колишніх членів уряду, у тому числі проти колишнього міністра внутрішніх справ пана Юрія Луценка, колишнього виконуючого обов'язки міністра оборони пана Валерія Іващенка, колишнього першого заступника міністра юстиції пана Євгена Корнійчука, також колишнього прем’єр-міністра пані Юлії Тимошенко. 2. Асамблея вважає, що статті 364 і 365 українського Кримінального кодексу є занадто широкими в застосуванні та, відповідно, дозволяють постфактум криміналізувати нормальні політичні рішення, що суперечить принципам правової держави і є неприйнятними.Тому Асамблея закликає владу негайно видалити ці дві статті з Кримінального кодексу і зняти звинувачення проти колишніх урядовців, яких судять на основі цих положень. Асамблея хотіла б підкреслити, що оцінка політичних рішень і їх наслідків є прерогативою парламенту і в кінцевому рахунку виборців, а не судів. Вона вважає, що повинні бути розроблені строгі міжнародні стандарти розмежування політичної та кримінальної відповідальності. 3. Асамблея шкодує про численні недоліки відмічені під час судового розгляду стосовно колишнього уряду та вважає, що вони могли зменшити можливості для обвинувачених отримати справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини. 4. На думку Асамблеї, ці недоліки є виявом загальної недосконалості, що притаманна системі українського кримірнального судочинства. Ці недоліки не є новими, а вже давно турбують Асамблею та стосуються, зокрема, відсутності незалежності судової системи, надмірного застосування та строку утримання під вартою, відсутності рівності сторін обвинувачення та захисту, а також недостатнього правового обґрунтування з боку прокуратури та судів в офіційних документах і рішеннях. 5. З огляду на незалежну систему судової влади Асамблея: 5.1. знову підтверджує свою глибоку стурбованість з приводу відсутності незалежності судової влади і вважає це основною проблемою для системи правосуддя в країні; 5.2. вважає, що нинішня судова процедура призначення суддів підриває незалежність судової системи. Вона закликає владу скасувати або принаймні значно скоротити 5-річний випробувальний термін для суддів та усунути Верховну Раду від процесу призначення; 5.3. також вважає, що судді під час випробувального терміну не повинні головувати в розгляді політично чутливих або складних випадків; 5.4. вважає, що склад Вищої ради юстиції суперечить принципу поділу влади, а також підриває незалежність судової влади. Тому Асамблея просить внести поправки у відповідні закони, які б ефективно відсували представників Верховної Ради, Президента України та прокуратури від членства у Вищій раді юстиції. Для прийняття цих поправок ці три установи повинні призначити неполітичних членів Вищої ради юстиції; 5.5. пропонує Верховній Раді невідкладно прийняти необхідні конституційні поправки, які дозволять усунути положення, котрі перешкоджають здійсненню рекомендацій Асамблеї, згаданих у пунктах 5.2. і 5.4. 5.6. висловлює стурбованість з приводу багатьох таких, що заслуговують на довіру, звітів про те, що Вища рада юстиції ініціювала дисциплінарні заходи та звільнила з посад суддів на підставі скарг прокуратури через те, що судді приймали рішення не на користь обвинувачення у судових справах. Така практика йде врозріз з принципом верховенства закону і повинна бути припинена негайно. 6. З огляду на утримання під вартою Асамблея: 6.1. висловлює свою стурбованість з приводу надмірного застосування тримання під вартою, часто без виправдання чи поважних причин в українській системі правосуддя; 6.2. у зв'язку з цим зазначає, що незаконне і надмірне утримання під вартою є одним з основних питань в рішеннях, винесених проти України в Європейському суді з прав людини; 6.3. знову підтверджує, що відповідно до принципу презумпції невинності, взяття під варту повинно використовуватися винятково як крайній захід, коли є явний ризик втечі або підриву правосуддя; 6.4. закликає владу забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс передбачав чітку процедуру для розгляду законності та тривалості тримання під вартою. Крім того, потрібно виробити керівні принципи для того, щоб забезпечити, щоб взяття під варту застосовувалось лише як крайній захід і тільки на основі обґрунтованого рішення суду. 7. З огляду на рівність між обвинуваченням та захистом Асамблея: 7.1. із занепокоєнням відзначає переваги на користь звинувачення, що є надзвичайно поширеною практикою в українській системі правосудд; 7.2. закликає владу забезпечити, щоб в Кримінально-процесуальному кодексі рівність між обвинуваченням та захистом забезпечувалась як в законодавстві так і на практиці; 7.3. пропонує владі, зокрема, забезпечити, щоб Кримінально-процесуальний кодекс прямо передбачав, щоб захисту були надані копії справи звинувачення в розумний час, під контролем судді, щоб захист міг ознайомитися з матеріалами справи. 8. Асамблея відзначає із занепокоєнням звіти про те, що стан здоров'я колишнього міністра внутрішніх справ пана Юрія Луценка і колишнього в.о. міністра оборони пана Валерія Іващенка, які перебувають у попередньому ув'язненні, стрімко погіршується, і що обидві особи потребують лікування за межами пенітенціарної системи. Асамблея закликає виявити гуманність до обох чоловіків та звільнити їх негайно з-під варти, доки судові процеси проти них не завершеніі. 9. Асамблея вітає той факт, що було реалізовано ряд важливих реформ, зокрема, в галузі інтеграції української економіки до європейського економічного простору. Це підкреслює значення, яке влада надає більш тісній європейській інтеграції країни. 10. Асамблея підтверджує свою позицію, що Україна не зможе здійснити реформи, необхідні для виконання своїх зобов'язань перед Радою Європи, без попереднього реформування діючої Конституції. Саме тому вона закликає президента та Верховну Раду невідкладно ініціювати всеосяжний процес конституційної реформи та не затримувати його до наступних парламентських виборів. Асамблея вітає позитивний висновок Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) з пропозицією про Конституційну асамблею, яка, як очікує Асамблея, лежатиме в основі процесу конституційної реформи. Крім того, Асамблея закликає владу повною мірою використовувати рекомендацій Венеціанської комісії щодо попередніх проектів конституційної реформи. 11. Асамблея вітає систематичні запити з боку влади щодо думки Венеціанської Комісії з приводу проектів законів, підготовлених нею. Проте, вона відзначає, що в ряді випадків проекти законів, щодо яких було отримано запити, згодом відкликаються, а рекомендації Венеціанської Комісії не враховуються в законах, які в кінцевому підсумку приймає Верховна Рада. Тому Асамблея закликає владу повною мірою брати до уваги думки Венеціанської комісії при підготовці нових законів, у тому числі щодо попередніх проектів з того ж питання. У цьому контексті Асамблея очікує, що позитивні відгуки щодо законопроектів (підготовлених президентською Комісією зі зміцнення демократії) щодо свободи зібрань та конституційних зборів буде враховано в законопроектах, які підуть на розгляд Верховної Ради. 12. Асамблея звертає увагу на прийняття 17 листопада 2011 року Закону України про вибори народних депутатів. Вітаючи, що ряд її попередніх зауважень було враховано, Асамблея шкодує, що її основні рекомендації, а саме прийняття Єдиного виборчого кодексу, а також прийняття регіональної пропорційної виборчої системи, не були реалізовані. З огляду на нове виборче законодавство Асамблея: 12.1. підкреслює, що прийняття цього закону про парламентські вибори не повинно використовуватися як привід для неприйняття Єдиного виборчого кодексу, який як і раніше необхідний для забезпечення узгодженої правової бази для всіх виборів в Україні, яка перебуває в повній відповідності з європейськими стандартами; 12.2. стурбована тим, що підвищення порогу для пропорційних виборів до 5% в поєднанні з забороною на формування виборчих блоків партіями для участі у виборах негативно позначиться на можливості для нових або невеликих партій ввійти до парламенту. Асамблея стурбована тим, що ці положення можуть знизити плюралізм та збільшити поляризацію в новому парламенті. Вона рекомендує знизити поріг та видалити заборону на виборчі блоки з виборчого законодавства до наступних парламентських виборів; 12.3. висловлює жаль з приводу включення в цей закон положення, які обмежують право балотуватися на виборах особам, засудженим за злочини незалежно від тяжкості вчиненого злочину, і просить оперативно прийняти конституційні поправки, які б дозволили видалити ці положення з виборчого законодавства; 12.4. закликає владу повністю виконати рекомендації Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO) щодо фінансування політичних партій. 13. Асамблея вважає, що майбутні парламентські вибори стануть лакмусовим папірцем для прихильності України демократичним принципам. Асамблея вважає, що міжнародне спостереження цих виборів зробить істотний внесок у їх демократичне проведення. Вона вважає, що Асамблея зробить внесок в міжнародне спостереження за виборами через власну велику делегацію. 14. Асамблея відзначає, що ряд важливих зобов'язань про приєднання до цих пір не виконані, незважаючи на те, що Україна приєдналася до Ради Європи в 1995 році майже 17 років тому. Уряди країни, які змінювались, а також Верховної Ради і її політичні фракцій, розділяють відповідальність за цей провал. У Резолюції №1755 (2010) Асамблея вітала амбітну програму реформ влади щодо решти зобов'язань з приєднання. Незважаючи на початкові позитивні результати в декількох галузях, Асамблея стурбована сигналами, що поштовхи та політична воля для реалізації цих реформ зменшуються. Тому Асамблея закликає владу, а також всі політичні сили в країні оперативно втілювати реформи, необхідні для виконання вступних зобов'язань країни та для побудови здорової демократії в країні.

[1]Проект резолюції прийнято комітетом одноголосно 15 грудня 2011 року

Джерело: Український тиждень

Огляд новин за 15.12

Судячи з оприлюднених фотографій камери, де в передсмертній агонії ось уже кілька місяців б’ється Юля Тимошенко, поняття «жахливі умови», яким у свій час БЮТівці дружно характеризували умови її утримання – це дуже відносне поняття.

Звісно ж, у порівнянні зі звичною для Юлі обстановочкою її елітного особняка у Кончі-Заспі – це й справді жахливо бомжацькі умови. Усього-на-всього один кондиціонер, замість ванни джакузі – душ, ніякої тобі «плазми», бігових доріжок та гектару соснового лісу. Як тут не захворіти на смертельний висип на шкірі у таких нелюдських умовах?

Хоча, якщо прикинути, відсотків 80-90 українців з радістю проміняли б свій побут на цей «бомжацький». Тому що в усі часи на зеків наша влада витрачала в рази більше грошей, аніж на рядового законослухняного громадянина. Скажімо, ще років з десять тому (цифри пам’ятаю, бо писав колись статтю на цю тему) на утримання одного ув’язненого Україна щомісяця виділяла близько 200 грн., у той час, як стипендія відмінника була – трохи більше 30 грн.

Відчуваєте, про кого говорить Янукович, коли згадує своє «покращення життя вже сьогодні»? Одразу видно, що людина має багатий внутрішній світ і непересічний життєвий досвід, тому і до тюрми ставиться з трепетом, як до рідної. Що, в принципі, так і є.

І навіть свого заклятого ворога Юлю наш любий Гарант хоч і готовий заживо поховати, але умови її передсмертного утримання – усе одно на висоті. Це дуже корисно чисто з прагматичних міркувань – якщо раптом ВОНА(с) виживе, а сам Віктор Хведорович сяде. У крайньому разі, у нього буде надія, що і його саджатимуть не у загальну камеру (де йому за всіма понятіями одне місце - параша), а хоча б у ту, де нині Юля мучиться від убогості обстановочки.

Так що усе, як ми бачимо, дуже відносно у цьому сортирі, який зветься політикою: з одного боку – Юля лежить у «жахливих умовах», а з іншого – у порівнянні з тим, що при цих словах малює уява, умови Юліного утримування швидше нагадують готель середньої руки, хіба що двері замкнені.

І точно так само відносно: нібито Янукович ще і президент, але вже готується…

А в той самий час, поки Юля там прикута до ліжка, її партнери по команді грають з Юліними катами у піддавки. І скільки б там Турчинов не розповідав, що ніякого розколу у «Батьківщині» не існує – а проте ні для кого не секрет, що цей «пастор Шлаг» у компанії з младокадебешником Кожемякіним вже на всю іванівську пиляють Юлін спадок. Поки вона сидить. І навіть не узгоджують з нею вирішальні для партії у країни голосування.

Отак воно і виходить: відносно «жахливі», відносно «президент» і відносно «партнери»…
Автор: Володимир Йадороб

Цікаво, куди діваються такі величезні суми грошей. В економіку Заходу?

За 10 років незалежності з України було незаконно виведено 95,8 мільярдів доларів.

Про це свідчать дані дослідження Світового фінансового співтовариства (GFI), вашингтонської дослідницької і правозахисної організації.

Тільки в 2009 році з України було виведено 9,8 мільярдів доларів (для порівняння, річні доходи бюджету України 2011 року визначені в розмірі 35 мільярдів доларів - "Інфопорн").

Згідно з даними дослідження, країни, що розвиваються втратили 903 мільярдів доларів незаконних фінансових потоків в 2009 році, незважаючи на масовий спад в економічній діяльності, який відбувся світових ринках в кінці 2008 року.

Всього ж за даними дослідження "Незаконних фінансових потоків з країн за десятиліття до 2009 року", країни, що розвиваються втратили 8440 мільярдів доларів протягом десятиліття.

"Це приголомшливо велика сума, в той час як країни, що розвиваються, так і розвинені країни, насилу зводять кінці з кінцями", - заявив директор GFI Раймонд Бейкер.

"Ця доповідь має стати тривожним сигналом для світових лідерів, що багато ще належить зробити для вирішення цих шкідливих відтоків", - зазначив він.

До речі, за десять років з Китаю було виведено 2740 мільярдів доларів, Росії - 501 мільярд, Нігерії - 182 мільярдів, Польщі - 162 мільярда, Казахстану - 131 мільярда і Туреччини 79,1 мільярдів доларів.
Автор: Інфопорн
За матеріалами: УП

З нечисельнних розповідей мого дідуся про 13ть років таборів у Красноярскому краю.

Мій дідусь вояка УПА, з малечку прививав мені любов до України, розповідаючи як в часи війни воювали з хлопцями проти НКВС, СС, та АК. Розповідав про ув"язнення та перебування в таборах. Казав - кого там тільки не було, від японців до іспанців. На моє запитання хто був самим бунтівним, дідусь відповів - естонці були самі затяті. Я запитав, а що таке затяті? Він відповів, а ти слухай:

Естонці напевне найбільш з усіх ненавиділи червоних, та казали - ми своєю працею ворога підсилювати не будем. Вони не вірили, що виберуться звідти живими. Коли їм в душі видавали мило, ті його їли, а в табірних умовах наслідки були 100% фатальними.

Ми могли б бути таким же затятим в тих умовах?

Огляд новин за 8.12 Коли Янукович говорить, що йому неприємно те, що найгуманніший у світі український суд робить з Тимошенко – він знає, про що каже. Перш за все тому, що за час перебування при владі зумів зосередити у своїх руках усі важелі керування державою, а тому суд, який по шість годин допитує Юлю в камері або й взагалі їде туди уночі – це і є Янукович. Ну, а крім того – життєвий досвід нашого Двічі несудимого Лідєра дозволяє йому кваліфіковано знатися на судово-камерній специфіці, отож слова «це життєва ситуація, в яку може потрапити кожен» з вуст Віктора Хведоровича слід розуміти як «я теж там був – і нічого, живий». Проте сьогодні один знайомий, причетний до керівного складу Партії регіонів, на моє запитання про причини такого поводження суду з Тимошенко відповів: - Слухай, ти знаєш той старий анекдот про жида, той, де наприкінці Бог каже Абраму: «Я можу допомогти тобі виграти в лотерею, але ти б хоч для початку лотерейний білет купи»? Так от з Юлею точно те ж саме – щоб її випустити, треба для початку щоб вона на суд з’явилася. А вона ж лежить і помирає. І коли гора не йде до Магомета… Коротше, сенс подальшої розмови звівся до того, що Янукович нібито погодився обміняти Юлю на асоціацію з ЄС плюс задокументовану перспективу вступу до Євросоюзу. Я у це не дуже вірю, оскільки Янукович з його патологічним страхом за власну шкуру слабо схожий на самогубцю. Але версія цікава. А ще мені цікаво – що ж там з Тимошенко насправді таке сталося, що вона не встає? Бо ніякої достеменної інформації про це так і не було, одні чутки і натяки. Якщо справді грижа – то чому її не лікують? При такій небезпеці людина може відкинути капці будь-якої хвилини, а для Януковича якщо і є хоч щось страшніше (у сенсі політичному) від курячого яйця, то це смерть Тимошенко у СІЗО. Крім того, дуже дивно, що Юля так і не погодилася здати кров. Якщо вона й справді почуває себе аж так погано, то мусить розуміти, що точний діагноз – це запорука її шансів на виживання. І я ніколи не повірю, що внутрішня розвідка «Батьківщини» так і не змогла дізнатися висновків, зроблених медичною комісією, яка оглядала Тимошенко. Як і у те, що не оприлюднення цих висновків для самої Юлі корисніше, аніж оприлюднення. Якщо, звісно, вона справді хвора. Бо якщо ні – цікаво буде подивитися, скільки ще вона буде отак лежати при смерті і чим потім пояснить своє чудесне зцілення.

Автор: Володимир Йадороб

Цікаві думки, в когось будуть доповнення?