Давньослов’янська рать

Коли була потреба збирати військо, то розсилали по землях посланців, отроків, до посадників, тисяцьких з начертаними на бересті та усними наказами: «Приходітьдо мене від малого до великого». Кожна частина йшла зі своїми військовимиприпасами, які везли підводами, повозами, або рікою в човнах. Увесь обоз звався «товари» або «стан». Місце, де стояв обоз, звали «товарище», «становище». Якщо військо де довше затрималося, розставляли шатра й довкола обозу ставили сторожу. В обозі руська рать готувалася до бою. В раті була важкоозброєна піхота — латники, одягнені в кольчуги з пластинами, озброєні мечами, щитами-капельками, сокирами та бойовими шестоперами. Також пішці з мечами, щитами та луками (лучники), що мали відсікати ворожу кавалерію. Вони складали основну частину полків.

У поході військо попереджувала дозорна сторожа, до якої висилали молодь і легкоозброєних пішців. Вони слідкували за пересуванням ворога й брали «язики», тобто бранців, від яких можна було добути потрібні відомості. Провідників, що вели військо в незнаній місцевості, звали «вожами».

Руське військо складалося з трьох полків. Перед початком раті ставало трьома частинами: середуща — це чоло, бічні — крила, праве й ліве. У цей загальний бойовий лад ставала дружина й вої, тяжкозбройні й легкі частини, піхота й кіннота.Військо ставили на різний спосіб, але найчастіше спереду й по боках були легші відділи, у центрі — тяжкозбройні. Звичайна тактична одиниця, полк, мала тодівід 10 000 до 15 000 людей. Менші відділи звалися сотні, заступи, або стяги. Кожний відділ мав свої відзнаки: стяг, або хоругву, труби й бубни.

Місце майбутньої битви обирали на рівному полі, оболонні, щоб зручно розташувати полки.Для кращої оборони усієї раті обирали місцевість з річкою. І тоді ворожі війська стояли одне навпроти одного часом кілька днів, чекаючи, щоб противник перший розпочав бій. Тим часом між обома полками гонилися легкі відділи, що  окликами її глузуванням, намагалися вивести ворога з рівноваги. Так, перед битвою з поляками воєвода Ярослава глузував із польського князя Болеслава Хороброго: «Проколемо тріскою твоє грубе черево!» Так само поляки у бою під Ярославом дратували вояків князя Василька словами: «Поженемо вас на великібороди!»

Гасло до січі давали труби й бубни. Хорунжий — стяговник підіймав корогву вгору, або, як казали, напинав або возволочував стяг. Князь об’їздив полки й укріпляв їх набій. Врешті давав наказ починати наступ: «Потягнімо мужньо, браття й дружно!» Військо рушало вперед із голосним криком.

Стрічувійськ означали висловами «зступитися», «зразитися», саму битву словами: «бій», «січа», «брань». Вирішне значіння у битві мали тяжкозбройні частини, війська, що наступали на ворога з копіями в руках. Стрільці-лучники мали тільки побічну ролю. Вигляд війська у наступі описує галицький літопис 1251 р. так: «Військо злізло з коней і озброїлося в обозі, — щити їх були, як зоря, шоломи їх, як сонце, що сходить, у руках держали коня, як многі трости; стрільці йшли по обох боках ідержали в руках рожанці (луки) свої наложили на них стріли свої проти ворогів».

Метою наступу було переломити лаву ворога, пробитися крізь неї. У ярославській битві1245 р. дворський Андрій «зударився з полком Ростислава кріпко, — коня зломилися, тріскіт був, як від грому й з обох боків багато впало з коней іпомерло, инші ж були ранені від сили удару копійного». Деколи тяжка кіннота вдарялав такім сильнім розгоні, що розторощувала ворога й пробивалася крізь його лави. Коли ворог ставив опір, починали бій зблизька на мечі або шаблі. Легкі відділитим часом непокоїли ворога ззаду, нападали на обози, ловили бранців,колодників. Переможець на знак своєї переваги залишався довший час на місці бою,на полчищі, й тут святкував перемогу. Так, князь Данило по ярославській перемозі 1245 р. «став на місці, з військом серед трупів, виявляючи перемогусвою; вояки здоганяли ворога й приїздили аж до півночі, ведучи велику добичу, іцілу ніч не кінчався крик, одні одних шукали».

Військо, що не могло утриматися в полі, шукало захисту в укріпленому місці. В конечній потребі це був осік, засік з пнів дерева у лісі, але, частіше, оборонний город. Військо, що затворилось в городі, боронилося, як засада, залога города. Вороги обсідали, облягали город, сипали приспи, шанці й добували обложених. Одна й друга сторона стріляла з луків і кидала каміння пращами. Уживали також воєнних машин, сосудів ратних і градних, що мали різний вигляд і різні назви, як порок, самостріл, таран. Ці машини досягали дальше понад звичайний перестріл, звичайнувіддаль: «Лютий був бій під Черниговом, метали камінням на півтора перестріла,камінь же був такий, що могли його підняти чотири сильні мужі» (1234 p.).

Були вже тоді спроби вживати вибухових матерій, подібних до пороху. Половецький хан Кончак 1184 р. мав у своїм війську «мужа такого бусурманина, що стріляв живим вогнем, були ж у нього луки самострільні, ледви 50 людей могли їх напняти». Цей давній пушкар попав у полон разом з своєю машиною.

Город добували остаточно приступом. У рови й під стіни кидали примет, солому чи сухе дерево, і підпалювали місто. Найбільша слава була добути город копієм, в боротьбі грудь об грудь. Цим способом боротьби вславилися галицькі й волинські полки Данила й навіть поляки висловлювалися з великим признанням про руський бій.

На воротах добутого города переможець завішував свій щит або ставив свою корогву. Деколи добуте місто віддавали війську на щит — на грабування.

У війні значну роль мав флот слов’янських лодій. На Дніпрі й инших великих ріках Київської Русі від незапам’ятних часів уживали лодії для перевозу й для воєнних потреб. Пізніше річкова флотилія розвинулася під впливом варягів, що були славними моряками й на своїх легких лодіях об’їздили всю Европу. Перші князі в своїх могутніх походах вивели давньоруський флот на Чорне море й досягали ним Константинополя, нищівною силою відповідаючи клятим візантійцям за образи, ними творимі.

Дерев’яна лодія давньоруської доби була понад 20 м завдовжки, 4—5 м завширшки, і містила усобі 30 гребців. На ній була щогла з вітрилом або парусом. Ці легкі кораблі могли переплисти за годину до 20 км. Їх звали — «лодія», «насад», «суд», «струг», «олядь», «кубара», «галія». Літопис під 1151 р. описує новий тип воєнних човнів, що появилися на Дніпрі: «Ізхитрив Ізяслав лодії дивно: були в них гребці невидимі, тільки весла видно, а людей не видати, бо лодії були покриті дошками. Борці стояли нагорі в бронях і стріляли; а керманичів було два: один на носі, другий на кермі. Куди хотіли, туди плили, не повертаючи лодій».

Використано матеріали з видання «Історія української культури» 1936—1937 рр. з уточненнями та доповненнями.