Сатана приземлився біля Вінниці
- 08.11.13, 19:32
Написано по конкурсній заявці "Козаки проти Чужого і (або) Хижака." Жанр твору - антиісторичне фентезі
Над Вінницею сяяли зорі.
Іван Богун, полковник вінницький, нечасто мав змогу спостерігати зоряне небо. Але зараз був хисткий, але мир, і полковник часом дозволяв собі думати не про кількість війська, або провіант для обозу, а й про красу довкілля.
Щоправда, якби полковника нині запитали про що він думає, то Богун подивився б на небо ще раз, здвигнув плечима і відповів:
- А біс його знає. Тиша...
Тишу порушило якесь гудіння. Спершу воно було схоже на весняне бурмотіння хруща, потім на відгомін травневого грому.
Але нині була зима, морозяна і сніжна. І ніякої грози на найближчі кілька місяців не передбачалося.
На темному небі щось гостро сяйнуло. Велетенська вогняна куля розтяла простір і скотилася за обрій, десь біля зайнятого ляхами Бару. Земля затремтіла.
- Хтось значний помер, - почувся за Івановим плечем ледь зляканий голос молодого джури.
Не встиг Богун щось сказати у відповідь, як ревнуло вже зовсім близько, трохи не над головою. Ще одна куля пронизала зимове небо і скотилася з нього вже геть і зовсім близько — у недалекому лісі, котрий звався просто Чорним.
- От же ж... - тільки і сказав полковник, - дивоглядія.
***
Полковник Богун і полковник Кривоніс розуміли одне одного з напівслова. Незважаючи на те, що Іван Богун походив з русинської шляхти, мав певну освіту — звісно не львівський колегіюм, як гетьман Хмельницький, але вінницьку школу народову, з тих, про які з захватом писали іноземці, що мандрували Руссю — він охоче спілкувався з колишнім полтавським хуторянином, котрий все життя ходив біля плуга, аж поки сваволею князя Вишневецького не позбувся всього одразу — землі, хутора і родини.
Кривоніс, якого особисті заслуги і наказ гетьмана зробили козачим полковником, щиро прив'язався до молодого колеги. Ще не так і давно з ними завжди був третій — полковник Данило Нечай, відважний свавілець і кумир довколишнього жіноцтва. Але Нечай загинув, і приятелі зосталися удвох.
Іван очікував приїзду гостя, а тому жіноцтво полковникової садиби вже зрання поралося біля печі, готуючи частування. Богун ще не одружився, хоча вінницькі шляхтянки та козачки обстрілювали його очима незгірш, як у битві.
Десь перед обідом до Богунового двору поволі заїхав невеличкий обоз.
Полковник Максим, високий кароокий крем'язень, вродливе лице якого навкоси перетинав рубець — знак по гостюванню колись на його хуторі князя Яреми — мовчки зіскочив з коня і ступив крок назустріч господарю.
- Васильку, - звернувся Богун до джури, - піднімай полк. Виступаємо.
- Та зачекай, - озвався Кривоніс, - тут справа...гм...
Він зупинився і розмашисто перехрестився.
- Чи не зустрів ти у лісі нечисту силу? - поцікавився Іван, звівши брову. Він бо добре бачив, що Кривоніс наляканий. Причому наляканий сильно. А налякати пана Максима було доволі важко.
- Ходи сюди, - мовив Максим, - тільки хлопця з собою не бери.
Останні сани були завалені соломою. З них на білий втоптаний сніг скрапувала кров.
- Поглянь...
Богун відгорнув солому. Подивився. Зняв шапку, постояв, знову надів. За минулі кілька літ він бачив усяке, і думав, що страшнішого, ніж лубенська дорога обставлена палями з конаючими на них людьми, вже не побачить. Однак доля вирішила інакше.
- Н-ну? - спитав Кривоніс.
Богун ще раз огледів оголене, обдерте зі шкіри тіло, у якого голова була навіть не відрубана, а видерта, а чи вирізана разом з уламком хребта і відітхнув.
- Ми, - сказав Максим, - знайшли їх у лісі, неподалік від дороги. Одному з моїх хлопців забандюрилося піти до вітру. Два тіла. Чоловічі. Підвішені за ноги досить високо — ледве зняли. Неподалік сліди коней, запряжених у сани. Тварини були чимось нажахані — понесли.
- Ляські штучки? - спитав Богун непевно.
- Ти сам хоч віриш у те, що сказав? - хмикнув Кривоніс, - одірвати людині голову разом з хребтом - якої ж це сили треба.
- Тоді що воно було?
- Сатана, - вимовив Максим і перехрестився знову, - ти бачив вночі падучу зірку? Оце ж він і був.
Богун почухав під шапкою потилицю. Зірку він бачив, навіть дві. В існування сатани вірив, хоча не зовсім розумів, що люципер забув біля Вінниці. Однак — загибель людей, відданих гетьманом під його захист, вимагала вжити заходів.
- Треба прочесати ліс, - сказав він, - візьмемо найнадійніших людей з твого загону із мого полку і вирушимо завтра вранці.
Кривоніс кивнув головою цілком одобрюючи приятелеве рішення. Він боявся сатани тільки тоді, коли не мав в руках шаблюки.
***
Барський лісовий шлях на цю пору був безлюдним. Максим привів загін на місце, де вони знайшли загиблих. Богун незадоволено роздивлявся втоптаний сніг.
- Наче стадо корів пройшло, - буркнув, - що тепер тут побачиш...
- Думаєш знайти сліди чортячих копит? - спробував пожартувати Кривоніс, - але ж панотець у церкві говорив, що сатана — то злий дух. А дух слідів не залишає.
Богун обережно ходив довкола страшного місця, пильно приглядаючись. Він побачив, де зупинились сани, де коні раптом рвонули з місця і понесли, тягнучи їх за собою перекинутими. Події розгортались приблизно так - двоє селян їхали з базару, їхали пізно і впорожні, бо вдало спродалися. Зупинились на дорозі, бо щось побачили. Це "щось" було таким жахливим, що коні схарапудились і помчали, зоставивши хазяїв у пастці.
Але хто це міг бути? Грабіжник? У жертв могли бути гроші - не все ж вони залишили вінницьким корчмарям. Однак, розбійники могли вбити і пограбувати, але здирати шкіру і відривати голову...
Оті голови, неначе виламані з тіл, неабияк бентежили Богуна. Він розумів жорстокість задля застрашування, бо надивився на подібне чимало, та й сам добряче лякав ляхів. Але те, що він побачив нині було безсенсовним, і тому якось по особливому жахливим.
Розлігся виляск копит - поверталися розвідники, котрих Богун послав вивідати, що коїться біля Бару.
- Полковнику, - замельдував козак, ледь стримавши коня, - там таке..
- Де? - спитав Богун
- Та у Барі ж... Люди біжать звідти. Біжать сюди. Наші, ляхи - впереміш.
- І що вони говорять?
- Сатана у Барі, - сказав другий вивідач, - всі в один голос так і говорять - сатана.
***
Невеличкий загін під проводом Богуна поволі в'їжджав в розчахнуті навстіж ворота Бару. Кривоніс тримався поруч з приятелем і тільки головою крутив.
- Оце скільки нам доводилось битись, - сказав він врешті, - а вперше бачу, щоб міську браму вибили зсередини...
Богун подивився на замок каштеляна, котрий височів над містечком і хмикнув. Спорожніле місто навівало жах. Біженці, котрих Богун зустрів дорогою, чомусь всі бігли вінницьким шляхом, замість того, щоб тікати на захід. А отже, вони побачили щось таке, порівняно з чим Іван Богун міг здатись їм рідним татком.
Богун і віддав належні накази - біженців не кривдити, розміщати по хатах, бо зима надворі, а люди тікали в одних сорочках і навіть босими, як ото встали з ліжка. А сам тепер роздивлявся зруйновані укріплення Барського замку. Посеред руїн стирчала чорна блискуча підкова велетенських розмірів. Наче її дійсно сатана загубив.
- Що це за хрінь? - спитав Максим і поліз за люлькою. Богун мовчки роздивлявся дивоглядію, тоді скомандував під'їхати поближче.
Підкова глибоко вгрузла в землю, розметавши все довкола. Одне крило замку з баштою перехнябилось, але стояло. Стіни вціліли, але з західного боку мур було рознесено буквально по камінчику. Нікого не було видно, тільки у захаращеному камінням дворі лежало кілька мерців.
- Оце тобі, Максиме, і слід чортячого копита, - сказав Богун до приятеля, котрий задумливо смоктав люльку, - вірніше його підкова. А де ж сам дідько?
- Повернувся до пекла - відказав Максим. Ззаду хтось нервово хихикнув - козаків утримував на місці тільки послух і страх показатися боягузами перед своїми звитяжними керманичами.
Богун торкнув коня і поїхав ступою до вцілілої вежі. Там зіскочив на землю і скомандував:
- Терешко, Зінько - за мною. Максиме, коли що - приймеш полк.
- Ти тут полковник, - сказав Кривоніс, - але може разом?
- Чекай...
- Ну гаразд, - здався Максим. Він розумів, що приятель робить вірно, однак очікувати було важче, аніж діяти.
Богун у супроводі двох козаків поволі увійшов у нижню залу. Вона була порожньою і засипана камінним брухтом, котрий обвалився зверху від поштовху. Іван помацав тріщину в стіні і серйозно задумався над тим, якого зросту мав бути нечистий, щоб роздушити замок мов дитячу іграшку. І ще ота підкова...
З роздумів його вивів стогін. На підлозі, між камінням, лежав чоловік і жалісно стогнав.
Богун присів і обережно звільнив пораненого від камінних скалків. На чоловікові був жовнірський каптан, і він щось жалісно белькотів польською.
- Що тут сталося? - спитав Богун тією ж мовою
- Вночі щось як гримне, - прошепотів жовнір, - півзамку розчавило. Я у касарні був... Вибігли ми... Усе в диму.
- І що?
- Сатана, - прошепотів лях, - чорний, слизький і з хвостом. А зуби - людину навпіл перекушують.
- Стривай, - сказав Богун ледь розгублено, - звідки він взявся?
- Виліз з тої штуки, - мовив жовнір, - кулі його не беруть... Одразу роздер кількох наших і щез у руїнах.
- То він і досі тут?
- Ага...
Лице жовніра викривилось болем. Богун мимоволі озирнувся. Зінько з Терешком вже видобули пістолі з-за пасів і досить нервово роззиралися довкола. Терешко пістоля тримав у лівій руці, а правою хрестився.
Поляк тим часом забився в конвульсіях. З рота йому спливла цівочка крові. Богун спробував вкласти пораненого зручніше, і тут чоловік неначе вибухнув зсередини. В лице полковнику бризнуло людське ошмаття. Терешко за його спиною не витримав і зойкнув.
Богун зірвався на ноги, одночасно вихоплюючи шаблю. Над знерухомілим тілом поляка поволі підіймалася істотка з голівкою, схожою на гадючу, і невеличкими лапками, притиснутими до грудей. Істотка розкрила рота, вже повного гострих, мов голочки, зубів і пронизливо вереснула. Богун змахнув шаблею. Він рубав і рубав гидке створіння, аж поки не засапався. Потім мовчки обтер рукавом лице і озирнувся на зціпенілих козаків.
- Язики не розпускати, - мовив похмуро, - відходимо. Дивитись на всі боки, стріляти в усе, що рухається. Хто-зна, скільки їх ще вилупилось, сатанчат. Ну і старий дідько десь тут.
Полковник ще раз подивився на розтерзане тіло жовніра і буркнув:
- Сатана воно, а чи сам антихрист - але живим з Бару не вийде. Ніхто не заслужив такої смерти. Навіть лях.
***
Задля обережності Богун наказав розбити табір за стінами міста. Потім вони з Кривоносом провели коротку нараду. Зійшлися на тому, що треба зробити нічну вилазку - нечиста сила святого божого дня сидить десь по щілинах, а вночі виходить.
Терешко, відісланий полковником до сусіднього сільця, повернувся з двома баклагами святої води. За ним, на запряжених сумирним коником санках, трюхикав сільський панотець.
Відправили похідного молебна. Панотець освятив козачі шаблі,пістолі і привезені з Вінниці луки зі стрілами, а Богуну на шию повісив образок святого Йвана Хрестителя, котрого полковник вважав за свого покровителя. Забезпечившись таким чином, Богун був готовим іти навіть на самого люципера.
Озброєні з голови до ніг, козаки поволі увійшли на темні вулиці Бару. Панотець йшов з ними, урочисто стискаючи обіруч великого срібного хреста - єдину дорогоцінність сільської церковки. Піп сподівався довести всім довкола, що у вигнанні нечисті він сильніший за барського ксьондза.
- Отже, діємо так, - давав Богун останні настанови, - Я піду до тої підкови і виманю нечистика на відкрите. Ви починаєте стріляти. Стріли обмотати клоччям і підпалити. Коли воно кинеться за нами - тікайте до брами. Біля брами очікуватиме пан Кривоніс з діжками смоли. Він нас пропустить, а на нечистика виверне киплячу смолу.
- Дак воно може звикло до неї у пеклі, - пожартував Зінько.
- Ну то і хай вертається додому, - підсумував Богун, - смолу пити, а дьогтем закушувати.
Підкова смирно лежала на руїнах, блимаючи болотними вогнями. В одному її боці була діра, з якої лилося світло. Богун міцніше стис у руці шаблюку, до лівої руки узяв пістоля і відважно рушив до нечистої штуки.
Підкова лежала косо, і діра була зовсім низько - варто було лише підтягнутися. Богун обережно забрався до середини і побачив освітлений явно пекельним синюватим сяйвом коридор, що завертав у глибину чудернацької споруди. Козак рушив вперед. Ззаду почувся шерех і Богун різко обернувся, але замість сподіваного нечистика побачив Зінька.
- Чортової мами дитина, - рявкнув полковник, - я трохи в тебе пістоля не розрядив. Якого дідька ти сюди поліз?
- Спину вам прикрити, - сказав Зінько, - ну як же тут можна самому...
Богун гмикнув і рушив уперед. Зінько йшов за ним зі зброєю напоготові.
Коридор вивів їх до великої печери, освітленої болотяними вогнями. Тими вогниками блимало все - стіни, столи, навіть стеля. Прямо перед обома козаками виднілося щось схоже на велетенське вікно. Перед вікном стояли два чудернацької форми сидіння, забризкані якимось слизом.
- Це яка ж с...ка має бути в цього сатани, - пробурмотів Богун, - і що тут було, га?
Зінько стенув плечима і почав обмацувати протилежну стіну. Від його доторків щось зашипіло і стіна від'їхала вбік.
- Тут є ще щось, - сказав козак стиха, - ще один коридор.
За коридором виявився тупик, котрий упирався в прозору стіну, наполовину зсунуту вбік. Обережно зазирнувши за неї, козаки плюнули і перехрестились.
- Чортячі яйця, - зробив висновок Богун, - дивись, одне наче розбите. Вилупилось чортеня. А де ж сам дідько?
- Може воно ще в руїнах? - спитав Зінько обережно.
- Хрін його зна, - Богун рішуче повернув назад, - зараз перевіримо.
Він вийшов у велику печеру, коли за його спиною роздався здушений зойк.
- Зінько!
Нечистик, схожий на великого ящура, вихилився з якоїсь діри у стелі і ухопив Зінька просто за голову. Богун, не довго думаючи, смальнув по дідькові з пістоля, мірячись в злісне червоне око. Чудовисько випустило вже мертвого Зінька і одним стрибком опинилось на підлозі.
Богун вихопив з-за поясу другого пістоля і вистрелив знову. Але тварюка рухалася занадто швидко і куля пішла вбік.
Іван встиг вибігти з печери і погнав коридором. З діри він вивалився як опечений і прожогом метнувся до своїх.
Дідько, поранений і розлючений, гнався за ним. Більше всього Богун боявся, щоб сатана не повернувся до гнізда - лови його там, де він знає кожну щілину. Однак, люципер розлютився не на жарт і гнався за ним великими стрибками.
Почувся голос Терешка, і Богун одрухово пригнувся. В страховисько, що стрибало за ним, вдарила злива палаючих стріл. Воно заверещало і закрутилося на місці.
Богун, боячись, щоб тварюка не повернула назад, загорлав і почав вимахувати шаблею. Дідько, однак, таки розвернувся, але його зустріла ще одна сальва - з пістолів.
З-за руїн вибиралися озброєні списами ляхи на чолі з каштеляном Бару, паном Замойським. З-за їх спин виглядав барський ксьондз з високо піднятим хрестом.
Розлючене чудовисько метнулося просто на них. Богун, кленучи все на світі, загорлав до лучників, і ті вистрелили ще, але дідько вже ухопив якогось жовніра і почав метляти ним, як собака мишею. Іван, лаючи вголос чортових ляхів, підскочив ззаду до страховиська і підсік шаблею йому лапу. Дідько обернувся до нього, випустив свою жертву і роззявив скривавлену слиняву пащеку...
- Іва-ане...
Площею котилася палаюча діжка. За нею - друга.
"Максим не витримав" - мелькнуло у Богуна в голові, - не дочекався"
Зранене чудовисько спіткнулося об діжку, друга вдарила його по лапах. Вогонь охопив слизьку чорну шкіру...
- А-а, провались до пекла! - закричав Іван, розмахуючи шаблею, - це тобі за Зінька!
Палаючий велетенський смолоскип з несподіваною прудкістю метнувся по руїнах вгору, закрутився і впав. Сморід від страхіття йшов неймовірний, Богун затулив собі носа і вилаявся.
- Богунє!
Пан Замойський з жахом дивився кудись вбік від здихаючого нечистика. Богун поглянув туди і обімлів.
На зруйнованій стіні стояло щось схоже на людину, але набагато вище і кремезніше, наче вбране у блискучий панцер. Замість обличчя у прояви було щось таке, що опису не піддавалося. За її плечима виднілося ще три постаті.
Озброєні були прояви майже однаково - чимось схожим на спис. Один з них прицілився в бік конаючого дідька і зі спису вилетіло синє кружало. Дідько перестав смикатися і завмер.
Чоловік - а чи не чоловік - поволі зійшов зі стіни. Троє інших зостались непорушними.
Богун стовбичив посеред площі неначе соляний стовп. Пан Замойський лихоманково перезаряджав пістоля. Ксьондз на польському боці і панотець на козацькому навперебій бурмотіли молитви латиною та староруською, виставивши перед собою хрести, неначе щити.
Та Богун дивився лише на одне. На поясі у прояви висіли два людських черепи з уламками хребтів.
- Ах ти ж падлюка! - крикнув полковник, - безвинних хлопів кривдити? Йди, нечистого батька син, сюди і діставай зброю. Я тебе викликаю! Один на один!
На грудях у чудовиська щось замигало і захрипіло.
- Чи ти мене чуєш, люципера син, і самого сатани онук! - загорлав Богун, - чи думаєш, що коли вбрався в оті лахи, то тебе не дістане козацька шабля? Та ти ж голою ср...кою їжака не уб'єш! Тобі тільки з беззбройними воювати, псяча мордо!
У скриньці на грудях здорованя зарипіло знов. Він поволі провів рукою по тілу, і Богун побачив, що панцер поволі відкривається. Здоровило поклав долі спис і вийняв з піхов здоровенну ножаку. Позбувся панциря, зняв з голови шолом, відкриваючи морду, з якої звисало щось схоже на мацаки, і рушив вперед.
- Ох з тебе ж і красень, - сказав Богун, - ну я ж тебе і пошинкую.
- Богунє! - втрутився пан Замойський, - нє маш права. То моє място, і я мам поєдинкувати.
- Пане Замойський, - відповів Богун з усією гречністю, - ідіть до біса. Ви і так у Барі засиділись. Я перший визвав оце ось, я і буду битись.
- Я почекам, доки він тебе випатрає, - сказав каштелян.
- А не дочекаєшся! - відрізав полковник і кинувся вперед, викручуючи шаблею млинка.
За його смертельним танком, затамувавши подих, стежили і козаки, і ляхи. Три постаті на стіні зоставалися нерухомими. Богун метався то туди, то сюди і тяв шаблею по ногах супротивника, бо вище діставати було таки важкувато. Проява билася мовчки, незважаючи на зріст і вагу, вона виявилась прудкою і жвавою. Дуже скоро полковник зрозумів, що супротивник йому не по силі, однак здаватись не збирався, сподіваючись, що потвора стече кров'ю з числених ран.
- Піджилки йому ріж! Піджилки! - кричав Кривоніс, не наважуючись втрутитись. Богун послизнувся в калюжі слизу і покотився по камінню. Шабля випала з руки.
- Богунє!
Розчервонілий пан Замойський вихопив в якогось зі своїх жовнірів списа і кинув його Івану. Той встиг схопити зброю, підірвався на ноги і метнув спис в страхіття, молячись, щоб не промазати.
Спис потрапив здоровилу межи очі. Потвора якийсь час стояла непорушно, а тоді мовчки повалилася мордою вперед.
Три постаті поволі спустилися зі стіни. Козаки і ляхи збилися докупи, нашвидкуруч рихтуючи зброю.
Двоє здорованів підняли загиблого і понесли до блимаючої вогнями штуки. Третій підійшов туди, де догоряли рештки загиблого ящура і випустив зі свого списа світляну смугу. На місці останків зосталась тільки темна пляма. Потім підійшов до розхристаного Богуна, обдивився його з голови до ніг, і щось прохрипів. Полковник, котрий уже встиг підібрати шаблю, сказав примирливо:
- Пане, я не знаю, хто ви, але отой ваш товариш сотворив безецний чин, забивши двох селян, котрі їхали з ярмарку. Я, полковник вінницький Богун, з волі гетьмана Хмельницького відповідаю за безпеку тутешньої людності, і тому вимагав з нього відшкодування. Якщо ви розумні... е... люде, то маєте такого більш не допускати.
Скринька на грудях велетня знову захрипіла. І раптом з неї явно долинуло руською мовою:
- Гаразд, розумний... Інциндент закрито. Ми йдемо. Бо на розумних не полювати.
Поки Богун перетравлював почуте, здоровань теж зайшов у штуку, і діра в ній закрилася. Через деякий час чорна підкова зашипіла, і поволі піднялася у повітря. Скоро вона зникла у темряві.
Ще через деякий час з Чорного лісу, що за Баром, піднялася світляна куля і теж щезла у нічному небі.
- Оце халепа, - сказав Богун, - і звідки воно взялося...
Пан Замойський посмикав себе за вус і покрутив головою. Потім обидва керманичі мовчки глянули одне на одного і так само мовчки розійшлися. Богун зібрав своїх людей і рушив до брами.
- Можна було б, - прошепотів йому на вухо Кривоніс, - зараз дати ляхам перцю...
Богун подивився на друга і мовив.
- Розумні на розумних не полюють, принаймні цієї ночі. Тим більше - у нас перемир'я.
Він позирнув вгору і довго дивився на летючу зірку, котра пливла по небу.
14
Коментарі
Гість: lkjmn
18.11.13, 19:58
Одна лише халепа - багато хто тут, та і я грішу часом, займаються передруком новин, тож, побачивши назву я подумав: "О! Знову Гундяєв до нас прилетів!"
анонім
28.11.13, 20:01
Прямо тобі сценарій для трилерочка.
Гість: Тираъ
38.11.13, 20:11
nolofinve
48.11.13, 20:18Відповідь на 1 від Гість: lkjmn
Дякую)
Не вдалося вставити малюночок у якому саме вигляді Гундяєв прилетить, тому даю на нього посилання
http://fotki.yandex.ru/users/nolofinve-zp/view/566817/?page=0
Богдан Ляшко
58.11.13, 20:18
Маячня...- але цікава маячня!
nolofinve
68.11.13, 20:18Відповідь на 2 від анонім
А то) Чим ми гірші за Голівуд
nolofinve
78.11.13, 20:19Відповідь на 3 від Гість: Тираъ
Дякую
nolofinve
88.11.13, 20:20Відповідь на 5 від Богдан Ляшко
Антиісторичне фентезі - жанр зобов язує))
uraha
98.11.13, 21:40Відповідь на 6 від nolofinve
Чудово.Можете пропонувати сценарій Рідлі Скоту.А якщо відмовиться - свій знімати.Матеріалу історичного у нас не менше а може і бьільше ніж у Голівуду.
nolofinve
108.11.13, 21:55Відповідь на 9 від uraha
Якби я був багатієм, то купив би кіностудію