Перш ніж вирушати із Каппадокії в інші, не менш цікаві місцевості Туреччини, наостанок зробили невелику прогулянку до фортеці Учхісар у сусіднє село.

1.

Після прогулянок селами Золотоніського району настав час перейти до їх райцентру та неформальної столиці лівобережної частини Черкащини. Про Золотоношу відгуки загалом не дуже, тому нічого надто хорошого не очікував, але місто сподобалось. Така собі мила українська провінція зі своїм колоритом та непоганим набором пам’яток. Або просто мені у цьому році подобались в принципі всі місця, куди можна було потрапити всупереч обставинам.

1.

У першій половині жовтня присвятив пару вихідних Черкаській області, і вперше – її лівобережній частині. Для знайомства вибрав найцікавіше, що є на цій стороні, – Золотоношу та три села на її околицях. Із сіл і почну свою розповідь.

1.

Окрім чудних гірських форм, старанно відшліфованих водою та вітром, Каппадокія чи не найбільше відома своїми повітряними кулями. Певно, більшість із вас бачили їх фотографії саме з цієї місцини, підсвідомо задаючись питанням, що то за фестиваль чи до якої дати їх запускають. Насправді все простіше, сезон запуску куль триває цілий рік, у будь-який день, коли дозволяють погодні умови.

1. Звісно, 2020-й і тут не міг не вплинути, польоти припинилися із початком карантину і потроху почали відновлюватися лише у вересні. Заодно сама ціна польоту з людини, яка в принципі досить кусюча, також обвалилась більш як на третину, чим гріх було не скористатися.

Продовжую свою неквапливу фоторозповідь про карантинну зимівлю у Вінниці. Тепер настала черга перших місяців 2021 року. І щоб далеко не ходити, почну просто з видів із вікна.

1. Ранок:

Щоб закрити тему осінньо-зимового сезону хоча би в масштабах Вінниці (із решти місць то в мене досі повно матеріалу, так що «ялинку винесу» десь навесні), пробіжусь швиденько по тому, що наклацав за ці місяці. Вийшло багато, тому поділю на дві частини, перша з яких присвячена кінцю 2020. Це буде уже звичний для мене литдибр без прив’язок до конкретних місць чи районів.

1. Почну здалеку, із пізньої осені, яка порадувала чималою кількістю благодатних днів, що дозволили зайвий раз погуляти у лісі чи парку.

До мого першого приїзду в Туреччину мені здавалося, що Каппадокія – якесь вкрай попсове місце, де побували практично всі люди, що мають обидві ноги, відповідно, нічого нового про неї розказати я не зможу. Але поверхневе опитування показало, що в Туреччині всі переважно квасяться в готельчиках біля моря, тому все ж накидати сюди трохи фоток є сенс.

1. Взагалі під словом Каппадокія мається на увазі досить масштабна історична область, але туристично цікавий відносно невеликий район на півдорозі між містами Кайсері та Аксарай.

В останній день літа, що символічно припав на неділю, поїхав розвідати пару палаців у селах Барського району, бо давно вже маячили у мене в планах. Ну і заодно подивитись-пошукати, що там ще може бути цікавого.

1.

Ні, не злипнеться, – думав я, ступаючи на воду третього рожевого озера за 52 дні. По-перше, воно все ж заморське, на відміну від перших двох. По-друге, кожне із них неймовірне по-своєму й чимось відмінне та унікальне від усіх інших, тому не приїдається, і завжди знаходяться якісь нові ідеї для фото. Ну, принаймні мені солончаки за 2020-й рік набриднути так і не встигли.

1. Озеро Туз, дослівно «Солоне», знаходиться в центральній Туреччині. За площею воно друге в країні (більший тільки Ван), при цьому його глибина не перевищує 2 метри. Тобто знайти місце де втопитись при бажанні можна, але складно. На сотні метрів від берега води не більше ніж по щиколотку, а під осінь воно взагалі відчутно пересихає, оголюючи цілі соляні поля. Залежно від сезону площа водної поверхні коливається в межах 1600-2500 кв. кілометрів.

Із 1860 року Микола Пирогов осів у садибі Вишня, тодішньому передмісті Вінниці. На території його володінь у найближчі роки з’явилися житловий дім, аптека, господарські приміщення, сад. До кінця життя видатний лікар-хірург виїжджав зі своєї маєтності лише тричі, а так займався тут господарством, проте лікарської практики також не полишав.

1. Нині на території колишньої садиби діє меморіальний музей, відкритий у 1947 році.