Після головних міст Норвегії нарешті настав час показати її неймовірну природу, і почнемо з льодовика Бондхусбреен.

Чергова серія про вилазки у криворізький постапокаліпсис: сьогодні у випуску різнокольорові гори, червоні озера, панорами міста і яма величиною з середньостатистичне село. Вкотре сам для себе переконуюсь, наскільки цікавим та яскравим може бути індустріальний туризм. Тим більше, на правах винятку саме у рідному місті для мене досі знаходяться компаньйони полазити по таким місцям, за що я їм насправді дуже вдячний.

Берген – друге за величиною місто Норвегії (280 тис. чоловік).

Традиційно після великої кількості автобусних переїздів якоюсь країною пропоную вам добірку фото побаченого «на льоту», звісно, якщо там є на що дивитись. А раз мова про Норвегію, само собою, що це так. Причому побачив я по суті лише невеличкий відрізок на півдні країни, між Осло та Бергеном.

Вінницька область у порівнянні з іншими регіонами України не відноситься до лідерів ні за площею, ні за населенням, але саме в ній найбільше районів – 27. За цим показником вона ділить перше місце з Харківщиною, далі Одеська обл. з 26 районами, у решті ще менше.

І поки до нас не докотилася хвиля реформування, яка перетворить цифру 27 на 3, певно, варто похвалитися, що я побував у всіх райцентрах області. Починаючи з Козятина в квітні вже далекого 2015-го і до Мурованих Куриловець у червні цього року – спочатку бо просто так це само собою виходило, а під кінець уже й цілеспрямовано.

Ну і в підсумку цього всього тепер можна скласти своєрідний рейтинг їх туристичної привабливості, помножений на моє власне сприйняття. Він суб’єктивний і ви маєте повне право з ним не погоджуватись і закидати мене помідорами заодно. У рейтингу 26 позицій, бо я свідомо не включив до нього саму Вінницю (яка центр Вінницького району, але й обласний центр, а це вже зовсім інша вагова категорія). Умовно нижню половину я б відніс до місць, які припадуть до душі хіба що туристам-маньякам, а от на верхню радив би звернути увагу й широкому загалу, там дійсно є на що подивитися.

Ну, вперед до справи.

Другий день в Осло був присвячений острову Бюгдой (який насправді уже півострів) або, як його ще називають, острову Музеїв (бо їх там 5 чи 6 одразу). Тільки не спішіть нудитись від слова «музеї», вони там зовсім не такі понуро-канцелярські, як ми звикли уявляти. Скандинави уміють зацікавити публіку, щоб вона несла туди свої гроші, ще й потім усім іншим радила приїхати.

У планах було відвідування усього двох музеїв, що, тим не менш, потягнуло на добрих півдня. Перший – музей кораблів вікінгів.

Знаходиться він в отакому аскетичному будиночку, зведеному на початку 20 ст. (коли Норвегія була ще бідною і нікому не цікавою рибальською країною):

Далеко не в кожній країні знайомство з нею починається зі столиці, але в Норвегії вийшло саме так. Ще й з одного з найбільш популярних її місць. Ще й за найбільш типової погоди.

О так, скандинавська погода зі старту показала нам усе, на що здатна. За відчуттями це було більше схоже на пізню осінь, ніж на початок липня, так ще й дощ. Весь час, що ми їхали від порому в шведській Карлскруні до Осло (а це 635 км і годин вісім), весь цей час, Карл, накрапав густий холодний дощ, який не закінчився і по прибутті на місце. Це вже у наступні дні небеса змилуються, бо спочатку відступлять опади, а друга частина поїздки буде сонячною. Але на той момент того ніхто не міг знати, тож ми посмутніли, але що робити, пішли дивитися парк скульптур Вігеланда у тих умовах, що є.

Після відвідування Мурованих Курилівців, що на південному заході Вінниччини, у мене були плани глянути щось і в їх районі. Як майже скрізь на подільській периферії, цікавинок там багато, а з транспортом не дуже, тому за один день усе не подивишся. Зупинився на варіанті із трьох сіл, які лежать на одній лінії, перпендикулярно трасі до Вінниці. У кожному з них є по палацу, абсолютно несхожих між собою як по виду, так і по стану збереженості.

Перше село має назву Вищеольчедаїв (2,2 тис. мешканців). Майже цивілізація, усього 2,5 км від основної дороги; сюди навіть заходять автобуси на МурКур, щоправда не всі. Забігаючи наперед, тут же знаходиться і найцікавіший палац, що забрав у мене найбільше часу.

Але про все по порядку. Біля зупинки прямо голівуд якийсь.

Ну а що, Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району – як звучить!

Спочатку вони звалися просто Чурилівці, певно, від прізвища засновника чи засновників. З часом перша буква в назві помінялася на К, а коли у містечку звели замок, воно обзавелось епітетом «Муровані».

Сьогодні Муровані Курилівці (або як кажуть в народі, МурКур) – невеличкий райцентр, найзахідніший у Вінницькій області. Для мене ж його відвідування було особливе ще тим, що з ним я закрив своєрідний пасьянс райцентрів Вінниччини – відвідав усі 27. І наостанок залишив містечко не для галочки, а таке, де є на що подивитися.

Друга замітка про Гданськ буде присвячена його оглядовим майданчикам. У місті є одразу декілька точок, із яких можна подивитися на нього згори, або збоку, або те й інше одночасно. Розкажу про чотири з них, дві туристичні та популярні, дві менш відомі. Якраз із менш відомої і почнемо.