Продовжую підбивати вінницькі фотопідсумки минулого року із заходом в теперішній. Осінь була на диво файна, з можливістю гуляти й відкривати для себе нові райони.

1. Вибрався на південний край Старого Міста, такі там вулиці:

На північному сході Чернівецької області на межі з Хмельниччиною знаходиться урочище Говда, також відоме як Шишкові горби. За сумісництвом, це одне з найгарніших місць, які можна знайти в Подільських товтрах та на берегах Дністра взагалі.

1.

Ні, це не лайка і не початок якого-небудь закляття. А всього лиш назва двох мальтійських містечок на Гозо, які трапились на моєму шляху по мірі входження углиб острова.

1. Почнемо із Кали (Il-Qala).

Уже майже традиційно невдовзі після закінчення календарного року роблю одну-дві добірки фото із Вінниці, зроблених, так би мовити, по ходу діла. Да-да, колись я народжу тематичні пости (уже п’ять років собі обіцяю), ну а поки тільки хаотичне усе підряд, що в ці пости точно не потрапить.

1.

За кілька годин після приземлення в міжнародному аеропорту Мальти я вже був на північно-західному її краю, звідки можна перебратися на другий за величиною острів країни – Гозо.

1.

Минулого року так склалося, що в Івано-Франківську область централізовано я не їздив, а тільки заглядав на її прикордоння із сусідніх областей – в Болехів із Львівщини, а з Буковини – в Кути Косівського району.

Підозрюю, саме звідти взагалі простіше добиратися, ніж з обласного центру, адже Кути лежать фактично на іншому березі Черемоша відносно Вижниці. Цікавість підігрівав той факт, що туристичних звітів про них не знайшов, хоча подивитися там точно є на що. Можливо, не на руку селищу зіграв той факт, що в Україні воно має повно тезок, тільки у Львівській обл. чотири, і саме звіти про них гугл і знаходить у першу чергу.

1. Кути – це смт, що утворює агломерацію з прилеглим селом Старі Кути, яке більше і за площею, і навіть за населенням (5,3 тис. проти 4,1). Зі Старих Кутів і почну, вони добре підійдуть якраз «для розігріву».

Прибуваючи на Мальту, більшість туристів найперше відправляються в найвідоміші її місця – теперішню і колишню столиці Валлетту та Мдіну, міста Великої гавані, можливо, в рибацьке сільце Марсашлокк.

А от мої плани так склались, що я взагалі зі старту зібрався дивитись другий за величиною острів країни Гозо. Туди можна дістатись тільки на поромі, що стартує з мису на північно-західному краю Мальти, із села Чіркевва.

1. Простір південніше мису займає досить велике місто Мелліха, і саме з нього я вирішив почати знайомство з цієї маленькою острівною країною, перш ніж сісти на пором. Подивитись, що воно там і як, відчути землю під ногами, так би мовити.

Якось так склалося, що коли повертаюся у провінційну частину Чернівецької області, то майже завжди добираюся до Вижниці – маленького міста на межі з Франківщиною. Якесь воно мені особливо миле й затишне, ще й з купою цікавого на околицях: тут і гори, і водоспади, і відірвані від цивілізації гуцульські села. Минулого вересня якраз пару нових сіл і подивився.

1.

Відстрілявшись по найпопулярнішим місцям словенської столиці (яка для українців поки все одно маловідома, як і Словенія вцілому), покажу трохи альтернативних локацій. Насправді там все дуже поруч і легко проходиться за неповний день; навіть муніципальним транспортом не довелось користуватись, от наскільки «величезне» найбільше місто країни…

1. І почнемо із рвані.

Після покатушок провінційною Словенією настав час зосередитись на її столиці. Найбільше місто країни (але одна з найменших європейських столиць) дійсно справляє враження. Зразковий історичний центр часів Австро-Угорщини, помножений на сучасний комфорт, притягує в місто тисячі гостей (що є і мінусом, бо занадто вже багатолюдно місцями).

1. І для початку пройдемось по основним туристичним напрямкам, вистроюючись в шеренгу поруч з іншими хом’ячками з фотоапаратами, щоб і собі ксерокопірнути на пам’ять частинку Любляни. Благо, вона того дійсно варта.