Любляна, ч. 1. Слідом за натовпом

2. Залізничний вокзал (1880). Автовокзал там буквально поруч, тобто з цього місця розходяться дороги по всій Словенії і не тільки.

3. Початок старого міста. Вдалині видніється замок, який тут очікувано називається Grad.

Місто, що засноване ще у 12 ст., двічі потерпало від потужних землетрусів (1511 і 1895). Середмістя, яке ми бачимо зараз, - результат відбудови на зламі 19-20 ст. за проектами чеських і австрійських архітекторів та за наймоднішими на той момент тенденціями.

4. У центрі трапляються облізлі будинки й страхітливі провулки, не без цього, але то вже швидше винятки, і їх реставрація йде повним ходом.

5. Переважно ж історична спадщина виглядає зразково-показово.

6.

7. Пам’ятник поету Френце Прешерену, основоположнику новітньої словенської літератури та автору слів гімну країни.

За пам’ятником починається відомий Потрійний міст через маленьку річку Любляниця (складається з трьох перегонів, які на протилежному березі сходяться в одну точку). Тільки він був на частковій реконструкції також, тому для фото не згодився. А взагалі, мости там окрема крута тема, про них трохи згодом.

8. На протилежній стороні площі Прешерена стоїть головний храм міста – церква Благовіщення Марії, зліва до неї прилягають келії францисканського монастиря. Натовп перед входом прямо-таки мотивує продертися всередину й помилуватися красою інтер’єрів (ні).

9. Іншим помітним храмом (найперше, через вражаючий розмір) є кафедральний собор св. Миколая (1700-09):

10. Деталі:

11.

12.

13. Цілком логічним біля нього виглядає пам’ятник Валентину Водніку – священнику францисканського ордену, просвітителю та діячу національного відродження Словенії (звісно, пам’ятників там на порядок більше, та я не мав на меті пофоткати всі, просто деякі самі вдало в кадр напросилися).

14. Та пора вже підбиратися до замку. Розмальований будинок по дорозі:

15. Кенгуру, а чо ні. Нормальна тотемна словенська тваринка

Окрім пішохідних стежок, нагору швидко й без запари можна піднятись фунікулером за 2,2 євро. Ціну на зворотній шлях забув, втім, вниз ноги самі добре знесуть, а чалапати на пагорб у спеку не дуже хотілося.

Принагідно можна згадати, що така погода – все одно велика удача, бо Любляна відноситься до європейських дощових центрів; за рік тут наливає близько 1370 мм опадів, це як у Лондоні й Санкт-Петербурзі разом узятих!

16.

Вхід у сам замок вільний, а вже всередині купа місць, де можна розкрутити туриста на єврики: сувенірні лавки, кафе, музеї…

Замок існує з 1144 року, хоч і перебудовувався не раз, та й чого тільки всередині не було – панська резиденція, арсенал, госпіталь, в’язниця, житло для бідних… Лише у 1960-90-х роках його реставрували й перетворили на музей.

17. Втім, зараз це одна з найменш вражаючих твердинь Словенії, той випадок, коли з реставрацією так захопились, що вийшов фактично новобуд. Якщо здалеку у якості міської домінанти він виглядає нічого, то з двору – посередньо.

18. Плиточка на підлозі аж ніяк не середньовічна…

19. Єдине, де мене тут розкошелили на гроші (і єдине, заради чого варто побувати в замку), це підйом на годинникову вежу, хоч і коштує то 10 євро. Із найвищої точки Любляни панорами просто запаморочливі.

20. Історичний центр помітно розділений навпіл Любляницею. Це той випадок, коли місто дало назву річці, а не навпаки.

21. По центру кадру площа Конгресу і однойменний парк:

22. Церква Благовіщення Марії і площа Прешерена:

23. В сторону замку веде широка пішохідна вулиця Стрітарьєва, вона вже на «нашому» березі річки. Між будинками видно центральне крило Потрійного мосту, що з’єднує її з площею.

24. І такі маленькі люди.

25. Втім, не вся Любляна – лише червоні черепичні дахи. Є тут райони цілком «соціалістичного» виду. Зліва виділяється «неботичник», колись найвищий будинок Югославії.

26.

27. І промзона якась на околицях.

28. Про дивний трикутний дім нічого не знайшов. Схоже, він просто житловий чи офісний.

29. Дворик замку. Як бачимо, суцільний металопластик і новизна.

30. Гори на горизонті, як неодмінна візитівка цієї країни.

31. Повернувся вниз.

32. Ратуша:

33.

34. Національна бібліотека. Зачепила:

35. Звідусіль видно замок. Як і казав, здалеку він куди симпатичніший.

36.

37. Чудовим місцем для прогулянок є набережні обабіч Любляниці.

38.

39. Тільки в межах центру через річку перекинуто штук п’ять мостів, ширина дозволяє. Потрійний міст:

40. М’ясницький міст облюбували закохані, щоб обвішати своїм металоломом.

41. Але ж він М’ясницький, тому тут має бути м’ясо! Не знаю, що то за треш, при всій моїй лояльності до сучасного мистецтва – гидота якась…

42. Це сцена вигнання Адама і Єви з раю, як виявилось:

43. Міст Дракона:

Названий не просто так, а прикрашений відповідними скульптурами.

За легендами, задовго до заснування Любляни саме тут жив дракон, якому наваляв Ясон з аргонавтами, звільнивши місцевих мешканців від постійного страху.

44. І от яка невдячність, саме дракон став символом міста, він тут усюди, від скульптур на мосту до плюшевих іграшок у сувенірних лавках, а знайдіть у місті хоч один пам’ятник Ясону

45. Трапляються дракончики і простіші:

46. Також дуже гарна в архітектурному плані площа Конгресу. Парафіяльна церква св. Трійці:

47. Національний університет:

48. Філармонія та замок:

На кінець першої частини розкажу про ще один оглядовий майданчик, тільки менш відомий. Знаходиться він на даху вище згаданого «неботичника» - навіть не знаючи словенську, можна здогадатись, що це перекладається як «хмарочос».

49. На його даху діє кафе (принаймні влітку), тому піднятися можна цілком законно. Тупо прибігти, пофоткати і швидко звалити виглядало не надто етично, тому замовив лимонад і з чистою совістю взявся за панорами.

50.

51. Канонічний вигляд замку на тлі центру. Я ж казав, що здалеку він… ну ви зрозуміли.

52. Церква Івана Хрестителя:

53. Любляна постсоціалістична: