Після заміток про червневі веловилазки диким півднем Хмельниччини (до водоспаду Бурбун і в долину Ушиці) настав час розповісти про Отроків, у якому наша група в ті дні базувалася. Це одне з найяскравіших сіл Поділля, і притому наглухо нікому не відоме.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
Із Каховки почалося моє триденне знайомство із великою цікавою агломерацією, назву якій вона, власне, і дала. На саме місто з запасом вистачить 3-4 години часу, і в даному випадку запас якраз не завадив. Хоча здавалося, що б могло завадити прогулянкам Херсонщиною в кінці липня? Не злива ж на півдня, в самому-то ділі.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
Другий день групової веловилазки в середині червня. Цього разу поїхали на південь від Отрокова, розвідати можливий спуск до річки.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
Всередині червня цього року вперше для себе взяв участь у групових покатухах на велосипеді (до того, як істинний інтроверт-соціопат, катав тільки сам). Але час диктує нові умови, у яких транспорт на власній тязі набрав нової ваги, в тому числі і для формату перших посткарантинних екскурсій, чим і скористалися вінницькі «Бідняжки».
1. Базою на вихідні для нас стало село Отроків Новоушицького району на Хмельниччині, дуже цікаве саме по собі, про що пізніше розкажу окремо. У перший день із нього вирушили до водоспаду Бурбун біля села Лисець.
[ Читати і дивитись далі ]
Іноді мені хочеться побути простою людиною, яка в умовах, що склалися, рухається шляхом найменшого опору. Особливо в тому, що стосується відпустки. Якщо Європка вирішила, що їй не потрібно, аби я та мені подібні прилетіли і підвезли бабла в їхню економіку взагалі й туристичний сектор зокрема, це їх особистий вибір, який я поважаю. Якщо інші країни типу відкриті, але для потрапляння в них потрібно зробити якийсь тест, відсидіти півмісяця карантину, трахнути себе в жопу через горло і т. д. - вони теж нехай покурять бамбук. Після цього варіантів для закордонної відпустки залишається не те щоб багато, але все одно вони є. До того ж, летіти далеко не треба, достатньо усього-то стрибнути через Чорне море.
[ * * * * * ]
Після прогулянки асканійськими зоопарком та дендропарком підходимо до найцікавішого, що там є, – сафарі по степу.
1. Для проживання тварин виділено 2320 гектар площі степу у Великому Чапельському поді, тобто низині. За рахунок нижчого рівня ґрунту тут довше затримуються талі й дощові води, що в умовах спекотного клімату дорогого коштує. Холодостійкі тварини мешкають у степу цілорічно, гостей з теплих країв на зиму забирають у приміщення. Вся територія розділена на 7 нерівних загонів, це пов’язано з тим, що не всі види можуть між собою подружитися.
[ Читати і дивитись далі ]
Якщо їхати в Асканію-Нову, найперше треба мати на прицілі виїзд у степ на сафарі, котрий залишає по собі найбільше вражень. Але на зоо- і дендропарк, які в такому випадку залишаться в тіні, теж потрібно виділити час, бо й вони однозначно варті уваги. Тому у якості розігріву до степу, спочатку прогуляємось ними.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
Озлоблена потвора підкралася зі спини, тому добряче мене налякала. Вона з глухим гарчанням вчепилася в пляшку з водою у моїй руці із явним наміром забрати її собі. Але вода тут на вагу золота, тому я так просто її не відпустив, а почав видирати з пащі, попутно завдаючи тварюці ударів по голові. Зрештою вона здалася і відступила – звичайна куца псина з випуклими на худих боках ребрах, із гниючими очима й пошматованим лівим вухом. Пляшка була вся потрощена і в слині, тому нічого не залишалося, як кинути псині її заслужену здобич і йти далі так.
Я роззирнувся по сторонам.
Світ загублених речей виглядав так само, як і всі віки, що я бачив його раніше. Над землею гасав лихий посушливий вітер, здіймаючи куряву зоряного пилу та щедро обсипаючи ним перехожих. Тож всі вони однаково намагалися прикрити лиця, не збавляючи проте ходу й діловито роззираючись на всі боки. Такі різні ззовні, вони ставали однаковими у цій своїй монотонній згорбленій ході, і виглядали хворими. Той цілий прикрий світ здавався геть хворим та невиліковним.
Треба було йти далі, хоча останні сили я розгубив кілька років тому. Щодня прикриватися від зоряного пилу, ухилятись від літаючих риб, що можуть ненароком знести голову своїми кістяними крилами-плавцями, і обходити загублені речі. Вони ліниво перекочувались у цій вічній піщаній бурі, деякі перебігали з місця на місце на тоненьких волохатих ніжках, ховаючись від своїх колишніх господарів у кущах, що кишіли червою та павуками. Але зрештою вони не мали значення, як і всі ці худі постаті навколо. Адже шукав я в тому світі тільки тебе.
[ * * * ]
Цього року мені пощастило потрапити в Одесу у найкращий час, коли це було в принципі можливо, у перші ж вихідні після відновлення поїздів. Уже в теплу погоду, але без натовпу приїжджих та коронавірусних рекордів. Втім, людних місць я все одно уникав, а поїхав на околицю міста, до Куяльницького лиману. Про нього та прилеглий санаторій нижче і розкажу.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
Минулого разу я у загальних рисах пройшовся по природі Кінбурнської коси, але наостанок залишив чи не найяскравіші її об’єкти, заради яких найперше сюди і їхав. Мова про рожеві озера.
1.
[ Читати і дивитись далі ]
