Минулого літа відкрив для себе в українській Буковині абсолютно румунське місто, а тепер настав час побувати в ще більш незвичній точці Чернівецької області – старообрядницькому селі. За ним я і вирушив у глибинку Глибоцького району, аж на кордон із Румунією.

Місто Немирів зручно розташувалось на трасі, що веде із Вінниці на південний схід, таким чином виступаючи своєрідними її воротами у цьому напрямку. Проїздом у Немирові я був уже хтозна-скільки разів, усе відкладаючи його огляд (доїхати легко, то колись таки виберусь). І минулої осені це нарешті сталося.

Відомий з 1420 року Дашів ще у середині 17 ст. доріс до рівня полкового містечка. З тих пір це, хоч і маленьке, поселення так чи інакше мало міський статус, нині являючись смт у складі Іллінецького району Вінницької області. Ну а за славне його минуле говорить ряд збережених пам’яток.

Із десятків тисяч сіл, які є в Україні, далеко не кожне може запам’ятатись своїм виглядом. Але це точно не про Сороку. При чому виділяється вона не чим небудь, а гігантських розмірів елеватором, який видно ще за кілька кілометрів. А заїхав я туди взагалі-то у пошуках старовинного млина.

Але про все по порядку.

Львів туристичний – це українське всьо номер один. Певно, найпопулярніше місто, усі принади якого давно розписані й розібрані під мікроскопом. Писати будь-що про Львів фактично означає банальність, нічим нікого тут уже не здивуєш. Але я все ж спробую.

Жовква замикала мою 4-денну осінню міні-відпустку на Галичині. Так, я здогадувався, що саме варто залишити на десерт. Хоч і маленьке, це містечко на Львівщині має чудовий історичний центр з не одним десятком збережених пам’яток і своїм неповторним обличчям.

Саме це відчуття мені найперше приходить на думку стосовно відвідин Крехівського монастиря та його околиць. Бувають же такі місця, які поєднують в собі і природну красу, і історичну цінність (адже це не просто монастир, а оборонний, справжня фортеця), і людей тут небагато.

Місце, яке приваблює, по-перше, замком – найбільшим у Львівській області та найближчим до Львова. Старе Село лежить в стороні від траси, але добратись сюди нескладно: «Богданчиком» від котрогось із «Ашанів» або приміським поїздом.

«Це неможливо!» - сказала Причина.
«Це нерозсудливо!» - зауважив Досвід.
«Це марно!» - відрізала Гордість.
«У Бібрці зупиніть, будь ласка.» - сказав я.

Точніше, якось так «у Бірбрбці…». Ні, ну правда, хіба можна придумати таку назву, що язик зламаєш?

Замок у селі Свірж значно поступається у популярності золотій трійці Львівщини (Підгірці – Олесько – Золочів), а дарма. Як на мене, саме він є найгарнішим замком України (серед бачених мною на власні очі, так точно). Ренесансний красень під червоним черепичним дахом височіє на мальовничому пагорбі над ставом просто посеред галицької малолюдної глибинки.