Чуже
- 10.02.12, 19:25
І я поїхав. Покинув усе заради нічого, в кращому випадку – чогось невідомого. По суті, лише заради роботи, якої не міг знайти в рідному місті.
О так, тепер воно для мене рідне. Скільки я говорив зле про нього, скільки мучив себе уявними проблемами та хотів самостійності – думки матеріалізувались. Так мені і треба.
Головне, що хоч рішення я приймав сам, і звинувачувати в ньому можу тільки себе. Та від’їзд в абсолютно невідоме і чуже середовище був потрібен, і чим пізніше б він відбувся, тим був би боліснішим. І так важкувато на душі, і не дає покою думка, наскільки моє остаточне рішення залежало від мовчазної, але практично одностайної згоди оточуючих. Вони ж вірять, що я все зможу. Традиційно в мене вірять усі, крім мене самого.
Місто, яке поки що не стану називати, виявилось потворним, облізлим і обмальованим. Про рідний Кривий Ріг ходять нехороші легенди далеко за його межами, та він просто культурна столиця порівняно з цим.
Але не потворність міста і не важка та незрозуміла з незвички робота найстрашніші. Найстрашніше – порожня чужа квартира. Квартира відносно хороша, гріх скаржитись; проте усе в ній чуже і несе відбиток чийогось минулого життя. Чужі монети, волосся і навіть нігті; подушка, просякла чужим духом. Решітка на вікнах, яка завиває від подиху вітру.
Запахи.
І вечори.
Все це не так помітно, доки не спускається темрява, і все стає зовсім іншим. Тоді шафа вирячує дзеркала-очі і неустанно дивиться ними, відображуючи пустоту, а чорний прохід у коридор стає широко роззявленим ротом, і це обличчя нависає наді мною. Вітер вночі стає дужчим, і решітка завиває вже не тихо, а в повну силу, наче тисячі замучених душ кидає об неї, розриває на шматки і чавить об скло, через що від вікна тягне холодом.
В цій темряві і тиші я виразно відчуваю, що зовсім один. Один на сотні кілометрів навколо.
Можна було б сказати, що мій від’їзд відбувався в стані надзвичайної секретності. Про те, коли і куди я їду, знали одиниці. Можна було б, якби не одне зауваження – усім іншим давно однаково. І все одно, там далеко ще залишились ті, які дійсно люблять і переживають. І як би їм не було важко зараз, слід визнати, що з часом без мене їм стане легше, набагато легше. Ось це полегшення, мабуть, і слід вважати найбільшим досягненням мого безглуздого життя.
Коментарі
Гість: gromo_BOY
110.02.12, 19:49
я теж колись поїхав у Полтаву та мене хватило на пів року, розумію тебе, думаю що скоро втікнеш на батьківщину до рідних та друзів....
Double Coffee
210.02.12, 19:51
Хто співає?
visnyk
310.02.12, 19:53Відповідь на 1 від Гість: gromo_BOY
Я все ж хочу звикнути, але з перспективою з часом повернутись додому
visnyk
410.02.12, 19:53Відповідь на 2 від Double Coffee
Кому вниз
Double Coffee
510.02.12, 19:55Відповідь на 4 від visnyk
Дякую
Гість: gromo_BOY
610.02.12, 19:57Відповідь на 3 від visnyk
все залежить з якої причини ти поїхав з рідного міста?
visnyk
710.02.12, 20:06Відповідь на 6 від Гість: gromo_BOY
Моя стара робота почала потихеньку загинатись, поміж іншим дивився вакансії в Інтернеті. Не очікував, що мене візьмуть в інше місто, тим не менш такі знайшлись. В Кривбасі за весь час пошуку було глухо(
Гість: gromo_BOY
810.02.12, 20:12Відповідь на 7 від visnyk
тоді мусиш звикати....знайди якусь розвагу в перервах між роботою......
visnyk
910.02.12, 20:18Відповідь на 8 від Гість: gromo_BOY
Та я не п'ю, а так з розвагами тут туго)
Гість: gromo_BOY
1010.02.12, 20:24Відповідь на 9 від visnyk
куди ти попав де твої речі...? напевне за довгим рублем поїхав?