Блог visnyk

Вид:: короткий; повний

Замітки:

бабуся

22.03.26, 00:23

Ми пройдемо дорогою смутку через наше колишнє подвір'я, якого давно не існує в тому вигляді, що залишився в нашій пам'яті. Ти нестимеш повні кишені спогадів, а я тягтиму їх цілу гору на спині, як мішок каміння, дедалі важчий. Відтепер частина твоїх стала моїми. Я намагатимусь їх зберегти. Ми підемо вниз, до Берега, де так само безглуздо несе свої каламутні води Рівчак, який мені так хотілося називати каналом, бо ж краще мати на краю двору справжній канал, а не якийсь там Рівчак.

Над нами стелитиметься надвечір'я, густе й напівпрозоре, тепле як свіже козяче молоко. Ми будемо йти понад акуратними доглянутими грядками, де рівними рядами проросли втома і смуток. Стільки зусиль було вкладено в ті грядки, в козу, одну, другу, чотири одночасно, і значною мірою заради того, що мені б ніколи не хотілося озвучувати, бо то так нечесно. Заради мене.

Я обіцяв собі запам'ятати в деталях наш дім і двір, гуляючи там подумки та відтворюючи у голові всі деталі, але сам собі давно зрадив. Тепер це тільки фрагменти, що виринають у тумані. Я скільки разів бачив у найстрашніших маревах, як іду до Берега назустріч твоїй низенькій постаті, аби обійняти ще раз, але знаючи наперед, що цього більше не буде. Найгірший день мого життя, який уже настав. Як же я хотів просто побачити тебе ще раз і обійняти.

Я надто давно й добре усвідомлював, що мені б не вистачило ні всього свого життя, ні цілої вічності, аби хоч на крихту віддячити за все добро, що ти дала мені. Іноді я намагався, кострубато, не завжди вдало, та хотів би, щоб у твоїй неосяжно світлій душі залишилося щось із того. Бабусю, моя найкраща у світі бабусю, я ніколи не повірю, що тебе може не бути у цьому нескінченно самотньому світі, який навіщось продовжує існувати, гучно сміючись. Хай би ліпше зникли вони усі, тільки не ти. Твоя домівка, останнє місце на землі, де я міг почувати себе дитиною, тепер порожня. Там живуть лише речі та спогади.

Я ніколи собі не пробачу цих майже двох років, що не міг приїхати, сотень наших банальних телефонних розмов з дня, коли ми бачилися востаннє. Ніхто не забороняв мені в якійсь із них без всякого приводу просто зайвий раз нагадати, що я тебе люблю і скучив, поки не стало надто пізно. Хоча ти говорила щоразу по-щирому банальний перелік побажань, наче щоразу прощаючись, не знаючи, чи буде наступний дзвінок. Я знаю, як ти сама хотіла сказати, що скучила, але так і не сказала ні разу, щоб я не зірвався в небезпеку.

Я ніколи собі не пробачу, що так і не познайомив тебе наживо з правнучкою, хай ти хоча б знала, що вона є, а ще той спонтанний відеодзвінок недавно був таким доречним, аби ти глянула на неї хоч через екран. Тоді я побачив тебе востаннє, ще здивувавшись, як ти постаріла. Здавалося б, між 93 і 95 роками у зовнішності людини вже не буде значних змін, але ж ні. Коли мала підросте і все розумітиме, я обіцяю розказати їй, як ти її любила і чекала. Я бачу, що в ній точно є щось від тебе, і це єдина втіха в пустоті. Я дуже вдячний тобі, що ти намагалася нас дочекатися, хоча навіть не уявляю, як то було важко.

Колись, коли я був малою, тупою і жорстокою дитиною, я грався на нашому подвір'ї й побачив невеликого жука, що чимчикував кудись у своїх справах. Його спина була надійно захищена бронею двох складених крилець, що не завадило мені взяти сухий стручок з-під квасолі та встромити йому гострою стороною у незахищену щілину між тими половинками. Ти побачила це і з гіркотою в голосі спитала, навіщо я скривдив жучка. Та проста гіркота, без злості, просто з нерозумінням, так різонула мені душу, що я пам'ятаю той момент до сьогодні.

Я вийняв стручок, і жук поповз далі, хоча я не певен, чи не завдав йому смертельної травми. Здається, десь із того часу я намагався не зашкодити жодній живій істоті без явної причини. Майже все добре, що є в моїй нікчемній чорній душі, є там завдяки тобі. Тепер значна його частина також відмерла.

Найгірше мені зараз усвідомлювати, що незалежно від того, чи існує тільки це життя, чи є рай або пекло, у жодному варіанті майбутнього я більше ніколи не почую твій голос. Сподіваюся, там, де ти тепер, немає ні втоми, ні болю. Сподіваюся, ти знову зустрінеш там дідуся. Я ніколи вас не забуду. Ніщо не заповнить цю порожнечу всередині мене.

Коментарі: 12

visnyk

Мінус двадцять

27.02.26, 11:55

Сильні морози вкупі з безхмарним небом подарували у січні кілька дуже красивих ранків, коли все навколо блищало від інею. Я благополучно все провтикав, максимум дивлячись на ту красу з вікна транспорту дорогою на роботу і, що особливо прикро, проспав один такий ранок в неділю. Щось подібне прогноз обіцяв на ще одну неділю, 1 лютого, і цього разу я налаштувався не проспати. За сукупністю різних показників у прогнозі погоди ChatGPT давав ймовірність інею 65-70%.

1. Однак, вставши вдосвіта, із вікна я побачив, що нічого подібного й близько не сталося. Розчарований, я завалився спати, але оскільки накрутився ще з вечора, прокинувся без будильника через годину після світанку. Температура повітря надворі була -20, з іншого боку, з геть безхмарним небом, і я вирішив виїхати до снігурів, раптом хоча б вони не підведуть? Вони не підвели.

[ Читати і дивитись далі ]

Коментарі: 8

visnyk

Morfey Travel 2

23.02.26, 00:53

Колись я вже робив таку добірку, але підзабив з часом. Але подорожую снах я знов більше ніж наяву, тож хай це залишиться тут.

1) Маріуполь, декілька разів. Постійно кошмари, хоч і не такі яскраві як описаний у першій частині. Жоден з них я не міг запам'ятати. Після пробудження залишається тільки увідомлення, що я знову там був, і там коїлось щось жахливе.

2) Італія. Зовсім іного типу сон. Ніби я щойно приїхав туди з вінницьким тур-клубом «Бідняжка», заселився в окремий номер у готелі в якомусь маленькому містечку та взявся за планування – у програмі було кілька вільних днів, а я примітив кілька цікавих міст поблизу (після пробудження зміг не забути лише Перуджу).

Прокидатися після такого й усвідомлювати, що я не в Італії, хуйово, м'яко кажучи, гівняний настрій після такого тримався весь день. Особливо коли я подивився фото Перуджі в інтернеті.

3) Херсон. У снах я все фотографую, як і в реальності, а от у цьому сні я малював – потрібно було зобразити на папері місцевий театр, і в мене ще й непогано виходило. Знати би тільки, навіщо я це робив. До речі, мій мозок узяв за прототип цілком реальну будівлю (ось цю), яку я бачив у свій приїзд у 2020 році. Тільки звісно ж, ніякий це не театр.

4) Грузія. А тут все було знову добре (з неприємним пробудженням у цю срану реальність після такого сну). Ми з дружиною опинилися у якомусь готелі на узвишші, від якого вниз до моря спускалася крута довга стежка, а якщо лінь іти вниз, то при готелі передбачено басейн. Гадки не маю, чи є щось подібне у справжній Грузії, думаю, що навряд. На півдорозі до моря над стежкою стояв багатоквартирний будинок в якомусь циганському стилі, що для мого мозку, певно, характеризує хаотичну сучасну архітектуру цієї країни.

Хоча я обожнюю грузинську кухню, в реальному житті мене в саму Грузію ніколи не тягнуло. Ще задовго до того, як їхня влада плотно взяла рускій хуй собі до рота.

5) Кривий Ріг (зате який). Довжелезний сон, в кінці якого я спостерігав небесні явища за мікрорайоном, де живуть батьки, і чого там тільки не було. І величезний червоний місяць, і північне сяйво, і неймовірних кольорів хмари, які на додачу підсвічував найближчий ТРЦ, чомусь показуючи на небі голограми китайських ієрогліфів. З одного боку я бачив, що по годиннику залишилось 10 хв до початку комендантської, з іншого – не міг відірватися від тієї краси.

Уже прокинувшись, я зрозумів, що перед цим була ще денна частина сну, де я старанно вкалував на батьківській-таки дачі, і якась бабця підкралася з вулиці й почала бити мене палицею, бо прийняла за крадія. А ще перед цим, як пригадалося, я пробував три різні види канабісу (також уві сні, стоп, стоп, не дзвоніть копам). Цим принаймні можна пояснити й моє заповзяття до дачної роботи, яку я ніколи не любив, і незвичайне небо:) Незважаючи на наркоманський підтекст, саме місто (дача і район батьківського дому) виглядали вкрай реалістично.

6) Бершадь, Вінницька обл. Сутінкове місто в моєму сні нічого спільного зі справжнім не мало. І в жопу логіку: хоча мені там треба було якось пробратися на автовокзал непомітно для тцк, я бігав вулицями і верещав «Бершадь, Бееершадь»! Порівняно з іншими райцентрами Вінниччини, це місто чомусь сниться мені найчастіше.

7) Якесь місто Курської народної республіки, лол. Наснилося за кілька днів після початку наступу наших. Може навіть сам Курськ, бо понад туманною сірою дорогою, якою ми йшли з дружиною у невідомому напрямку, тягнулися монотонні блоки багатоповерхівок. Ми зайшли у якусь держустанову на кшталт пошти, де на дверях висіла купа об'яв-агіток в їх пропагандистському стилі із приписами типу «Победа за нами, враг будет разбит», але органи, які те надрукували, були підписані саме як із КурНР, а не росії.

Але навіть звідти я найбільше запам'ятав птахів. Точно була величезна сіра ворона, розміром з лебедя. А ще сімейство грифів, двоє дорослих і маля, що тусили на землі в якомусь убогому дворі. Я почав фоткати пташеня, батьки кинулись на мене, а я лупив їх по головах, одного фотоапаратом, іншого лівою рукою. Не знаю, чим би це скінчилося, якби не задзвенів будильник.

8) Чечня. Там я опинився з напарником, якого після пробудження згадати не можу. Напарник десь спиздив два старовинних, легких і дуже гострих меча, які нам непомітно треба було винести з дивних безлюдних вуличок, що своїм видом більше нагадували Китай, ніж Чечню. Раптом звідкись вибіг, прости, Господи, Апті Алаудінов і кинувся на нас також з мечем. Зав'язалася бійка, у якій я, користуючись нашою чисельною перевагою, зніс мечем йому голову.

Сон закінчився хепі-ендом, у якому ми з напарником по черзі селфились з відрубаною головою. Словом, не дивіться «Гру престолів» перед сном, що я ще можу про це сказати.

9) Одного разу я напився і спонтанно заскочив у перший стрічний потяг, що привіз мене у Сарни. Настільки спонтанно, що в мене не було з собою речей і навіть взуття на ногах – благо, що літо, тож я пішов гуляти по Сарнах босий, правда, скоро десь намутив ношені кеди за 30 гривень.

Я не придумав нічого кращого, окрім як ходити точнісінько по тому ж маршруту, що і в реальності у 2019, до речі, місто виглядало майже як в реальності. Заодно я все хотів шукати потяг назад, хоч би будь-куди у Вінницьку область, пам'ятаючи про блок-пости на кордонах областей, та все щось відволікало. Зрештою, я побачив трійку заготовітєлєй і в самих Сарнах, від яких довелося ховатися в місцевому музеї-скансені. На цьому сон обірвався, розклад поїздів я так і не узнав.

10) Рижавка. Таке село дійсно існує недалеко від Вінниці, і біля нього навіть стоїть якась мітка у моєму навігаторі ще з початку ковідних часів, коли я готувався до виключно велосипедних вилазок навколо міста… коли це було так легко і доступно, ех.

Уві сні я приїхав туди таки на велосипеді. Спочатку відшукав добре побитий часом одноповерховий панський маєток з колонами у класичному стилі. Його наче як хтось щойно викупив, через що я боявся, що до нього закриють доступ. Далі забрався у хащі біля річки, де знайшов колоритні руїни, схожі на млин, про який нікому не було відомо.

Нарешті приїхав у центр села. У центрі виявилася велика й рівна зелена площа, де збиралося щось типу ярмарку з різними ятками по периметру. Оскільки я вже промелькався і місцеві недовірливо поглядували на мій фотоапарат, я пішов перекинутися кількома словами з сільським головою, з яким був особисто знайомим. Мене цікавило щось за ярмарком, щось таке, що перед тим, як його шукати, треба було збити пильність місцевих… Але що саме, я вже ніколи не довідаюсь.

Цікаво було б знати, чому мій мозок вибрав для мандрів саме це село, про яке я сам давно забув. А ще та точка у моєму навігаторі (уже наяву) виявилася штучним водоспадом, біля якого справді є старий млин. А в самій Рижавці хай і не збереглося панського маєтку, проте має залишитися господарський двір.

В цілому, то вийшло таке собі узагальнене віддзеркалення моїх колись масових мандрів по селах України, що дарували стільки позитивних емоцій, включаючи іноді навіть радість першовідкриття. Час від часу мені самому дивно, чому я досі не вийшов у вікно, давно усвідомивши, що більше такого ніколи не буде.

P.S. Список, можливо, буде доповнюватися.

Коментарі: 8

visnyk

Січень

19.02.26, 00:55

Минулого року я переважно викладав фото по два місяці в одній замітці, а тут за один січень набралося так дофіга, що пора. Не те щоб я вірив, що їх сильно переглядають, особливо коли їх достобіса, це швидше все ж для самого себе.

[ Читати і дивитись далі ]

Коментарі: 25

visnyk

лапа

08.02.26, 23:27

В міру старішання я все менше і менше вірю у будь-що надприродне навколо мене і навряд мене вже щось здивує чи злякає. Проте у моєму житті був один випадок, який я не можу пояснити раціонально.

Я вже ніколи не згадаю, скільки мені було років, ну припустимо десь п'ять. Того разу я залишився ночувати у бабусі й дідуся по маминій лінії, так само не пам'ятаю з якої причини і хто спав у спальні. Мене ж поклали під стіну на диван у вітальні (яку в нас всі звуть просто “кімната”) поруч із дідусем.

Я прокинувся глибоко посеред ночі. У квартирі стояла тиша, дідусь спав, повернувшись спиною до мене. Все виглядало максимально спокійно, тож я зібрався спати далі, вмостився зручніше і сунув руку під подушку. Щось сильне й колюче схопило мене за руку й потягнуло. Я почав борсатися і вириватися, але лапа тримала мене досить міцно – вона була колюча не в плані наявності кігтів, а наче вся утикана шипами.

Зрештою мені вдалося вирватися. Рука сильно боліла від колючок. Не знаю, скільки часу мені знадобилося, щоб віддихатися і заспокоїтися. Проте моя боротьба очевидно була беззвучною: дідусь спав так само, так само тихо було у квартирі. Я вже не можу сказати, чи я зміг заснути далі чи так і пролежав у заціпенінні до ранку. Звісно, коли засвітла я підняв подушку, нічого дивного чи незвичного під нею не було.

Найпростіше було б списати все на те, що насправді мені все наснилося, от тільки я не міг би собі пояснити ніяким сном біль у руці. Сильний біль від довгих колючих пальців, що намагалися мене кудись затягнути. Само собою, ніяких проколів чи подряпин не було, але не думаю, що сутність, яка хотіла мене забрати, може залишати фізичні рани. Так само виключається варіант, що це була людина, мої рідні ніколи б не зробили нічого подібного, та й пробратися з протилежного боку подушки неможливо через високі бильця дивану.

Я багато років уникав необхідності спати на тому дивані, але зрештою то стало моє постійне місце ночівель, коли я гостюю у бабусі. Хоча той випадок мене вже не скільки лякає, як цікавить своєю незбагненністю, мушу відзначити, що на тому місці мені майже завжди сняться дурні сни і я стабільно прокидаюся один раз посеред ночі.

Коментарі: 23

visnyk

Все як у тумані

27.01.26, 00:23

Я вже не пригадую, коли востаннє бачив у грудні багато снігу, та хоч який притомний сніг, тому куди сильніша для мене асоціація з цим місяцем – це імла.

[ Читати і дивитись далі ]

Коментарі: 9

visnyk

Листопад / грудень

20.01.26, 00:43

Зважаючи на перепади погоди, здається, що це було вже так давно. Початок листопада виявився сонячним та холодним. Тоді ми ще не знали, що таке холод.

[ Читати і дивитись далі ]

Коментарі: 25

visnyk

2016

15.01.26, 00:14

Якось упустив момент, коли й чому всі стали постити фотки 10-річної давності з ностальгічними спогадами. І раптово мені захотілося цей флешмоб підтримати, хай і не знімками, але текстом. Отже, у 2016 році я:

1. Отримав неілюзорних піздюлін у Козятинському районі.

2. Вперше подорожував за кордон (у Молдову). До першого перельоту залишалося ще два роки, молодий був, зелений, не цінував світ відкритих кордонів.

3. Востаннє зустрівся з двома друзями-колегами з позаминулої, кримської роботи. Вони після окупації осіли в Києві. Хоча нам ніби й не заважає нічого зустрітися знов, чомусь думається, що то було саме востаннє.

4. Вперше побував у Рівненській і Черкаській областях.

5. Спускався у вінницькі катакомби та гуляв осінньою зоною відчуження.

6. Переїхав у власну квартиру, першу таку, щоб суто мою і за свої зароблені гроші куплену. Скоро ювілей, тільки не можу згадати, 5 чи 7 липня. Доведеться пити в обидва дні про всяк випадок.

7. На початку року досить болісно переживав розрив із дівчиною, з якою так все добре починалося наприкінці 2015. Зараз то здається бздурою і тільки на краще, що нічого з нею не вийшло.

8. Паралельно досить довго спілкувався з іншою дівчиною, з якою знайомився з тою ж таки метою, але жодних романтичних почуттів так і не було, тож ми іноді просто бачилися як прості друзяки, що теж непогано. Переважно завдяки їй у мене і є фотографії мене за той рік. Публікувати їх я, звісно, не буду.

9. Оскільки на моїй попередній роботі справи йшли краще і вони практикували не масові скорочення кожні півроку-рік, а пишні корпоративи, відбувся корпоратив у Львові, де я вперше побував на “Львів-Арені” (на смертельно нудному матчі “Карпати” – “Чорноморець”), сфоткався з Фаготом і Фоззі, послухав наживо Онуку і провів дві ночі в найгіршому готелі міста.

10. Наїбнувся з велосипеда так, що пару днів ледь міг ходити, а шрами на коліні та лікті видні й досі. Проте одразу після падіння в стані якогось безумного афекту і в кровіщі проїхав ще кілометрів 60.

11. Скакав, орав і підспівував на концерті Garbage у Києві.

В цілому, аж не віриться, що відтоді минуло майже 10 років.

Коментарі: 19

visnyk

2025

31.12.25, 09:50

Протягом досить довгого часу щодня в останній день року я підбивав якісь підсумки та підбирав фотографії, але зараз, відверто кажучи, нахера то? Коли головна асоціація 2025 - ось ця картинка:

І далеко не факт, що в рік червоного єбисьвоноконем не стане ще гірше. Проте раніше я лишав і якусь пісню, от цю традицію не буду переривати - хай буде на противагу не дуже оптимістичній картинці. "Я знаю, всі імперії впадуть."

Коментарі: 8

visnyk

Одинадцять

25.11.25, 00:07

Традиційно для себе у листопаді я відзначаю своє особисте свято, річницю переїзду у Вінницю, а конкретно вже 11 років. Заодно намагаюся викласти якісь фото свого міста. Хай цього разу я безбожно відстав від точної дати (а саме 8.11), та краще пізно, ніж ніколи. Як і рік назад, це будуть фото одного зі спійманих світанків та навіть переважно із того самого місця.

[ Читати і дивитись далі ]

Коментарі: 50

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Замітки:

бабуся

Мінус двадцять

Morfey Travel 2

Січень

лапа

Все як у тумані

Листопад / грудень

2016

2025

Одинадцять