Володимир. Княжий, ошатний, волинський

Трохи відійшовши від першого шоку, я поновлюю публікації заміток, які залишилися у мене з 2021 року. Хоча би для повноти згадок про часи, які у повній мірі вже ніколи не повернуться. Як зайве нагадування, виходити вони всі будуть із наступною анотацією.

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Володимир – одне з найбільших та найдавніших міст Волинської області, яке також могло би знаходитися на передових позиціях за туристичною привабливістю, та поки це у більшій мірі лише невикористаний потенціал.

1. На момент відвідування, як і написання цього тексту, місто досі має подвійну назву, хоча восени 2021 року місцева влада зробила подання до Верховної Ради про деколонізацію назви. Приставку «Волинський» аж двічі в 20 ст. впровадили мишебратья, щоб не плутати зі своїм Владіміром. Могильову та Кам’янцю теж уже пора би заворушитися.

2. Що ми попали куди треба, видно уже з автовокзалу, прямо над яким нависають замкові земляні вали 13-15 ст.

3. Та відповідний барельєф:

4. Вали залишив на кінець, а одразу пішов у центр, до якого з автовокзалу рукою подати (на відміну від залізничного, що знаходиться в дупі світу і має розклад аж із одного далекого та одного приміського поїзда). Дорогою побачив колишній єзуїтський монастир, костьол якого (1766) нині використовується як православний кафедральний собор:

5. Причому у вечірньому освітленні виглядає взагалі як інша споруда, заради чого пізніше збігав до нього вдруге.

6. Через дорогу знаходиться площа Героїв, сучасний центр міста, достатньо проріджений війнами. Зліва в кадр вліз єдиний у місті готель «Волинь» (що зайвий раз натякає, наскільки все печально з туристичним розвитком). Хоча як для монополіста, він досить пристойний.

7. Далі у напрямку пішохідної вулиці Князя Василька заслуговує уваги хіба що типовий повоєнний кінотеатр.

8. Тому краще повернути направо, де один за одним тягнеться цілий ряд пам’яток. Відкриває його костьол Іоакима та Анни (1752).

10. Оригінальна тумба, за якою видно особнячок 1912 року, перетворений на РАЦС.

11.

12. Історичний музей.

13. Симпатична сучасна церква.

14. Від неї повертаємо на вулицю Драгоманова, що запам’яталася серйозними та якісними муралами на паркані.

15.

16.

17. Миколаївська церква (1780):

18. Колишня кірха (1890) на тлі конструктивістського будинку на вул. Ковельській.

19. Дуже мені імпонує такий цегляний стиль. Зараз використовується як греко-католицька церква.

20. З масою деталей, цікавих і часом дивних.

21.

22. Шкода, не було змоги поглянути на вітражі зсередини.

23. Міжвоєнний особняк за кірхою.

24. Лодомирське кладовище на вул. Незалежності має кілька старих пам’ятників і склепів.

25. Руки пам’ятнику на братській могилі російським воїнам відбили вандали, а на той момент мені здалося, що так і задумано.

26. Масивна брама кладовища з південної сторони:

27. Від неї задвірками пішов назад у центр. Повз милий дерев’яний будинок у закопанському стилі.

28. Та огель (склеп) на могилі цадика Шломо Готліба Карлінера на колишньому єврейському кіркуті.

29. Трохи цегляних будинків на вул. Драгоманова. Гімназія:

30. Будинок школи «Талмуд-Тора».

31. Каплиця св. Володимира (1888). Це вже вулиця Устилузька.

32.

33. Далі підемо нею ж у західному напрямку. Колишні споруди домініканського монастиря (1789) використовуються як профтехучилище.

34.

35. Пам’ятник князям Данилу і Васильку Романовичам (один із цілого пантеону, розкиданого по всьому місту).

36. Адміністративна споруда (1890):

37. Так я поступово вийшов до Успенського собору, примітного найперше датами будівництва: 1156-60. Споруд домонгольської епохи на всю Україну небагато, а в цьому місті такий він лише один. Як належить видатним пам’яткам, видно його з купи точок по всьому місту. Прямо з вікна мого готельного номера з центральним ринком на передньому плані:

38. Із дороги на Нововолинськ над долиною річки Луга:

39. І нарешті з вулиці Соборної, якою до нього і підійшов.

40. У дворі розташовано черговий пантеон князів та княгинь, як на мене, реалізований вкрай потворно.

41. Дерев’яний будиночок єпископа.

42. Та сам собор. Монументальний храм збудували за князя Мстислава ІІ Ізяславича. У своїх формах він цілком відповідає тому, що очікуєш побачити в якості давньоруської святині. Незважаючи на ідеальне освітлення, необмежений час та вибір ракурсів, я так і не зміг зробити хоч одне його фото, щоби мені самому сподобалося.

43.

44. Залишилося оглянути замкові вали, ті самі, що їх видно було ще з автовокзалу. Знаходяться вони в Слов’янському парку та мають навіть символічний рів:

45. На вали можна піднятися дикою стежкою. Всередині їх хтось умудрився втулити довгобуд, що помітно псує картину (я його не фотографував навмисно).

46. Собор зовсім поруч.

47. Василівська церква 14-15 ст. на фундаменті княжого храму орієнтовно 10 ст.

48. Та Володимир Великий, що й назвав свого часу місто скромно на честь себе любимого. Поруч із ним у парку присутні ще кілька князів, яких тут упущу, щоб не розтягувати звіт до нескінченності.

49. Часу вистачило мотнутися глянути ще пару точок поодаль від центру. Дерев’яний житловий будинок (1889) на вул. Цинкаловського, на якому поняття «на два господарі» відобразилося дуже буквально – від шикарного обрамлення залишилася тільки половинка.

50.

51. Георгіївська (Юрівська) церква (1900) на півночі міста, строгі форми якої видають військове походження, і дійсно, будували її для 149 піхотного Чорноморського полку. Вічно прикордонний Володимир і зараз відчутно зберігає суровий казармений дух із значною частиною людей у формі на вулицях та діючими військовими частинами.

52. Рештки ще однієї пам’ятки заховалися на березі Луги на західному передмісті Федорівка. Мова про фундамент мурованого храму орієнтовно 12 ст., про який зараз майже нічого не відомо.

53. Можливо, не стільки вартий уваги сам по собі, як красивим розташуванням, так вдало підсвіченим вечірнім сонцем. З видом на річкову долину:

54. Та непопсовим ракурсом Успенського собору.

55. На цьому все, тому неспішно побрів назад у центр. Навкруги догорав один із останніх літніх днів і спускалася темрява. Хоча це вже не мало вирішального значення, тим більше у місті, яким приємно гуляти і просто так, без жодної видимої цілі.