Путивль. Не лише про плач Ярославни

Відоме з літописних часів місто Путивль розкинулося на пагорбах над мальовничою річкою Сейм. Колись неспокійне прикордоння з оборонними фортецями, а зараз провінція Сумської області за 100 кілометрів від Сум і за 26 від кордону з Росією, воно досі зберегло немало пам’яток своєї неординарної та бурхливої в минулому історії.

2. Від автовокзалу одразу пішов до одного з найближчих пагорбів, де, певно, найкраще відчувається дух минулого завдяки діючому Мовчанському монастирю. Недільного ранку там аншлаг, що відчувається ще здалеку:

3. Історія його тісно пов’язана із Софронієвською пустинню у сусідньому селі Нова Слобода (там і нині також діє обитель), звідки монахи переселилися до Путивля в 1593 році, після того як Нову Слободу розорили татари.

4. Центральним храмом комплексу є собор Різдва Богородиці. Його почали будувати в кінці 16 ст., і образ змінювався до 19 ст. включно. Зараз це у більшій мірі російське бароко, що й не дивно, адже цей шматочок землі був у складі Російської імперії значно довше решти Сумщини. У 1604-05 роках храм використовувався як резиденція такої нетривіальної особи, як Лжедмитрій І. Тут він збирав прихильників та вичікував смерті свого ворога Бориса Годунова.

5. Пробиватися у храм крізь натовп мені не було сенсу, то хоча би вітражі на вході подивився:

6. Покої царя-самозванця знаходились чи то в соборі, чи в дзвіниці, у формі якої угадується колишня оборонна вежа. Правда, багато де її датують 1700 роком, тобто на століття пізніше тих подій.

7. А от декор уже сучасний, схоже:

8. Споруд на території монастиря намішано немало, щось тільки піднімається з руїн, щось взагалі збудували з нуля.

9. Взірцевий стан подвір’я та розкішні клумби натякають, що обитель жіноча.

10.

11.

12. Виходжу за межу. Монастир можна обійти по периметру зі східної сторони.

13. Оборонні мури датуються серединою 18 ст., і є в них щось замкове. Що не дивно, адже обитель входила до системи міських укріплень.

14. Дорога завертає вниз і зрештою приводить на берег Сейма. Що за стовпчики, не зрозумів.

15. А сама по собі долина річки дуже мальовнича.

16.

17.

18. З неї піднявся на другий пагорб (взагалі вертикальний метраж по Путивлю можна намотати пристойний). Цегляні руїни зробили би честь і замку, та це всього лиш колишня лазня з водонапірною вежею.

19.

20. Але насправді замок саме тут і знаходився. Зараз від нього і сліду не знайти, на городищі тепер просто міський парк. Саме тут Ярославна очікувала свого князя Ігоря з невдалого походу, що став легендарним. Символічний пам’ятник на її честь встановили в 1982 році.

21. Само собою, види присутні. На той же монастир:

22. Та місто, нині переважно одноповерхове. У Путивлі мешкає трохи більше 15 тис. чоловік.

23. З пагорбу ненадовго спустився до центру, не дуже привабливому завдяки ринку. На майдані Незалежності замість Леніна виріс пам’ятник князю Іоанну Путивльському, про якого толком і невідомо нічого, крім факту, що прийняв мученицьку смерть від монголо-татар.

24. Простенький малюнок на школі.

25. Ця руїна на Вікіпедії підписана як «Курдюмівська богадільня» середини 19 ст., хоча більше схожа на колишню церкву. Попри немалу збережену спадщину, масштаби радянських руйнувань храмів у місті мали катастрофічний розмах.

26. Спроби відродити її були, але явно невдалі.

27. За руїною починаються колоритні фавели приватного сектору, крізь які я вийшов на третій пагорб – Нікольську гірку, де людське поселення з’явилося ще у 8 ст. Назву гірка отримала від Нікольської церкви, знищеної більшовиками в 30-ті роки. Зараз на ній стоїть гігантський пам’ятник Сидору Ковпаку, що саме на околицях Путивля створив свій неймовірно ефективний партизанський загін.

28. Монастир і звідси видно.

29. Як і річку, тільки чиясь халабуда недоречно вписалася.

30. По місту також розкидано кілька споруд повітового періоду, але вони переважно в убитому стані. Будинок церковного притчу Покровської двохрамної церкви (1865):

31. Будинок графа Головіна (кінець 19 ст.).

32.

33. Церква Миколи Козацького (1735-70), і це вже взірцеве українське бароко.

34. Краєзнавчий музей у неділю працював, за що їм велика дяка.

35. Правда, найбільше я хотів побачити тронне крісло того самого Лжедмитрія, а воно виявилося в Києві на реставрації. Не щастить мені з нашими музеями.

36.

37. Чи не найгарніша з цивільних споруд міста – ремісниче училище Маклакова, нині корпус сільгосптехнікуму. Попри обдертий стан, все одно вражає:

38.

39. За ним знаходиться ще один монастир, Святодухівський.

40. Саме як монастир він давно не діє, це просто комплекс із двох храмів. Головним є Спасо-Преображенський собор (1617-1754), також для наших країв не дуже типовий.