Тумани та хвилі острова вічної весни

Отже, сто з гаком мільйонів років тому просто із глибини Атлантичного океану на цей світ проривалися вулкани, настільки активні, що результат їх виверження піднявся на сотні метрів над рівнем моря, утворивши чотири острови. Зараз заселені з них два, власне Мадейра та маленький Порту-Санту. На картах мореплавців вони почали з’являтися лише всередині 14 століття, а в 1417-18 роках уже «офіційно» були відкриті португальцями. Назва архіпелагу й найбільшого острова буквально перекладається як «деревина», що й не дивно з урахуванням того, стільки тут рослинності. Перші поселенці, правда, спалили її всю нахер, зайвий раз натякнувши, що тупих лисих мавп дарма назвали людиною розумною. Хоча попіл того пожарища став непоганим добривом, і невдовзі розкішна зелень відновилася.

Так як аборигенів там не існувало в принципі, надалі острови легко заселилися португальцями, що й нині складають переважну більшість населення, а сам архіпелаг є автономією у складі Португалії. До великої землі звідси 700 кілометрів, причому найближчим є Марокко, а от до метрополії – більше 860. Мадейра лежить на африканському шельфі, але ментально й за рівнем розвитку відповідає європейським міркам. Таким чином, я ніби побував і в Африці, і в Португалії одночасно, а ніби й ні там, ні там.

І якщо на континенті на таких широтах вічна спека, пустеля й адъ, то на островах вони нейтралізується океанічною прохолодою, роблячи їх чи не найбільш ідеальним у кліматичному плані місцем на планеті. В кінці вересня вдень було +22..+24, вночі +18..+20, але вся суть в тому, що така погода тут фактично цілий рік, і різниця між зимою та літом складає буквально кілька градусів. Перманентний травень 365 днів із 365 – чого ще можна бажати людям? Свої специфічні заморочки присутні, само собою, зокрема вологість. І щасливі власники домівок із вічним грибком, котрий нічим не вивести, навряд погодяться із порівняння їхнього острова із земним раєм, але тим не менш. Завдяки вологості рослинність тут об’єктивно шалена, і це натуральний оргазм не тільки для очей, а й для носу. Шкода, що запахи не можна збирати й ділитися ними, як фотографіями.

Завдяки такій погоді Мадейра стала улюбленим місцем поправки здоров’я для британських та німецьких пенсіонерів, як наслідок, практично всі її мешканці добре володіють англійською (яку я добре розумію, на відміну від англійської справжніх британців). Однак острови точно не можна назвати суто пенсіонерським курортом, різноманітних активностей для бажаючих тут більш ніж достатньо.

Логічно, що туризм є однією з основ місцевої економіки, і хоча ковід підбив його добряче, чужоземців на островах зараз немало. Зате без натовпів усюдисущих наполегливих китайців та потворних туш круїзних лайнерів у портах. Крім цього, тут вирощують на експорт банани, ну а про вінішко та портвейн можна навіть не згадувати. Також є кілька заводів, спрямованих на локальне виробництво.

7. Столицею та найбільшим містом Мадейри є Фуншал, де мешкає половина її 245-тисячного населення. Тут же найкраща інфраструктура як для аборигенів, так і для туристів, звідси розходяться дороги у всіх потрібних напрямках. Небагатий на примітну архітектуру, Фуншал все одно фантастично красивий і яскравий. Про нього буде 3-4 замітки, одну з яких повністю присвячу неймовірному ботанічному саду Монте.

Зі столиці зручно стартувати на всі цікаві локації за її межами. Дороги Мадейри ідеальні за станом, але загалом при місцевому рельєфі – то суцільне жахіття із багаторівневими розв’язками, кілометровими тунелями та завитками гірських серпантинів. Як вони там орієнтуються, для мене ще те питання.

Загалом дивовижно, як на острові трохи меншому за Київ вмістилося одразу декілька кліматичних зон і така концентрація цікавинок. Це стосується як колоритних містечок та сіл…

Серед яких особливо виділяється Сантана – буквально еталон для листівочних фото.

…так і нереальної природи з досить серйозними горами.

Найвища з яких має 1862 метри над рівнем моря, тобто відчутно вище всіх кримських та більшості відомих карпатських вершин. Ну а ми намагалися штурмувати пік Аріейру (1818 м), хоча це завадив зробити мерзенний туман. На такій висоті геть інший клімат, взимку зрідка на цих горах випадає справжній сніг. І якщо острів’яни у великій кількості надумають поїхати на нього подивитися, найпевніше все закінчиться транспортним колапсом, бо зимової резини тут не існує в принципі.

Але є на острові місце, де туман якраз дуже доречний. Мова про прадавні лаврові ліси, ніби не з цього світу взагалі. Зрештою саме вони справили на мене куди більше враження, ніж теплі приморські села з пальмами.

Окремо варто виділити левади – складну іригаційну систему, що являє собою десятки кілометрів каналів, по яким вода з гір стікає на низини. Так як канали постійно треба чистити, понад ними є доріжки, більшість із яких стала туристичними маршрутами.

Ну і майже де б ви не були, скрізь вас невідступно супроводжуватиме океан. Геть несхожий на всі раніше бачені моря, вічно бурхливий та неспокійний. Мені він добре уявляється цілком уособленою живою істотою, хижою, проте замкненою в гігантській клітці, з якої вона весь час намагається вирватись чи хоча би затягнути в себе і вбити все, до чого зможе дотягнутися.

У поєднанні зі стрімкими виступами острова – видовище неймовірне. Особливо на півночі, де пейзажі Мадейри нічим не поступаються ісландським, і яка різниця, що до них більше 3500 кілометрів.

Кам’янисте дно та сильні хвилі роблять непридатним для купання більшу частину берегової лінії. Щоб хоч трохи зменшити їх вплив, деякі пляжі відділяють хвилерізами, а деінде природа все зробила сама, як у лавових басейнах міста Порту-Моніж. Пісок, де він є, завжди чорний, тому що також вулканічного походження.

На додачу до всіх вищезгаданих плюсів, тут майже нульовий кримінал. Волоцюги й безхатченки на туристичних вулицях Фуншала цілком очікувано присутні, але неагресивні й буквально вливаються в міський пейзаж. Не все слава Богу лише в деяких передмістях столиці, таких як рибальське містечко Камара-де-Лобуш з помітною концентрацією маргіналів і ймовірним ризиком, що хтось почистить твої кишені.

Серед мінусів для себе я би відзначив громадський транспорт, який на Мадейрі відверто убогий (як тут не згадати з тихим сумом Мальту). Більш-менш нормальний рух автобусів лише в межах Фуншалу, де й пішки все легко проходиться, а от по острову більшість рейсів виконується буквально по 1-3 рази на день. Таксі дуже дороге, як і бензин, тому теж не мій варіант. Якось сюди спробував зайти Убер, але страйки водіїв швидко видворили його назад. Таким чином без групи або орендованого авто робити тут нічого (хоча оренда теж недешева, до того ж зараз попит на авто значно перевищує пропозицію, бо контори злили автопарк через ковід). Ну і про складність доріг я вже згадував.

Варто розказати і про умови в’їзду, що часто змінюються завдяки популярній болячці. Мадейра відкрилася для українців значно раніше за «просто» Португалію, а SkyUp вчасно надумав пустити прямі регулярні рейси по середам та суботам, що дуже зручно (летіти 6 годин в один бік). Для допуску на острови потрібен ПЛР-тест не старіший за 72 години або сертифікат про повну вакцинацію будь-якою вакциною ВООЗ (а от континентальна Португалія наші сертифікати ще не визнала). Перед вильотом треба зареєструватися на сайті madeirasafe.com і завантажити туди скан сертифікату або тесту. Таким чином, мені пригодився і паперовий сертифікат, і QR-код у богомєрзкій «Дії», який треба показати прикордонникам. Звісно, умови можуть змінитися, але поки все актуально.

Маски необхідно носити у приміщеннях і громадському транспорті, що традиційно найбільш ретельно виконується в столиці і більш пофігістично, чим далі від неї. У Фуншалі частина місцевих носить їх і на вулиці, хоча це не вимагається. І особливо тут усвідомлюєш, настільки продуктивно спрацювало перманентне нагнітання паніки та істерики, що люди добровільно вирішили цілими днями нюхати обслинену ганчірку, замість можливості вдихати п’янке, запашне й буквально смачне повітря Мадейри.

Наостанок покажу трохи фотографій з ілюмінатора, по дорозі туди. Раз так пощастило, що денний переліт співпав із місцем біля вікна, але на окрему замітку вони не тягнуть як кількісно, так і, особливо, у плані якості. Отже, злітаємо над Дніпром:

Хмар було чимало, іноді вони затуляли все навкруги, в такому вигляді більше схожі на безмежні снігові тороси:

Розійшлися вони аж на підльоті з Угорщини до Словенії, і я без проблем узнав Любляну, в центрі якої навіть можна розгледіти зелену крапочку замкової гори.

Венеція також угадується інтуїтивно.

А от Марсель упізнав лише завдяки навігатору, що на диво справно працював і в режимі польоту.

Баранці над Середземним морем та ще один літак по паралельному курсу:

Піренейській півострів я благополучно проспав, отямився вже майже на фініші, коли під крилом промайнули незаселені острівці архіпелагу.

Аеропорт Мадейра, він же аеропорт Фуншал, він же імені Кріштіану Роналду (який тут народився і буквально культ особистості якого буде згаданий окремо) вважається одним із найбільш небезпечних у світі. Завдяки паршивим погоднім умовам взагалі і неочікуваним поривам вітру зокрема. До того ж, на острові така критична нехватка рівної поверхні, що злітно-посадочну смугу довелось продовжувати над океаном, розмістивши її частину на залізобетонних палях.

Але про ту всю небезпеку на той момент я не знав, тому просто висадився й пішов на паспортний контроль, а далі почався такий насичений, але такий короткий тиждень. Буде про що згадати й розказати похмурими зимовими вечорами. І серед рутини, яка так мене заїбала, намагатися не забути, що понад суцільним килимом сірих хмар все одно світить сонце, перетворюючи їх поверхню на яскраві білі тороси. Шкода, що все так швидко скінчилося, і пари робочих днів цілком вистачило, аби знову відчути себе стомленим і хворим, ніби цієї подорожі й не було насправді, а вона мені лише приснилася.